Читать книгу Історія філософії. Античність та Середньовіччя - Коллектив авторов, Ю. Д. Земенков, Koostaja: Ajakiri New Scientist - Страница 48

У діалогах наявні теоретичні блоки, до яких автор повсякчас повертається, що є сталими та взаємно перегукуються, відносно відмежовані від решти різноманітних тем, відтворених у діалогах та представлених у вигляді гомологічних об’єктів, що порівнюються, консенсусу між співрозмовниками з певного наукового середовища. Ці блоки можна спробувати поєднати хоча б схематично:

критика панівних у грецьких póleis режимів, демократії та олігархії («Горгій», «Держава», «Закони»), де запропоновано докорінну соціополітичну реформу у двох різних варіаціях («Держава», «Закони»);

теорія про душу, її поділ на частини та безсмертя («Федон», «Держава», «Федр», «Тімей», «Закони»); етику евдемонізму, за якою моральна справедливість є необхідною та достатньою умовою для того, щоб досягти щастя;

теорія ідей як вічних об’єктів, які можна тільки думати і які є ніби «моделями» емпіричної дійсності («Федон», «Держава», «Парменід», «Софіст», «Тімей»);

теорія діалектики як способу пізнання ідей та упорядкованого сприйняття дійсності («Держава», «Федр», «Парменід», «Софіст»);

зрештою, можна вирізнити радше схематичну структуру філософської думки, а не чітко окреслений теоретичний блок. Ідеться про постійну схильність Платона до дворівневої поляризації, високе/низьке, сфери існування, думки та поведінки. Через таку схильність виникають полярно відмінні між собою пари, як-от бути/ставати, один/багато, вічність/час, правда/кривда, наука/переконання, добрий/лихий; складові з цих пар тяжіють до того, аби систематично поєднуватись, приміром, вічність, наука, істина, чеснота можуть поєднуватись тільки з поняттям «бути», а тим часом зі «ставати» – поєднуються їхні протилежності.

Такому полярному способу мислення, що, безсумнівно, сформувався під впливом Парменіда та Зенона, Платон додає ще й нахил до того, аби вставляти між протилежними поняттями третю складову, посередницьку, яка править за перехідний елемент, взаємозв’язок між двома полярними протилежностями (до цієї третьої сфери належать такі постаті, як душа, у ролі посередниці між часом і вічністю, і філософ як посередник між буттям ідей і часом в історії).

Така різноманітність теоретичних складових загалом у діалектичному порядку Платонової думки здебільшого утворює такий собі квадрат, чиїми вершинами є політика, етика, онтологія та епістемологія. Можна пройти вздовж периметра цього квадрата, рушивши від будь-якої з цих вершин, бо у будь-якому разі врешті-решт ми дійдемо взаємозалежності цих вершин; вибір того, з якої складової почати, залежить від причин, що радше стосуються позиції особи, котра тлумачить, ніж систематичного задуму, покладеного в основу Платонової думки. Тому ми почнемо з політики, просто з хронологічних міркувань, бо ця тема є провідною в одному з діалогів «молодої доби» Платона, «Горгії», повертаючись до неї згодом знову і знову протягом усіх років філософської діяльності.