Читать книгу Дорога до Країни Оз - Лаймен Фрэнк Баум, Lyman Frank Baum, Edith Van Dyne - Страница 6

Ґудзик-Розумник з радістю вхопився за руку Косматого чоловічка, адже той мав у кишені Магніт Любові, тож малюк відразу полюбив дивну кудлату людину. Дороті стала праворуч від Косматого чоловічка, Тото – з другого боку.

Маленька компанія вирушила в дорогу в більш веселому та бадьорому настрої, ніж можна було припустити. Дівчинка звикла до незвичайних пригод і дуже любила їх. А куди б не пішла Дороті, Тото майже завжди слідував за нею, наче ягнятко святої Марії.

Ґудзик-Розумник не виявляв жодних ознак занепокоєння або страху, адже він все одно заблукав, а в Косматого чоловічка, швидше за все, взагалі не було рідного вогнища, й він почувався однаково щасливим всюди.

Так вони йшли досить довго. Раптом попереду над дорогою з’явилася велика арка. Коли мандрівники підійшли ближче, то побачили, що споруда покрита дуже красивим різьбленням і розкішними малюнками. На її верхній частині розташувалося безліч павичів з розгорнутими хвостами, їхнє пір’я було вимальовано з дивовижною майстерністю.

У центрі арки подорожні побачили велику лисячу голову, що дивилася на світ крізь окуляри з вельми розумним виглядом. Голову лисиці прикрашала маленька золота корона, оздоблена гострими зубами.

Поки мандрівники з цікавістю розглядали арку, з того боку несподівано з’явилися лисиці, одягнені в солдатську форму. На них були зелені сорочки й жовті штани, а маленькі круглі шапочки й високі черевики манили погляд яскраво-червоним кольором. Крім того, їхні довгі пухнасті хвости прикрашали великі червоні банти. Кожен солдат ніс дерев’яну шпагу, на гострому кінці якої страхітливо поблискував ряд відточених зубів. Коли Дороті побачила ці зуби, вона здригнулася.

На чолі колони марширував капітан. Його форму прикрашали золоті позументи, і він виглядав більш парадно, ніж прості солдати.

Подорожні не встигли ще нічого збагнути, як опинилися в колі лисиць, і їхній капітан закричав:

– Ми оточили вас! Ви – наші полонені!

– А що таке полонені? – запитав Ґудзик-Розумник.

– Полонені, отже, невільники, – відповів Капітан-лис, походжаючи з величним видом.

– А що таке невільники? – знову запитав малюк.

– Це такі, як ти! – відповів капітан.

Косматий чоловічок розсміявся.

– Добрий день, капітане, – сказав він, ввічливо кланяючись лисячій команді й особливо – командиру. – Сподіваюся, ви й ваші рідні в порядку.

Капітан-лис глянув на Косматого чоловічка, й різкі обриси його обличчя прояснилися й враз стали цілком приємними.

– Дякую, в нас все добре, – відповів він, і Дороті зрозуміла, що Магніт Любові подіяв, тож лисиці полюбили Косматого чоловічка. На жаль, Тото не знав цього: він досить сердито загавкав і спробував вкусити Капітана за ногу у відкрите місце між червоними черевиками і жовтими штанцями.

– Назад, Тото! – закричала Дороті й підхопила собаку на руки. – Це наші друзі.

– Так, ми друзі! – підтвердив капітан дещо здивованим тоном. – Спочатку я вирішив, що ви вороги, але, здається, ви справді наші друзі. Вам доведеться відправитися разом зі мною до Короля-Лиса.

– А він хто? – дуже серйозно запитав Ґудзик-Розумник.

– Король Лисеполя, лисячого королівства, великий і мудрий монарх, який очолює нашу спільноту.

– А що таке монарх і що таке спільнота? – поцікавився Ґудзик-Розумник.

– Малюк, будь ласка, не став стільки запитань.

– Чому?

– Справді, чому не ставити запитань? – вигукнув Капітан, із захопленням дивлячись на малюка. – Якщо не запитувати, нічого не дізнаєшся. Це істина. Мені шкода. Ти дуже розумний, малюк, якщо вдуматися, дуже розумний. А тепер, друзі, підемо, мій обов’язок – супроводжувати вас до королівського палацу.

