Читать книгу Латочка з Країни Оз - Лаймен Фрэнк Баум, Lyman Frank Baum, Edith Van Dyne - Страница 10

Будинки жвакунів зазвичай складаються з однієї кімнати. Там, де спав Оджо, було три ліжка, що стояли біля стіни. На одному спав Кіт, на другому – Оджо, а третє стояло порожнє й застелене. Біля іншої стіни Оджо побачив столик з уже накритим сніданком на одну людину і стілець. У кімнаті не було нікого, крім Оджо й Кота.

Оджо встав, взувся. Побачивши біля ліжка умивальник, вимив руки й обличчя, причесався. Потім підійшов до столу.

– Це мій сніданок? – запитав він.

– Твій, твій, – пролунав голос так близько, що Оджо здригнувся й озирнувся.

Але в кімнаті нікого не було.

Їжа була апетитна, а Оджо зголоднів, тому наївся досхочу. Потім узяв капелюха й розбудив Кота.

– Пора, – сказав Оджо. – Пішли! – а потім ще раз обвів кімнату поглядом і промовив: – Не знаю, хто тут живе, але я дуже вдячний вам за гостинність.

Відповіді не було. Оджо взяв кошик і вийшов з будинку. Кіт рушив за ним. Вони побачили Латочку, яка сиділа посеред дороги і гралася камінчиками.

– Нарешті! – весело вигукнула вона. – А я вже думала, що ви там залишитесь навіки. Адже вже давно розвиднілося!

– Що ти робила всю ніч? – запитав Оджо.

– Сиділа, дивилася на Місяць і зірки. Яка краса! Я ж бачу їх уперше!

– Красиво, – погодився Оджо.

– Ти погано поводилася, і тебе виставили за двері, – сказав їй Кіт, коли вони знову вирушили в дорогу.

– То й що! Тоді б я не побачила ні зірок, ні великого сірого вовка.

– Якого вовка? – запитав Оджо.

– Того, що тричі за ніч підходив до будинку.

– Що ж йому там знадобилося? – задумливо промовив Оджо. – Може, їжа? Я, наприклад, чудово поїв і виспався.

– Але вигляд у тебе втомлений, – сказала Латочка, помітивши, що хлопчик позіхнув.

– Так. Я багато спав, але відчуваю себе втомленим, як учора. Як дивно!

– А їсти тобі не хочеться?

– Хочеться. Я начебто прекрасно поснідав, але ось думаю, чи не підкріпитися ще хлібом із сиром.

Латочка закрутилася в танці й заспівала:

– Що це? – здивувався Оджо.

– І не питай. Я верзу дурниці, хоч гадки не маю ні про вовків, ні про м’ясо, ні про зуби.

– Це точно! – прошипів Кіт. – Вона несповна розуму, й мізки в неї будь-якого кольору, тільки не рожевого, тому що працюють препогано.

– Ну їх, ці мізки! – розсміялася Латочка. – Яка від них користь?! Краще подивіться, як виграють на сонці мої клаптики.

У цей момент у них за спиною почувся тупіт, і, разом обернувшись, вони побачили, що до них мчить маленький столик на вигнутих ніжках, до якого прикріплений Грамофон з великою золотою трубою.

– Стійте! – кричав Грамофон. – Зачекайте на мене!