Читать книгу З Україною в серці. Патрiотична хрестоматiя - Коллектив авторов, Ю. Д. Земенков, Koostaja: Ajakiri New Scientist - Страница 19

Благодатний, довгожданий,

Дивним сяйвом осіянний,

Золотий вечірній гість

Впав бадьоро, свіжо, дзвінко

На закурені будинки

Зголоднілих передмість.

Відкривай гарячі груди,

Мати земле! Дощ остудить,

Оживить і запліднить, —

І пшеницею й ячменем

Буйним повівом зеленим

Білі села звеселить.

Запахла осінь в’ялим тютюном,

Та яблуками, та тонким туманом, —

І свіжі айстри над піском рум’яним

Зорюють за одчиненим вікном.

У травах коник, як зелений гном,

На скрипку грає. І пощо ж весна нам,

Коли ми тихі та дозрілі станем

І вкриє мудрість голову сріблом?

Бери сакви, і рідний дім покинь,

І пий холодну, мовчазну глибінь

На взліссях, де медово спіють дині!

Учися чистоти і простоти

І, стоптуючи килим золотий,

Забудь про вежі темної гордині.

Коли усе в тумані життєвому

Загубиться і не лишить слідів,

Не хочеться ні з дому, ні додому,

Бо й там, і там огонь давно згорів.

В тобі, мистецтво, у тобі одному

Є захист: у красі незнаних слів,

У музиці, що вроду, всім знайому,

Втіляє у небесний перелив;

В тобі, мистецтво, – у малій картині.

Що більша над увесь безмежний світ!

Тобі, мистецтво, і твоїй країні

Я шлю поклін і дружній свій привіт.

Твої діла – вони одні нетлінні,

І ти між квітів найясніший квіт.

Люби природу не як символ

Душі своєї,

Люби природу не для себе,

Люби для неї.

Вона – не тільки тема вірша

Або картини, —

В ній є висоти незміримі

Й святі глибини.

У неї є душа могуча,

Порив є в неї,

Що більший над усі пориви

Душі твоєї.

Вона – це мати. Будь же сином,

А не естетом,

І станеш ти не папіряним, —

Живим поетом!

Молюсь і вірю. Вітер грає

І п’яно віє навкруги,

І голубів тремтячі зграї

Черкають неба береги.

І ти смієшся, й даль ясніє,

І серце б’ється, як в огні,

І вид пречистої надії

Стоїть у синій глибині.

Кленусь тобі, веселий світе,

Кленусь тобі, моє дитя.

Що буду жити, поки жити

Мені дозволить дух життя!

Ходім! Шумлять щасливі води,

І грає вітер навкруги,

І голуби ясної вроди

Черкають неба береги.

Осінь-маляр із палітрою пишною

тихо в небі кружляє,

осипає красою розкішною.

Там розсипа вона роси сріблисті,

Там тумани розливає,

Ліс одягає у шати барвисті.

Ліс обливає кольорами дивними,

Ніжно сміється до вітру,

Грає цілунками з ним переливними.

Фарби рожеві, злотисті, червоні,

Срібно-блакитне повітря…

Ніжні осінні пісні тиходзвонні!

Солодкий світ! Простір блакитно-білий

І сонце – золотий небесний квіт.

Благословляє дух ширококрилий

   Солодкий світ.

Узори надвесняних тонких віт,

Твій погляд, ніби пролісок несмілий,

Немов трава, що зеленить граніт,

Неначе спогад нерозумно-милий…

   Солодкий світ.

Чи янголи нам свічі засвітили

По довгих муках безсердечних літ,

Чи ми самі прозріли й зрозуміли

   Солодкий світ?