Читать книгу Лаовай - Катерина Кулик - Страница 6

Захламлений острів Хайнань; реклама йогурту і кохання; серфери і магічні грибочки; ментоловий дим; плани на майбутнє і неосяжність хайнаньського неба

Острів в інтернеті описували як тропічно-магічний, з кокосами, пляжами та багатьма іншими принадами. Оскільки ми жили в ненайдорожчій його частині, цих особливих принад ми не бачили, хіба під час зйомок. Головний пляж міста Санья проходив уздовж головної дороги міста Санья. На пляжі часом валялися пляшки та інший мотлох, продавали перлини і парео, і китайські бабці щовечора влаштовували танці. Пересічне собі китайське місто, тільки з пляжем. Я, звичайно ж, купила для Вейвей намисто і взагалі раділа можливості погрітись на сонечку.

Три дні нас мусолили китайські агенти, возили на зйомки реклами йогурта, фарбували нам лиця, як повіям, навіть Брайану, і змушували робити одне і те ж. Ми повинні були сидіти всі за обіднім столом, четверо іноземців та стільки ж китайців. У рекламі ми обідали дуже жирними китайськими стравами і активно між собою спілкувались. З часом прикидалися, що вже добряче наїлися, і тут Кім діставала з сумочки чудо-йогурт, формула якого була розроблена у Швейцарії і який допомагав перетравлювати їжу. Всі ми раділи і починали їсти йогурт. І тоді ми, згідно з рекламою, переносились з ресторану на прекрасний пляж, такий собі рай на землі.

На четвертий день зйомок нас нарешті повезли на пляж.

Там ми ще півдня прикидалися, що цей йогурт вирішив усі наші проблеми, і після цього зйомки закінчились майже для всіх, окрім Рити та одного китайського парубка. Згідно з сюжетом реклами, наприкінці всього дійства вони закохувалися і йшли, тримаючись за руки, вздовж берега, під захід сонця, грала романтична музика, і реклама нарешті закінчувалась.

Таким чином, ми відійшли від гарних краєвидів з пальмами і чистим пляжем у бік справжнього Хайнаню. Ми йшли вздовж узбережжя, і інколи над берегом стояв будинок чи два, з купою сміття, вивернутого прямо з будинку в бік моря. Я жалілася на це свинство і порівнювала таку поведінку з Україною – у нас би ніхто не захламлював так власний двір, тим паче якщо хата стоїть на березі моря.

Мені згадалися українські села з фарбованими воротами і квітами над дорогою і в дворі, хазяйновитими бабусями в квітчастих хустках і з посмішками на обличчях і сонячні зайчики, що стрибають від хати по подвір’ю.

У мене завжди хороші спогади асоційовані з хорошою погодою, не пам’ятаю жодної хорошої події, яка б зі мною трапилась у дощ чи в холод. Саме тому я зараз на острові, а не в зимовому Куньміні.

Поруч з трохи забрудненим пляжем стояв трохи розвалений пляжний бар, і у піску лежали дошки для серфінгу, а в барі сиділи і сміялися, судячи з їх вигляду, серфери. Ми підійшли до хлопців і почали говорити з ними китайською. Мені було соромно, що я розуміла гірше за всіх, але в основному все було ясно, хлопці були привітними і могли пояснити нам все на пальцях. Вони були китайськими серферами. Я була, якщо чесно, здивована, навіть стаття у Вікіпедії не згадувала про такий феномен, як серфінг на Хайнані, але в Китаї немає чому дивуватись – тут настільки багато людей, що на кожне заняття знайдеться своя група зацікавлених. Я навіть знаю скалолазів та байдарочників у Юньнані.

Деякі з хлопців виглядали зовсім молодими, а дехто мав дуже доросле обличчя, але всі були в прекрасній формі. Вони пояснили, що на Хайнані серф не такий хороший, як, наприклад, в Індонезії чи на Філіппінах, але нам пощастило, що ми приїхали саме на цей пляж, бо саме тут і зависає більшість серферської тусівки острова. Про що ми зможемо переконатися ввечері. «Ввечері? – кажу я. – Я думала, ввечері на хвилях небезпечно». «Це правда, – погоджується серфер Лі Му. – Увечері ми не катаємось на хвилях, але у нас буде вечірка. Сьогодні, саме в цю суботу, святкуватимемо річницю відкриття першого серферського бару на Хайнані, який зветься «Бо», – ми влаштували з цієї нагоди міні-турнір, на який приїхали наші друзі з Філіппін». Класно, оце нам повезло, – знялися в рекламі йогурта, ще і з серферами затусили. «А можете нас навчити основ серфінгу? Ну так, щоб я могла хоч на дві секунди встати і проїхатися по хвилі?» – не вгавала я. «Це треба спеціальні борди для початківців, вони у нас на сховищі, завтра можете поїхати з Ліу Лонгом, а він заодно потренується давати уроки, він у нас стажується. Також я б порадив інший пляж».

