Читать книгу Історія філософії. Античність та Середньовіччя - Коллектив авторов, Ю. Д. Земенков, Koostaja: Ajakiri New Scientist - Страница 47

Всі твори Платона написані у вигляді діалогів, єдиний виняток – Apologia, де йдеться про виступи Сократа на свій захист, які відбувалися під час судового розгляду в 399 р.

Платонові приписують 40 діалогів, десяток з яких, однак, вважають підробками. У цих діалогах безліч дійових осіб, котрі утворюють справжнісіньке «діалогічне суспільство»: здебільшого вони втілюють постаті, які історично належать до афінських політиків та інтелектуалів, решта – вигадані автором, проте відображають тогочасні культурні та ідеологічні погляди.

Майже завжди головною дійовою особою є Сократ; немає його лише в останньому Платоновому діалозі – «Законах», а в окремих діалогах, пізніших, він відіграє другорядну роль, як-от у «Політику» та «Софісті».

Украй важко визначити хронологічний порядок, у якому написано діалоги, адже в них майже немає посилань на поточні події, точний час яких можна було б легко встановити. Однак було знайдено відносно задовільне рішення, хоч і далеке від того, аби бути цілком слушним, завдяки низці стилеметричних досліджень (тобто таких, що ґрунтуються на лінгвістичному й стилістичному аналізі текстів Платона); вони базуються передовсім на стилістичних рисах того твору, який, безсумнівно, був написаний Платоном, «Законах», де діалоги розміщено у хронологічному порядку відповідно до зростання частоти появи цих рис: отже, написані замолоду – це ті, де такі особливості з’являються найрідше, а далі поволі – до найпізніших.

Наразі вчені загалом домовились про те, щоб поділяти Платонові діалоги на три хронологічні групи, хоча важко визначити послідовний порядок творів у такому розподілі. Отже, перше група, твори молодих років, містить: «Критон», «Хармід», «Лахет», «Лісід», «Іон», «Протагор», «Гіппій більший», «Алківіад перший», «Євтифрон», «Менексен». Ці діалоги здебільшого мають оскаржувальний характер (згадайте славнозвісні Сократові élenchos), висновкам у яких властива апорія: їх оцінюють як ближчі до безпосередніх поглядів Сократа. Певні діалоги вважають перехідними між першою і другою групами, на кшталт «Євтидем», «Менон» та «Горгій». Друга група, що до неї відносять твори Платона у зрілому віці, містить «Федон», «Бенкет», «Федр», «Держава», «Кратил», «Теетет» і «Філеб»: цим діалогам властива вкрай витончена, блискуча літературна форма.

До третьої групи, яку приписують літньому віку автора, належать «Софіст», «Політик», «Парменід», «Тімей» і «Критій» (котрі схиляються зараз вважати одним твором) та «Закони», твори, де форма діалогу втрачає провідну роль.

Такий хронологічний поділ, хоч який він вірогідний та корисний для початкової орієнтації, утім недостатній, щоб логічно відтворити таку собі «еволюцію» (чи занепад) філософської думки Платона, сократичної на початку та догматичної у старості.

До згаданого слід додати, що навіть постать, власне, Сократа відтворена неоднорідно в різних діалогах, де він постає, чи то пак постають погляди, яких він дотримується і які від діалогу до діалогу докорінно різняться між собою. Тому відмінність у діалогах варто тлумачити не лише й не скільки як наслідок послідовного «еволюційного процесу», а зважаючи на те, як відрізняються між собою співрозмовники, обставини та питання, що обговорюються в цих діалогах. Водночас слід мати на увазі, попри їх калейдоскопічне різноманіття, що ці діалоги все-таки є творами одного автора, де висловлено цілісні погляди, хоч і не систематичні, тому цілком слушно аналізувати їх усі, аби визначити головні риси цих філософських думок.