Читать книгу З Україною в серці. Патрiотична хрестоматiя - Коллектив авторов, Ю. Д. Земенков, Koostaja: Ajakiri New Scientist - Страница 13

Доба нам обжинки справляє

На наших душах і тілах.

Та ти – не виграшка природи,

Не примха лиш земних стихій —

Ти не загинеш, мій народе,

Пісняр, мудрець і гречкосій.

Бо вірю: судні дні недаром

Твій чорний рай зняли пожаром

І пломінь слупами росте,

Сполучуючи з небом степ.

І небо сходить на країну

Крізь зойк заліз, крізь звіря рик,

Крізь дим руїни – Україну

Новий узріє чоловік.

В кінці греблі

Шумлять верби…

Бува, почуєш пісню і спахнеш

Пекучим болем пізньої любові —

І от – далечина Твоїх безмеж,

Твоїх небес нестриманая повінь:

Пливе, пливе блакитна широчінь,

Росте, росте співучим колом обрій;

Від білих хмар лиш смарагдова тінь

Біжить ланами, лиш вітри недобрі

Напружують свій навіжений чвал…

О, як забуть Тебе, єдину в світі!

Твій зір мені ясніш за сонце світить,

Твоя далека пісня, як хорал.

Моя весна. Моя, моя Земля!

Яке ж залізне серце муку стерпить:

Оттут в недужих мріях уявлять,

Як «в кінці греблі шумлять верби».