Читать книгу З Україною в серці. Патрiотична хрестоматiя - Коллектив авторов, Ю. Д. Земенков, Koostaja: Ajakiri New Scientist - Страница 17

Я є трудний народ, який не знає втоми,

Постаючи з раба та смертної судоми,

Засвідчую своє життя перед Творцем,

Хоч був похований і мертвим, і живцем.

Я з голоду помер у тридцять третім році,

І довго плоть моя в могилі на толоці

Лежала немічна. Я ждав, коли мене

На суд покличе світ і Бог припом’яне.

Я знаю: час настав і Бог мене побачив,

Та суду ще нема, і я ще не віддячив

За хліб із бур’яну, що рвав нам животи,

За пекло, що мені придумали кати.

Я вмер, але мій дух на українськім полі

Щоднини зводиться, як сонце в ореолі,

Вбирається в тіла соборів і дітей,

І правди полум’я несе, як Прометей.

Моїми діями, мечем мойого слова

Вщент буде знищена імперії основа —

Та сила потайна ненависті і зла,

Що прагнула мене перевернуть в хахла,

За людяність мою, за честь, за непокору

Карала муками в огні Голодомору.

Я є народ. Я встав з невольничого дна

До праці й творчості, до хліба й до вина,

Щоб піднімалися з руїн козацькі храми,

Щоб ми збиралися повік під прапорами,

Що сяють золотом блакитної яви,

Дарують миро нам, як Господу волхви.

Я знаю: чад настав! Кремлівські циркуляри

Ми прочитаємо, і не уникнуть кари

Вчорашні й нинішні вовки-більшовики —

Вселюдський трибунал триватиме віки.

Мене тепер ніхто не зможе побороти,

Бо я – земля і дух! Я в світові широти

Підняв своїх страждань боляще сяяття —

Жагу державності і волю до життя.

Мені до смерті буде снитись

Наш рухівський нічний похід —

Ми йшли до Кобзаря молитись

З Політехнічного, а вслід

За нами рухалися тіні,

Ішли донощики сумні,

Бо вже в моторів гуркотінні

Сурмили рухівські пісні.

І чули ми крізь мури й сквери,

Що спів наш, як Дніпро, тече.

Ішли за нами бетеери,

Світили фарами в плече.

Якби шарнули з кулемета,

Зайшли б ми в кров липку, як ніч,

Але дійшли б ми до поета

І до омріяних сторіч…

Та бетеери не стріляли,

Злякались, пощезали в тьмі,

І, мабуть, ми тому охляли,

Затихли, стишились самі.

Якби ж ті дула химородні

Вогнем лизнули тротуар,

То ми не дихали б сьогодні

Трутизною вождівських чвар!

Якби вожді хрестились кров’ю,

То, може, думали б ясніш

І під святою корогвою

Нам не вбивали б в серце ніж!

Не поєднала нас молитва,

Не поєднала нас любов.

Прийшла за славою гонитва,

І ми рабами стали знов.

Рабами не Москви, а слави,

Нас отруїв свободи мед.

І жаль мені, що в наші лави

В ту ніч не вдарив кулемет.