Класно! Я завжди хотіла спробувати, але все боялась відчути себе ідіоткою і ніколи не наважувалась. А тепер, коли наші знайомі нам допоможуть, я відчуваю, що це не важливо, впаду я чи встану, головне взяти участь у цій затії.

Ми всі втрьох поїхали до готелю, щоб перевдягтися до вечірки та почекати на Риту. Вийшовши з таксівки, ми купили пива, смажених горішків та соняшникового насіння і гуляли брудним пляжем уздовж дороги. Мені було так хороше на душі – втекла з роботи, іду пляжем, завтра вчитимусь кататись на серфі. Ну і що, що тут трохи брудно? Зате люди навколо привітні і посміхаються. Світ неідеальний, і я його все одно люблю, так само, як і цю країну, повну протиріч і нісенітниць.

Коли повернулися Рита з кавалером (в рекламі вони закохались одне в одного, і в реальному режимі, очевидно, могло статися те саме), ми були вже трохи підвипившими, сиділи із щасливими посмішками на березі моря і дивилися на бабунь, які охоче та енергійно танцювали свої напівтанці-напіваеробіку, трохи збиваючись з ритму, але з посмішкою до вух. Я часом доєднувалась до їх танців, а коли стомлювалась, сідала назад до пива, зернят і розмов.

Кім купалась у нічному морі, а ми з Брайаном балакали. Йому дуже подобалось їсти смажені солені зернята, і він не розумів, чому в США ніхто їх не їсть. «Це тому, що у вас є бургери і картопля фрі, і люди не розмінюються на такі дрібноти, як зернята, які ще й лущити треба», – казала я. Брайан погоджувався сміючись. «Але насправді, – сказав він, – проблема ожиріння в Штатах настільки серйозна, що вона вже перевершила всі наші досягнення, люди буквально стають інвалідами за життя через неправильне харчування і продовжують працювати на ці ж великі корпорації, які їх годують непотребом».

Я пережила була це на своїй шкірі. Колись, поїхавши до США на стажування на два місяці, я не їла майже нічого, але все одно набрала п’ять зайвих кілограмів. Так ми і говорили «за життя», поки Рита не підійшла ззаду і не запитала про наші подальші плани.

«Сьогодні конче треба знайти магічні грибочки, – бадьоро вимовив Брайан. – Я вже поговорив з тим Лі Му, і він сказав, що на вечірці буде один чувак, який їх продає». Я не хотіла навіть думати про це, враховуючи мій недавній не такий вдалий досвід вживання сиропу від кашлю, але Брайан мене запевняв, що то натуральне, і все буде по-іншому. «В будь-якому випадку їдемо на вечірку, а там вирішимо, Ок?» Ну поїхали.

Ми запхалися вп’ятьох в одне таксі і поїхали назад до трохи розваленого бару, і коли приїхали, вечірка вже починалась – голосно грала музика, і всі ходили з пластиковими стаканчиками пива; біля моря хлопець з довгим волоссям і голим торсом крутив вогняні кулі на пляжі, я посміхалася.

– Ну що? – запитав Лі Му.

– Ну нічого, давай знайом нас з серферською тусівкою міста, – відповіла Кім.

Хлопці біля бару посміхалися і простягували нам пластикові стаканчики з пивом, я тримала пиво в руці і оглядалась навколо – не знаю, що там в голові у тих серферів, але виглядають вони супер, можна було б знайти собі тут хлопця, якщо вони ще вільні.

Брайан взяв мене за плече і повів кудись за бар і вздовж моря, там на нас чекали Лі Му та Кім. Все-таки Брайан вмовив Лі Му знайти магічні грибочки, і сьогодні я спробую їх вперше.

Вони були свіжими, і на кінчиках біля коріння була земля, Брайан сказав мені добре вимити цю землю, бо гриби ростуть у коров’ячому лайні, і краще мені його не їсти, можна підчепити якісь бактерії. Я довго мила гриби у воді, потім поклала весь пучок в рота і ретельно жувала, довго і концентровано. На смак нагадувало свіжі шампіньйони, які я іноді кладу в салат, але під зубами хрумкала земля і було несмачно, тому я запила пивом і пішла знайомитись з серферами.

