Читать книгу З Україною в серці. Патрiотична хрестоматiя - Коллектив авторов, Ю. Д. Земенков, Koostaja: Ajakiri New Scientist - Страница 16

Державу не твориться в будучині,

Державу будується нині.

Це люди на сталь перекуті в огні,

Це люди, як брили каміння.

Не втішені власники пенсій і рент,

Тендітні квітки пансіонів,

Хто кров’ю і волею сціпить в цемент

Безвладний пісок міліонів.

Був час над усе легковажних гадок —

Імпреза і знову імпреза —

Коли заблищав по ріллі Городок

Безжалісним холодом леза.

Суспільносте блідо-рожевих півслів,

Гурра – наукової бздури,

Огрядно – тупих патріотів-послів

І всіх ювілятів культури!

Ці стріли безумні ударом бича

По рабському виді твоєму,

В просвіти і пасіки стрільно влуча,

В рожеві лаштунки едему.

Хвала ж Тобі, Ти, що в рішаючий час

Все маєш духовного гарту

На стіл побойовища кинути нас

Тверезо, без жалю, як карту.

О, вір, у відваги ясне багаття,

І скинеш, як порвану лаху,

І слабість, і сумнів, і марність життя,

Коли ти не відаєш страху.

І так тебе хміль наливає ущерть

І так опановує тіло,

Що входить твоя упокорена смерть,

Як служка, бентежно-несміло.

О, Націє, дужа і вічна, як Бог, —

Не це покоління холопів, —

Хто злото знеславить твоїх перемог

При Корсуні і Конотопі?

О, Націє, що над добро і над зло,

Над долю і ласку, і кару,

Поставила тих, що їх сотні лягло

У дні незабуті Базару.

Товаришу, ти, чиє тіло вжила

Рішуча рука, як штилета.

Тремтять молоді і здорові тіла,

І зводяться крила до лету.

І ми будем гідні не слави й похвал,

Учинку, що горами руха!

Ґранати, петарди, живий арсенал

Із плоті розкутого духа.

О, думка, що тіло без жалю руба,

Що очі й уста твої сушить.

Архангельська срібноголоса труба

Гремить крізь простори і душі.

І мертві встають, і шукають хреста,

Їх очі розчахнуто-тьмяні.

Встають, наче поросль, струнка і густа, —

Страшне покоління титанів.

Твій крик металевий у інші серця,

Що квітами квітнуть у глуші:

Убийте в гадках своїх матір-отця,

Залізом випалюйте душі.

О, вірте, всі мури земного впадуть,

Як серце обернеш у сурму.

Найвищі бо вежі духовності ждуть

Твойого шаленого штурму.

Та ти не відхилиш свойого вінця,

Блідий, наче крейда, і тихий.

Підеш неухильно, підеш до кінця,

І вибух зголосить твій прихід.

Розкрийте зіниці, розкрийте серця,

Черпайте криштальне повітря.

Одвіку земля не зазнала-бо ця

Такого безкрайого вітру.

Він віє, шалений, над стернями днів

Диханням незламної волі

Від дальних пікетів, вартових огнів

Імперії Двох Суходолів.

Він віє диханням солоним, як кров,

Тугих океанових надрів,

Що їх Севастопіль на все розпоров

Кільватерним ладом ескадри.

Над хижим простором Верхів’я – Памір,

Сліпуча і вічна, як слава,

Напружена арка на цоколі гір —

Ясніє Залізна Держава.

Захочеш і будеш! В людині, затям,

Лежить невідгадана сила —

Зрослась небезпека з відважним життям,

Як з тілом смертельника крила.

…Вперед, Украïно! В Тебе – тяжкі стопи,

Пожари хат димляться з-під них.

Ні Росіï, ні Європі

Не зрозуміти синів Твоïх!