Солдати стройовим кроком промарширували під арку, і разом з ними рушили Косматий чоловічок, Дороті, Тото й Ґудзик-Розумник. Перед ними постало красиве велике місто. Будинки з різнобарвного мармуру радували око. В їхньому оздобленні переважали зображення птахів і домашніх пернатих – павичів, фазанів, індиків, качок і гусей. Над входом до кожного будинку красувалася різьблена голова лисиці – зображення мешканця цього будинку. Що ж, від побаченого наші мандрівники мали дивне, але приємне враження.

Коли вони прямували вулицею, багато лисиць вийшли на веранди й балкони своїх будинків, щоб подивитися на незнайомців. Всі лисиці були красиво одягнені. Особи жіночої статі носили сукні з переплетеного пір’я, ефектно розфарбованого в найхимерніші відтінки.

Ґудзик-Розумник так пильно розглядав нове місце, що очі його стали ще більшими й круглішими. Він щораз спотикався і впав би, якби Косматий чоловічок не стиснув міцніше його ручку.

Всі четверо не переставали дивуватися, а Тото був такий схвильований, що йому весь час хотілося гавкати, гнатися за кожною лисицею, яку він бачив, і боротися з нею. Але Дороті не випускала з обіймів його маленьке тільце, що постійно намагалося вирватися, і вмовляла заспокоїтися. Зрештою Тото втихомирився, вирішивши, що в Лисеполі занадто багато лисиць і з усіма ними неможливо битися.

Незабаром вони дісталися великої площі, в центрі якої височів палац. Дороті відразу зрозуміла, що це палац короля, бо над монументальними вхідними дверима побачила голову лисиці, точнісінько таку, як над аркою. Ця лисиця, єдина з усіх, була в золотій короні.

Біля входу стояло багато охоронців, але лисиці-вартові вклонилися капітану й пропустили його, не ставлячи жодних запитань. Капітан провів мандрівників через безліч кімнат, де виряджені лисиці сиділи в красивих золочених кріслах і пили чай, який розносили лисиці-слуги в білих фартухах. Нарешті, друзі підійшли до широких дверей, запнутих важкою портьєрою з золотої тканини.

Біля дверного отвору стояв величезний барабан. Капітан підійшов до барабана і вдарив по ньому спочатку одним коліном, потім – другим. Барабан відповів: «Бум-бум».

– Ви всі повинні постукати по барабану так само, як я, – звелів Капітан.

Косматий чоловічок підійшов до барабана й постукав по ньому спочатку одним коліном, потім – другим. Дороті й Ґудзик-Розумник зробили так само. Хлопчику так сподобався звук, котрий видавав барабан, що він спробував вдарити по ньому ще кілька разів своїми маленькими пухкими колінами. Але капітан зупинив його.

Тото не міг постукати по барабану колінами, й у нього не вийшло так загнути хвіст, щоб той дістав до барабана. Дороті вдарила по барабану замість Тото, й пес у відповідь загавкав. Капітан, почувши його гавкіт, насупився.

Золота портьєра розсунулась, щоб пропустити гостей, і Капітан разом зі своїми супутниками увійшов всередину.

Широка довга кімната, куди вони потрапили, виблискувала золотом і сяяла барвистими вітражами. У центрі, на розкішному позолоченому троні, сидів Король-Лис, оточений лисицями-придворними. У всіх придворних на очах блищали окуляри, що надавало їм серйозного й важливого вигляду.

Дороті одразу впізнала Короля, бо бачила його зображення на арці і над входом до палацу. Оскільки в минулих подорожах дівчинка вже кілька разів зустрічалася з особами королівської крові, вона знала, як слід поводитися. Ледь побачивши Короля, вона привітала його, низько вклонившись. Косматий чоловічок теж вклонився, а Ґудзик-Розумник кивнув і сказав: «Привіт».

– Наймудріший і найблагородніший володар Лисеполя, – урочистим тоном звернувся Капітан до Короля, – наважуюсь смиренно доповісти Вашій Величності, що цих незнайомців я перестрів на дорозі до ваших володінь, і, слідуючи своєму обов’язку, привів їх сюди.

– Так-так, – сказав Король, пронизливо дивлячись на подорожніх. – Що привело вас у мою країну, незнайомці?