Я не вірила в те, що ці гриби якось на мене зможуть подіяти, хіба спричинять мінімальне отруєння чи посилення похмілля назавтра. Я підійшла до філіппінця, який зайняв друге місце на турнірі, і ми почати розмовляти. Ми стояли в морі на виході з бару і дивилися на вивіску, де яскравим кольором жовтого маркера був написаний ієрогліф «Бо» – Хвиля. Він розповідав мені про серф на Філіппінах, і тоді ієрогліф на барі почав збільшуватися і зменшуватися у мене на очах, і змінювати кольори. Я закрила очі і відкрила їх знову, та ієрогліф не переставав вібрувати.

Мабуть, те, що я з’їла двадцять хвилин тому, почало діяти. Я попросила у Кім цигарку і запалила. Цигарка обпалила мої легені м’ятною свіжістю. Мої легені здалися мені неосяжними і безкінечними, як небо, і я могла втягнути в себе дим від цілої сигарети. Ментол ніжно холодив мої губи та язик, я була в нірвані. Весь вечір я продовжувала палити ці, як мені здавалося, сонячно-теплі, м’ятно-прохолодні ментолові цигарки, які ще більше розширювали мою свідомість.

В якийсь момент я відчула себе дуже щасливою, я не знала, скільки часу минуло, я стояла по коліна в морі і поруч нікого не було. Солоні морські хвилі лоскотали мені ноги, а солодкі хвилі щастя вібрували у всьому моєму тілі. Я не відчувала ні плину часу, ні вітру, ні прохолоди. Мені здавалося, одна моя частина розчинилася у морі, а інша плавно розчинялася у небі, думки танцювали у пустоті, і погляд заворожливо зупинився на кроні дерева. Я бачила кожну маленьку детальку листочків, від стебла до жилок, як вони разом гармонійно колихалися у темряві, і тут я відчула тепло між ногами – я пісяла в море. Все у мені вимкнулось у той момент, а фізичні процеси продовжували йти самі.

Раптом щось вибухнуло, це мене жахливо налякало, і я сіла в море, здавивши у руці пляшку від пива. Потім я побачила у небі яскраві іскри червоного кольору. Я не могла поворухнутись, тіло мені заціпеніло і процес мислення також, я закрила з переляку очі, і переді мною постала страшна картина вибуху у Хіросімі, з грибоподібною хмарою диму. Здавалось, тут станеться зараз таке саме. Я відкрила очі – їх засліпили кольорові феєрверки, які розсіялись у небі світлими барвами – серфери святкували річницю.

Так я і сиділа, засліплена, поки мене не знайшла Рита. Вона витерла мене серферським рушником, одягла на мене свою запасну сукню з довгими рукавами і повела на пляж подалі від вогнів бару. З кожним кроком у темряву мені ставало легше дихати і бачити, і я знов запалила ментолову цигарку. Ми прийшли на місце, де на ковдрі лежали Брайан і Кім і дивилися на зорі. Я теж лягла поруч, мені стало дуже затишно, я скрутилася в ембріонний клубочок і розглядала всесвіт, всі мовчали.

Я згадала про те, як ми з Вейвей йшли сходами довжиною три кілометри, і мені тоді здавалось, що містечко Далі ось вже зовсім близько. Я згадала, що всі великі досягнення починаються з маленьких успіхів. Я не дуже впевнена в тому, чим саме мені потрібно займатися у цьому житті, але я знаю, що маю пристрасть до багатьох речей, і мені необхідно лише трошечки дисципліни, щоб підтримувати цю пристрасть у погані дощові дні, коли не хочеться нічого робити, і я, можливо, знайду свою велику мету.

Сама того не помітивши, я згадала все це вголос, і Кім, як справжня американка, одразу мала відповідь на мою проблему. «Тобі треба зробити список і слідувати йому, список з тридцяти речей, які ти мала б виконати до тридцяти років». «Але ж я себе знаю, – заперечила я, – якщо мені дати шість років на виконання якогось завдання, я почну його робити в останній шостий рік». «Ну тоді зроби список із 25-ти пунктів, які треба виповнити до 25-ти років», – запропонувала Кім. «Чудова ідея», – погодилась я.

