Читать книгу Лабіринт духів - Карлос Руис Сафон - Страница 20

Алісія відчайдушно бігла даховою терасою до великої скляної бані. Вона ніколи не дізналася, де вибухнув снаряд: чи зачепивши фасад котрогось із будинків, чи ще в повітрі. Єдине, що відчула дівчинка, – це навальний удар у спину маси стиснутого повітря. Оглушливий ураган підхопив її і штовхнув уперед. Шквал уламків розпеченого заліза пронісся біля неї, черкаючи її, і дівчинка відчула, як щось, завбільшки з кулак, боляче вдарило її у стегно. Дівчинку перевернуло й кинуло на скляну баню. Алісія пробила перепону зі скла й ринула в порожнечу. Книжка вислизнула їй із рук.

Дівчинка стрімко летіла вниз, крізь пітьму. Їй здалося, що минула ціла вічність, доки вона не впала на розтягнутий брезент, що пом’якшив приземлення. Тканина склалася під її вагою, і ошелешена дівчинка лишилась лежати долілиць на чомусь, що видавалося дерев’яною платформою. У височині, метрів п’ятнадцять над нею, Алісія бачила отвір, який пробило її тіло, налетівши на скляну баню. Дівчинка спробувала підвестися, але виявила, що не відчуває правої ноги і що ледве може поворухнути нижньою частиною тулуба. Алісія обернулась і побачила, що книжка, яку вона вже вважала втраченою, лежить на краю платформи.

Дівчинка поповзла на ліктях і вже торкнулася пальцями корінця, коли новий вибух струсонув будівлею, і книжка полетіла в порожнечу. Алісія визирнула за край помосту й побачила, як вона падає в безодню, змахуючи сторінками, наче крилами. Світло вогненної заграви, що бризками розіллялася по хмарах, дісталося всередину й розігнало темряву. Якщо очі їй не брехали, Алісія потрапила на саму верхівку велетенської спіральної вежі, утвореної з нескінченного лабіринту коридорів, переходів, арок і галерей, які всі разом здавалися неосяжним собором. Однак на відміну від звичних їй соборів, цей був не з каменю.

Його було побудовано з книжок.

У світлі, що падало крізь баню, перед очима Алісії поставали переплетіння сходів і містків, що вели до цієї споруди й виводили з неї, заставлені тисячами книжок. На самому дні прірви дівчинка помітила бульбашку світла, що поволі переміщалася. Світло зупинилося, і, пригледівшись, Алісія побачила чоловіка з сивим волоссям, що тримав у руці ліхтар і дивився вгору. Ногу дівчинці пройняло пекучим болем так, що аж потьмарився зір. Невдовзі по тому Алісія заплющила очі й утратила відчуття часу.

Вона прийшла до пам’яті, відчувши, що хтось обережно підхоплює її на руки. Дівчинка ледь-ледь розплющила очі й побачила, що вони спускаються нескінченним коридором, від якого навсібіч розбігаються десятки галерей, стіни яких складалися з книжок. Її ніс на руках сивоволосий чоловік із хижими рисами обличчя, той, якого вона бачила біля підніжжя лабіринту. Діставшись до самого низу споруди, сторож цього місця перетнув високу склепінчасту залу й заніс дівчинку до невеличкої кімнати, де поклав її на ліжко.

– Як тебе звати? – запитав чоловік.

– Алісія, – пробелькотіла вона.

– А мене Ісаак.

Потім чоловік узявся зі стурбованим виразом обличчя оглядати рану на її стегні. Він укрив дівчинку ковдрою і, підтримуючи голову рукою, підніс склянку з чистою водою до її губ. Алісія жадібно відсьорбнула. Ісаакові руки вклали її голівку на подушку. Сторож усміхнувся дівчинці, але очі його виказували смуток. За його спиною височіло те, що видалося Алісії базилікою, витвореною з усіх книжок світу, яка здіймалася вгору лабіринтом, що його дівчинка бачила з верхівки. Ісаак сів на стілець коло Алісії і взяв її за руку.

– Тепер відпочивай.

Сторож загасив ліхтар, і вони обоє поринули в синювату пітьму, поцятковану вогняними спалахами, що розбризкувалися вгорі. Неймовірні геометричні форми лабіринту книжок губилися в безмірі, і Алісія подумала, що їй лише наснилося, як бомба розірвалася в бабусиній вітальні, і що вона та її друг ніколи не втікали з будинку, охопленого полум’ям.

Ісаак сумно дивився на дівчинку. Крізь мури будівлі доносилися відзвуки вибухів, сирен і смерті, що гасала Барселоною на вогняній колісниці. Від вибуху, що пролунав зовсім поруч, задрижали стіни, а з підлоги здійнялася хмара куряви. Алісія затремтіла на своїй постелі. Сторож запалив свічку й поставив її на нічний столик біля ліжка дівчинки. У сяйві вогника окреслилися обриси дивовижної споруди, що здіймалася в центрі під склепінням. Ісаак помітив, як це видовище вразило Алісію і привернуло її погляд за якусь мить до того, як дівчинка втратила притомність. Сторож зітхнув.

– Ласкаво просимо, Алісіє, – зрештою промовив він, – до Цвинтаря забутих книжок.