– Ваша Величносте, нас привели сюди ноги, – відповів Косматий чоловічок.

– А що ви збираєтеся тут робити? – поставив ще одне запитання Король.

– Йти далі, й чим швидше, тим краще, – знову відповів Косматий чоловічок.

Король, природно, не мав ні найменшого поняття про Магніт Любові, але його чарівна сила змусила його миттєво полюбити кудлатого подорожнього.

– Ви можете залишити мою країну в будь-яку хвилину, – ввічливо промовив Король. – Але мені хотілося б показати вам мою столицю й бути гостинним до вас, поки ви тут. Ми також щасливі приймати в себе Дороті та вдячні їй за те, що вона відвідала нас. Адже яку б країну Дороті не відвідала, про це всі дізнаються.

Слова Короля надзвичайно здивували Дороті.

– Ваша Величносте, звідки ви знаєте, як мене звуть?

– Ну що ти, люба крихітко, всі знають тебе, – відповів Король. – Хіба ти не здогадувалася про це? Ти стала дуже відомою, особливо відтоді, як подружилася з Озмою з Країни Оз.

– Ви знайомі з Озмою? – здивувалася Дороті.

– Із жалем мушу зізнатися, що не знайомий, – сумно відповів Король, – але сподіваюся незабаром познайомитися. Принцеса відзначає день свого народження двадцять першого числа цього місяця.

– Невже? – здивувалася Дороті. – А я й не знала.

– О так! І це буде найблискучіша церемонія з усіх, що відбувалися коли-небудь у Чарівній Країні. Сподіваюся, ти попросиш Принцесу Озму, щоб вона мене теж запросила?

Дороті задумалася.

– Впевнена, Озма надішле вам запрошення, якщо я попрошу, але як ви доберетеся до Країни Оз і до Смарагдового міста? Адже це так далеко від Канзасу.

– Від Канзасу! – здивовано вигукнув король.

– Так… а хіба ми зараз не в Канзасі?

– Яка дивна точка зору! – засміявся Король. – Чому ти думаєш, що це Канзас?

– Ну, бо я пішла з ферми дядечка Генрі приблизно дві години тому, – відповіла Дороті, злегка спантеличена цим запитанням.

– Скажи відверто, дорога, чи бачила ти коли-небудь в Канзасі таке прекрасне королівство, як Лисеполь?

– Ні, Ваша Величносте.

– А хіба ти не добиралася з Країни Оз у Канзас за одну мить завдяки срібним черевичкам і Чарівному Поясу?

– Добиралася, Ваша Величносте.

– Тоді чому ж ти дивуєшся, що за годину або дві дійшла до Лисеполя, розташованого ближче до Країни Оз, аніж до Канзасу?

– Господи! – вигукнула Дороті. – Невже це знову чарівна країна?

– Гадаю, так, – усміхнувся Король-Лис.

Дороті повернулася до Косматого чоловічка з серйозним і докірливим виразом обличчя.

– Ти чарівник або переодягнений фокусник? Ти зачарував мене, коли питав дорогу до Олійних полів?

Косматий чоловічок похитав головою.

– Хіба ти коли-небудь бачила такого обірваного чарівника? Ні, дорога Дороті, повір, моєї провини в цій історії немає. В мені немає нічого незвичайного, крім Магніту Любові. А про все інше я знаю не більше, ніж ти. І я зовсім не хотів заводити тебе так далеко від дому. Якщо хочеш пошукати дорогу на ферму, я із задоволенням піду з тобою і постараюся допомогти, чим можу.

– Не варто, – задумливо промовила Дороті. – В Канзасі я ніколи не побачу стільки цікавого, як тут, і сподіваюся, тітка Ем не занадто хвилюватиметься. Адже я не збираюся подорожувати дуже довго.

– Прекрасно, – схвально кивнув Король-Лис. – Мудра людина задоволена своєю долею, що б не трапилося. Однак я бачу, в тебе новий друг – він виглядає дуже розумним, і подивіться, яка в нього світла усмішка. Він сяє, як блискучий ґудзик.

– Ви маєте рацію, – погодилася Дороті, а Косматий чоловічок додав:

– Його ім’я, Ваша Величносте, – Ґудзик-Розумник.