Мене вже майже зовсім попустило після грибів, і ми почали думати, що ж би такого я бажала зробити за цей наступний рік. Треба бути реалістом, але також дозволити собі мріяти, має бути якийсь баланс у цьому списку. Я у школі була відмінницею і знаю точно, що дуже розчаруюсь, якщо не виконаю всіх пунктів, але Кім каже, що слід писати те, чого хочеш, навіть якщо не знаєш точно, як ти це отримаєш. Ну добре, погодилась я, давай тоді допоможи мені придумати відправну точку – перший пункт, а далі, може, в мене фантазія розіграється.

Кім все ще десь не на цій планеті, вона задумливо потягує цигарку і каже:

– Літати, я завжди хотіла літати.

– Я згодна, що треба мріяти і шукати виповнення своїх мрій, але, Кім, я вчила у школі закони фізики і майже впевнена, що полетіти ти можеш хіба згори вниз.

– Ну а чому не можна літати на пароплані, чи повітряній кулі, чи з парашутом, чи навіть на літаку кінець кінцем?

– Ну добре, – погоджуюсь я, – цей пункт доволі гнучкий, тому з нього і почнемо».

«1. Літати», – записую я і дивуюсь своїй впевненості в тому, що цього року я таки полечу (літаки не рахуються).

– Знаєш, я давно вже хотіла кинути палити, але мені так страшно, бо вже не уявляю себе без цигарки, і так часто пробувала це зробити і ніяк не виходить, – сказала я і запалила нову ментолову цигарку.

– Тоді треба записувати другим пунктом, – запевняє Кім. – Головне – створити правильний намір, а привести його в життя буде легко.

Брайан несподівано прокидається і починає говорити про магію рослин у Амазонії.

– Місцеві жителі Південної Америки, – каже він, – дуже вірили у те, що у рослинах, як і в тваринах, живуть духи, і тому вони мають багато священних рослин. Аюваска серед них королева, одна із наймогутніших рослин у світі. У Перу під наглядом шаманів проводять групові церемонії, під час яких учасники п’ють аюваску і кожен відправляється у власну подорож – самовідкриття та пошук в собі.

Брайан теж спробував таку церемонію, і йому стало чітко зрозуміло, що його одне-єдине призначення у житті – подорожувати, тому він зібрав свої лахи у дорогому готелі Ліми, купив наплічника і рушив автостопом до Болівії.

Коли він про це оповідав, мені аж мурашки по шкірі бігали – я чула жахливі історії про гангстерів, які у Південній Америці захоплюють автобуси і забирають у туристів фотоапарати та айпади, вибивають вікна у машинах, що чекають на світлофорі, і беруть за горлянки водіїїв, вимагаючи гаманці та інші цінності.

З Брайаном нічого такого не сталося, як він вважав, це тому, що він чітко знав, чого хотів, і його у цьому охороняв янгол. Під час церемоній аюваски Брайан познайомився з іншими туристами, серед них була одна дівчина з Техасу, вона сказала, що побачила своє минуле життя, у якому вона когось вбила, і, виявляється, вона себе так не любила усе теперішнє життя через те, що боялася собі пробачити. Іншому хлопцю рослина сказала, що він має стати лікарем, і він тепер вчиться у медичній школі, хоча перед тим кинув університет на останньому семестрі.

Брайан розповідав довго, і час знову зупинився. Я записала «Спробувати аюваску» ще одним пунктом свого плану на рік.

– Що робить людей щасливими? – каже Кім. – Зазвичай дуже тривіальні речі – такі як їжа, оточення, стосунки, заняття сексом, пригоди. Уяви собі, чого б ти хотіла від наступного року свого життя, і запиши все це за пунктами. Як тільки ти зможеш уявити, яким буде цей рік, – де ти житимеш, у що вдягатимешся, що їстимеш, чим насолоджуватимешся, – записати 25 пунктів того, чого хочеш досягти, буде зовсім легко, – сказала вона.

Під впливом її слів та плином ментолового диму у мені відкрився нескінченний потік продуктивних думок – формулювання бажань і мрій, які виливалися на папір, сьогодні якимсь особливо гарним почерком.

Як тільки я закінчила писати, я лягла на спину і подивилась на небо. Воно відкривалося переді мною на 360 градусів, я ніколи в житті ще не бачила такого неба – пустого і величезного, заповненого мерехтінням зірок і чорнотою темряви. Воно пульсувало і втягувало мене у свою пісню, воно зупиняло моє серце, заявляючи мені тут і зараз про свою величeзність та безкінечність. «Боже, – видихнула я, – заради такого неба варто жити».