Читать книгу Пастушок і король ельфів та інші скандинавські казки - Коллектив авторов - Страница 7

Жила колись в окрузі Венсюссель бідна селянська родина. Хазяїн помер, і залишилася вдова з купою дітлахів. І раніше вони сяк-так перебивалися, а як не стало хазяїна – і зовсім зубожіли. Одного разу вдова каже синові Пелле:

– Синку, сходи до пастора. Може, подасть він нам чого-небудь.

А пастор у тому окрузі ворогував із поміщиком і ні в чому йому поступатися не хотів. Прийшов Пелле до пастора, а той його запитує:

– Ти в поміщика був?

– Був, – відповідає Пелле.

– Ну, і що ж він тобі на бідність дав?

А Пелле і каже:

– Дав мені поміщик мішок жита й окіст копчений.

– Он воно що! – говорить пастор. – Ну, і мені від нього відставати не годиться.

І велів дати Пелле два мішки жита і два окости на додачу. Повернувся Пелле додому й нагодував матір із братами та сестрами.

Незабаром усі припаси в них закінчилися, і знову довелося Пелле по милостиню йти. З’явився він тепер уже до поміщика, а той його запитує:

– Ти в пастора був?

– Був, – відповідає Пелле.

– Ну, і що ж тобі скнара дав? Мабуть, нічогісінько?

– Ні, – говорить Пелле, – дав мені пастор два мішки жита та два окости.

– Ти бач, який щедрий! – здивувався поміщик. – Та ми не гірші від нього!

І наказав видати Пелле чотири мішки жита й чотири окости.

Хоч і надовго вистачило їм тепер їжі, а все-таки й ці запаси велика родина проїла. Тоді Пелле говорить матері:

– Набридло мені, матінко, жебракувати. Піду я краще по світу шукати щастя. Може, і хазяїном стану. Тобі допоможу, братиків та сестричок у люди виведу.

Напекла йому мати коржів, узяв Пелле торбинку, ціпок і вирушив у дорогу. Ішов він лісом весь день, а ввечері зголоднів і присів на пеньок закусити. Раптом бачить – іде стежкою бабця з ключкою. Підійшла вона до нього ближче й говорить:

– Вечір добрий, хлопче! Чи не даси й мені чогось на вечерю?

– Як не дати, – відповідає Пелле, – сідай, бабусю, усе, що є, навпіл розділимо.

От вечеряють вони, а бабця його розпитує:

– Чи далеко йдеш, синку? Куди прямуєш?

– Ходжу по світу, щастя шукаю, – говорить Пелле. – Удома в мене мати й сестрички з братиками голодні сидять. А зараз треба кудись на ночівлю проситися.

– Бачу я, серце в тебе добре, – говорить йому бабця. – Про матір і братів із сестрами піклуєшся, зі мною останнім шматком поділився. І за це не доведеться тобі далеко за щастям ходити. Як вийдеш із лісу, повернеш на дорогу – постукай у перший будинок ліворуч. Тільки перед тим, як увійти, відшукай під дверима сірий камінчик і поклади його в кишеню. А увійдеш у світлицю – хазяям на зло добром відповідай. Що б не говорили вони тобі, ти кажи: «Спасибі!» А як повкладаються всі спати, проберися тихесенько до вогнища та заховай той камінчик у жар.

– Спасибі тобі, бабусю, – говорить Пелле. – Усе зроблю, як ти веліла.

Вийшов він із лісу, повернув на дорогу й побачив ліворуч великий будинок. Зайшов він на ґанок, знайшов біля дверей сірий камінчик, поклав його до кишені й постукав.

А в будинку цьому жив заможний селянин із дружиною й дочкою. І хазяїн, і його дружина були зажерливі та скупі. Снігу в них узимку не випросиш.

От увійшов Пелле у світлицю до багатіїв і бачить: господиня біля печі вечерю готує. Уклонився їй Пелле й говорить:

– Вечір добрий, господине, чи не можна в тебе в будинку переночувати?

– Ще чого! – закричала господиня. – Багато вас отут вештається! Іди собі звідки прийшов!

– Спасибі на доброму слові! – відповів Пелле.

– Чи ти оглух? – знову закричала господиня. – Я кажу, забирайся звідси геть!

– Спасибі на доброму слові, – відповідає Пелле. Сів на дерев’яну скриню й торбинку на підлогу скинув.

Господиня тільки руками сплеснула. Хіба що силоміць хлопця з хати виштовхувати!

Господиня приготувала вечерю, а тут і чоловік додому приспів. Побачив він Пелле й запитує в дружини:

– Це що за хлопець?

– А хто його знає, – говорить господиня, – чи то він глухий, чи трішки пришелепуватий. Я йому кажу: «Забирайся звідси», а він мені: «Спасибі на доброму слові».

Зібрала господиня на стіл і до чоловіка каже:

– Сідай вечеряти.

А Пелле жваво до столу підсів і говорить:

– Спасибі тобі, хазяєчко!

Поклав він собі й каші, і масла, і м’яса – й уминає за обидві щоки.

Хазяїн із хазяйкою тільки очі витріщили.

