Читать книгу Пастушок і король ельфів та інші скандинавські казки - Коллектив авторов - Страница 8

Вешталися по дорогах острова Борнхольм два шахраї – Ларе та Єнс. Ішли вони, ішли й дуже зголодніли, а в кишені й у торбинці в них порожньо. Сіли вони вдвох на узбіччі й стали думати, як їжі та грошей здобути.

І ось що придумали. Підійшли вони до селянської садиби.

Ларе неподалік у кущах сховався, а Єнс забіг у двір і як заволає щосили! Збіглися люди.

– Що таке, що сталося? – запитують у Єнса.

А він несамовито кричить:

– Люди добрі, чули ви страшну звістку? Північне море зайнялося! Так вогнем і палахкоче!

– Ти що за нісенітницю верзеш, дурисвіте? – закричали селяни. – Де це чувано, щоб Північне море загорілося? Знайшов дурнів! Аякже!

Накинулися на нього й відлупцювали так, що він ледве ноги забрав.

Тільки він зник – Ларе до садиби. Привітався він із селянами і сів тихенько осторонь. Оточили його люди й кажуть:

– Заходив якийсь шахрай і хотів, мабуть, посміятися з нас. Казав, Північне море зайнялося! Ти от скрізь ходиш, чи не чув про це якихось розмов?

– Чого не чув – того не чув, – відповідає Ларе. – Тільки дорогою сюди зустрів я обоз, а вози оселедцем смаженим набиті. То, може, хлопець і не брехав вам.

– Та невже? – так і зойкнули люди. – Отакої! А ми його даремно відлупцювали! Сором який!

Нагодували вони Ларе, напоїли й торбинку доверху всякою їжею набили. А на прощання попросили:

– Зустрінеш цього хлопця – поділися з ним усім, що ми тобі дали. Та скажи, нехай не ображається за стусани.

Розповіли вони Ларе, який Єнс на вигляд, і пообіцяв він їм зробити так, як вони просили. А потім зустрілися Ларе та Єнс на дорозі, поділили їжу, наїлися й нареготалися досхочу. Пішли вони далі веселі та ситі.

Тільки через якийсь час торбинка в шахраїв спорожніла, і знову в них животи звело. Вирішили вони й в іншій садибі так само пожартувати.

– Тільки тепер уже ти вперед іди, – каже Єнс. – Бо що ж виходить – тільки мені стусани?

Поохав Ларе, та куди подінешся? Довелося йому погодитися.

Причаївся Єнс у кущах, а Ларе вбіг у двір і здійняв лемент на всю садибу. Зібрався народ, а Ларе не своїм голосом волає:

– Люди добрі, чули страшну звістку? Прилетів у сусіднє село птах-велетень. Сів на дзвіницю, крила розправив, і до того він великий, що сонце затуляє.

– Брехня все це! – загомоніли навкруги. – Таких птахів і на світі немає! Досить тобі нісенітницю молоти. Ушивайся звідси!

Накинулися люди на Ларе, відшмагали його й виштовхнули за ворота. Тільки він з очей зник – Єнс у садибу входить. Привітався як слід і попросив дозволу відпочити з дороги. Народ до нього:

– Чи не чув ти, перехожий, про птаха-велетня, що в сусіднім селі з’явився! Начебто сів він на дзвіницю, крила розправив і сонце затуляє? Приходив якийсь шахрай і наплів тут сім мішків: хотів, мабуть, посміятися з нас. Ну, уже ми його провчили! Довгенько не забуде!

– Чого не чув, того не чув, – відповідає Єнс. – Тільки коли проходив я в тім селі повз церкву, зустрілася мені юрба людей. І тягли вони ланцюгами та канатами яйце завбільшки з будинок. То, може, той хлопець і не брехав вам.

– То він правду розповів! А ми його відлупцювали та прогнали! Сором і сором! Візьми, добра людино, у нас грошей і їжі на дорогу, поділися з тим хлопцем. Скажи, нехай нам пробачить.

Зустрілися знову Ларе та Єнс на дорозі, наїлися, напилися й далі пішли.

Так і ходили вони островом Борнхольм. Дурнів та простаків морочили, зате розумні їм спуску не давали. Тому день вони бенкетували, день синці лікували, а інколи – і те, й інше.