Читать книгу Лабіринт духів - Карлос Руис Сафон - Страница 18

Двері, що вели на дах, були з суцільного дуба, але вибух зірвав їх із завіс, і вони впали від одного удару ногою. Опинившись на даху, Фермін поставив Алісію додолу й прихилився до виступу фасаду, щоб перевести дух. Глибоко вдихнув. Повітря пахло горілим фосфором. Якусь хвилю Фермін і Алісія мовчали, не спроможні повірити в те видовище, яке розгорталося перед їхніми очима.

Барселона лежала під покривалом темряви, продірявленим стовпами вогню і клубами чорного диму, що, звиваючись, тяглися до неба, немовби мацаки восьминога. За кілька вулиць звідти, Ла-Рамбла здавалася річкою з полум’я й диму, що текла аж до середмістя. Фермін схопив дівчинку за руку й потягнув за собою.

– Ходімо, не можна тут затримуватися.

Але не пройшли вони й кількох кроків, як гуркіт знову заполонив небо й струсонув залишками будинку. Фермін озирнувся й побачив, як велике полум’я здіймається неподалік площі Каталонії. Червонуватий спалах за якусь частку секунди пронісся над дахами Барселони. Світляну бурю загасив дощ із попелу, з-посеред якого знову долинуло ревище літаків. Авіагрупа летіла дуже низько, прориваючись крізь коловерть густого диму, що затягнув місто. Відблиски полум’я миготіли на черевах фюзеляжів. Фермін простежив очима за літаками й побачив, як на дахи Равалю посипалися грона бомб. За півсотні метрів від них вибухнула ціла низка будинків, один за одним, неначе всі вони були прикріплені до одного бікфордового шнура. Вибуховою хвилею, яка розійшлася навсібіч, розтрощило шибки у сотнях вікон, що осипалися дощем зі скла, і змело все з суміжних дахів. Голуб’ятник, який стояв на сусідньому будинку, впав на карниз і перевалився на другий бік вулиці, де скинув бак із водою, що полетів униз і з оглушливим гуркотом розбився об бруківку. Фермін почув нажахані крики на вулиці.

Чоловік і дівчинка стояли мов паралізовані, не спроможні ступити й кроку. Вони завмерли так на якусь мить, не відриваючи погляду від рою літаків, що не переставали бомбити місто. Фермін побачив портову пристань, повну напівзатоплених суден. Мазут, що горів, розтікався широкою плівкою по воді й поглинав людей, які, кинувшись у воду, одчайдушно намагалися відпливти подалі. Полум’я, яке охопило доки й прибудови на пристані, шаленіло. Кілька цистерн із паливом вибухнули по черзі, заваливши цілий ряд велетенських вантажних кранів. Одна за одною гігантські металеві споруди падали на пришвартовані вантажні судна й рибальські човни, ховаючи їх під водою. Віддалік, у сірчаній і мазутній імлі, літаки розвернулися над морем і приготувалися атакувати знову. Фермін заплющив очі й дозволив брудному й гарячому вітру висушити піт на його обличчі. «Ось він я, покидьки. Подивимося, чи вдасться вам влучити ще один довбаний раз».