Повечеряли всі, господиня постіль послала й говорить чоловіку:

– Лягай спати.

А Пелле замість нього відповідає:

– Спасибі!

Роздягнувся він хутенько й ліг. Господарі ще не стямилися, а він уже хропе щосили. Що робити? Довелося їм цієї ночі на підлозі вкладатися. Дочекався Пелле, поки всі поснули, підкрався до печі й сховав камінчик у жар.

Рано-вранці першою прокинулася хазяйська дочка. Так уже в них заведено було, що вона раніше за всіх вставала, вогонь у печі розводила й каву варила. Узяла вона коцюбу, розгребла попіл і поклала хмизу на вугілля. Чекає, а вогонь усе не розпалюється. Стала тоді дівчина на коліна, надула щоки й хотіла вугілля роздмухати. Тільки раптом, сама не знає як, заволала вона:

– Вау-вау-вау-вау!..

І вогонь ніяк не роздмухає, і лементу не може вгамувати. Дівчина сльози ковтає й усе повторює: «Вау-вау-вау-вау!..»

А мати її питає:

– Що це з тобою?

– Вау-вау… – схлипує дівчина, – вогонь… вау-вау… Вау-вау-вау-вау…

– Та що за лихо – вогонь не розпалюється, – говорить мати. – Навіщо ж так побиватися?

Підвелася хазяйка з підлоги, узяла коцюбу, хотіла подмухати на вугілля. Тільки раптом як заволає сама:

– Вау-вау-вау-вау-вау-вау!..

Тепер мати з дочкою у два голоси завили. Прокинувся батько й запитує:

– Ви що, з глузду з’їхали? Нащо так лементувати?

А мати з дочкою знай волають:

– Вау-вау-вау-вау-вау!..

Підвівся хазяїн і бачить, що вони вогонь у печі розпалити не можуть.

– Через отаку дурницю лемент зчинили!

Узяв хазяїн коцюбу, перемішав вугілля й хотів було подмухати на нього. Тільки раптом як заволає що є сили:

– Вау-вау-вау-вау-вау-вау!..

І почали вони всі троє голосити: «Вау-вау-вау-вау!..» Послав тоді хазяїн дочку за паламарем. Нехай він прийде скоріше та прочитає над вогнищем молитву. Туди, мабуть, нечистий заліз.

Кинулася дівчина до паламаря. Прибігає й говорить:

– Вау-вау-вау… кланяється вам панотець… вау-вау… і матінка… вау… вау… і просять прийти… вау-вау… молитву над вогнищем прочитати… вау-вау… воно в нас… вау-вау… заворожене… вау-вау-вау-вау-вау!.. Зрозумів паламар, що з дівчиною негаразд, і помчався слідом за нею до її дому. Прибіг і бачить: тупцюють господарі біля печі й щосили репетують-надриваються: «Вау-вау-вау-вау-вау-вау…»

Узяв паламар коцюбу, щоб вогнище перехрестити й нечистого прогнати, доторкнувся до вугілля і теж завів:

– Вау-вау-вау-вау-вау-вау!..

Послали тоді дівчину за пастором. Прибігла вона до нього й говорить:

– Вау-вау-вау… нечистий… вау-вау… у вогнище забрався… вау-вау… і на всіх вроки наслав… вау-вау… і на панотця… вау-вау… і на матінку… вау-вау… і на паламаря… вау-вау…благаємо… вау-вау… молитву над вогнем… вау-вау-вау-вау.

Начепив пастор на ніс окуляри, узяв молитовник і рушив слідом за дівчиною. Увійшов він до будинку багатія й бачить: тупцюють усі біля печі, репетують: «Вау-вау». А вогонь усе не розпалюється.

Узяв пастор коцюбу, доторкнувся нею до вугілля. Розкриває він молитовник, а в нього замість молитви тільки і виходить: «Вау-вау-вау-вау-вау…»

Тут хазяїн і зовсім розум від страху втратив. Пообіцяв він, що тому, хто його будинок від прокляття позбавить, віддасть заміж єдину дочку й усе майно після смерті відпише.

А Пелле вже давно прокинувся, усе чув і бачив.

Зметикував він, що тепер час і йому втрутитися. Підхопився з ліжка, витяг камінчик із золи й викинув його за двері. А сам до хазяїв повернувся й говорить:

– Спасибі вам, добрі люди, що берете мене в зяті.

Миттю чари спали, і почали всі Пелле обіймати й кричати:

– Спасибі, спасибі тобі!

Сказано – зав’язано: довелося багатієві свою дочку за Пелле заміж віддати. Пастор їх на радощах задурно обвінчав, а паламар для них задурно псалми співав. Незабаром багатій із дружиною померли, і став Пелле в обійсті повним господарем. Перевіз він до себе матір із сестричками й братиками, і зажили вони всі разом. Так і знайшов Пелле своє щастя. Дружина його не в батька з матір’ю вдалася: була вона жінка добра й господиня привітна. Пелле завжди пам’ятав, як важко йому замолоду доводилося. Тому всякому, хто проходив повз їхній будинок, хазяїн завжди знаходив місце біля вогню, вечерю й притулок.