Читать книгу Тік-Ток з Країни Оз - Лаймен Фрэнк Баум, Lyman Frank Baum, Edith Van Dyne - Страница 7

Вирував шторм, блискавка розрізала небо, від грому стрясалися хмари. Бетсі саме вибігла на палубу, коли судно раптом здригнулося від потужного удару – корабель налетів на скелю. Дівчинку підкинуло в повітря і жбурнуло в чорну безодню.

Разом з Бетсі пасажиром корабля був Хенк, маленький худий ослик із сумними очима. Тим же нищівним ударом його викинуло далеко за борт. Хвиля накрила Бетсі з головою, і вона наковталася води. Виринувши і трохи віддихавшись, дівчинка витягнула руку і в темряві ухопилася за якийсь предмет.

Спочатку Бетсі вирішила, що це кінець мотузки, який розтріпався, але тут жалібний голос вимовив «І-а!», й дівчинка зрозуміла, що в неї руці в кінчик хвоста Хенка. Раптом море освітилося яскравим спалахом: корабель, який віднесло вже на досить значну відстань від Бетсі й Хенка, вибухнув і пішов під воду.

Бетсі здригнулася від жаху, але наступної миті помітила, що навколо плавають численні уламки розтрощеного судна. Вона випустила хвіст Хенка і вхопилася за один з них. Підтягнувшись, вилізла на нього і одразу відчула себе в певній безпеці.

Хенк теж підплив до своєрідного плота, проте через свою незграбність ніяк не міг на нього залізти. Тож аби не допомога Бетсі, віслюкові так і не вдалося б вибратися з води.

Хенк з Бетсі сиділи, міцно притулившись одне до одного, бо їхній пліт був просто кришкою палубного люка, яка відірвалася під час корабельної трощі. Втім, вона надійно утримувала їх обох на хвилях, тож дівчинка і ослик не боялися потонути.

Буря бушувала й після того, як корабель пішов на дно. Блискавка сліпила очі й розрізала чорне від хмар небо, далеко над морем оглушливо гуркотів грім. Хвилі кидалися жалюгідним плотом, граючись ним, як діти гумовим м’ячиком. Бетсі не могла відігнати від себе тужливу думку, що на сотні миль навколо немає нічого, крім води, і жодної живої істоти, крім Хенка.

Очевидно, про те саме думав і ослик, бо ласкаво потерся об Бетсі носом і знову видав своє «І-а!» та ще й таким ніжним голосом, ніби хотів заспокоїти перелякану дівчинку.

– Ти ж захищатимеш мене, правда, Хенку? – жалібно запитала Бетсі, й ослик знову повторив своє «І-а!», даючи зрозуміти що вона може на нього покластися.

Бетсі й Хенк подружилися на кораблі, коли море було спокійним, а буря не подавала жодних ознак своєї майбутньої присутності. У нинішніх трагічних обставинах Бетсі, можливо, вважала за краще мати вправнішого захисника, проте знала напевне: ослик зробить все, що тільки в його ослиних силах, аби врятувати її.

Так, хилитаючись на хвилях, вони пливли всю ніч. На ранок буря почала поступово втратила сили, і, видавши останній слабкий стогін, згасла остаточно. Хвилі припинили шалену хитавицю, і плисти стало легше. Бетсі розтягнулася на плоту й заснула, але Хенк не стулив повік ні на мить: адже він зобов’язався охороняти дівчинку. Ослик примостився біля Бетсі і терпляче охороняв її сон, поки над морем не зійшло сонце.

Його яскраві промені розбудили дівчинку. Вона підвелася, протерла очі й стала вдивлятися в далечінь.

– Ой, дивися, Хенку, там земля! – вигукнула вона.

– І-а! – сумно відповів Хенк.

Пліт швидко наближався до мальовничого узбережжя. «Яка красива країна, – подумалося Бетсі, коли вона побачила на ньому пишні дерева та надзвичайно яскраві квіти.