Читать книгу Тік-Ток з Країни Оз - Лаймен Фрэнк Баум, Lyman Frank Baum, Edith Van Dyne - Страница 9

Новоприбулий мав дуже дивний вигляд: він весь був густо покритий волоссям, і Бетсі спочатку подумала, що це якийсь звір. Але коли після свого запаморочливого польоту незнайомець підвівся, стало зрозуміло, що це все-таки людина. У руці він тримав яблуко, яке, мабуть, продовжував їсти й під час свого падіння. Було очевидно, що інцидент не справив на нього особливого враження: він випромінював спокій і незворушно жував своє яблуко, одночасно оглядаючи приміщення, в якому опинився.

– Бог ти мій! – вигукнула Бетсі, підходячи до незнайомця. – Ти хто такий і звідки взявся?

– Я? Я – Косматий чоловічок, – відповів той, відкусивши від яблука шматок. – Вирішив заглянути сюди ненадовго. Вибачте, що зробив це дещо поспішно.

– Мабуть, у тебе були на те причини, – сказала Бетсі.

– Та ні, просто я там, зовні, заліз на яблуню і ось…

Розповідаючи свою історію, Косматий чоловічок догриз яблуко та віддав Хенку недогризок, який той одразу жадібно почав жувати, – потім встав і відважив ввічливий уклін Бетсі й трояндам.

Коли розбилося скло і крізь дірку в оранжерею звалився кудлатий незнайомець, Королівський Садівник від страху мало не зомлів. Отямившись, він висунувся з-за кущів і пропищав:

– Ти порушуєш закон! Ти порушуєш закон!

Косматий чоловічок подивився на нього з похмурим виглядом.

– Ваш закон забороняє розбивати скло? – поцікавився він.

– Руйнівник – теж порушник, – злобно пропищав Садівник. – До того ж закон забороняє заходити в будь-яку частину Країни Троянд.

– А ти звідки знаєш? – запитав Косматий чоловічок.

– Як звідки? Це записано в Книзі, – відповів Садівник.

Він підійшов ближче до Косматого чоловічка і вийняв з кишені маленьку книжечку.

– На сторінці тринадцять. Ось дивись: «Якщо який-небудь чужинець проникне в Країну Троянд, правитель негайно засудить його до смерті й порушник буде страчений». Ось бачите, – переможно оголосив він. – Оскільки ви – чужинці, то заслуговуєте смерті. Пробив ваш смертний час.

Тут втрутився Хенк. Весь цей час він, задкуючи, наближався до Королівського Садівника, який встиг йому остогиднути. Нарешті, він підняв копито і завдав чоловічкові потужного удару в живіт.

Садівника підкинуло вгору, він зігнувся навпіл і утворив у повітрі щось на зразок воріт. Не встигла Бетсі й оком моргнути, як він стрімко вилетів через відчинені двері назовні.

Дівчинка перелякано спостерігала за атакою Хенка.

– Пішли, – шепнула вона, підійшовши до Косматого чоловічка і взявши його за руку. – Йдемо звідси. Якщо ми залишимося тут, вони нас усіх уб’ють.

– Не бійся, дівчинко, – відповів Косматий чоловічок, погладивши Бетсі по голові. – Я нікого не боюся, бо в мене є Магніт Любові.

– Магніт Любові? Це ще що таке? – запитала Бетсі.

– Це чудова чарівна річ, яка завойовує серце будь-кого, хто на неї дивиться, – почула вона відповідь. – Раніше Магніт Любові був у Країні Оз: він висів над воротами Смарагдового міста, але коли я вирушав у цю подорож, наша улюблена правителька Озма із Країни Оз, дозволила мені взяти його з собою.

– Ой, а ти правда з прекрасної Країни Оз? – вигукнула Бетсі, дивлячись на нього широко розкритими очима.

– Так, а що, ти коли-небудь була там?

– Ні, але я багато чула про цю країну. А ти знайомий з Принцесою Озмою?

– Так, і дуже добре.

– І з Принцесою Дороті?

– Дороті – моя стара подружка, – заявив Косматий чоловічок.

– Боже мій! – вигукнула Бетсі. – Але чому ж тоді ти поїхав із цієї чудової країни?

– Справи змусили, – відповів Косматий чоловічок. Голос його звучав серйозно й сумно. – Я шукаю свого брата.

– Він що, пропав? – співчутливо запитала Бетсі в Косматого чоловічка, що було зовсім засумував.

– Так, десять років тому, – відповів Косматий чоловічок. Він витягнув носовичок і витер сльозу. – Сам я дізнався про це зовсім недавно. Прочитав у Книзі Подій, яка є у Країні Оз, і одразу пішов шукати його.

– Де ж він пропав? – запитала дівчинка з щирим співчуттям.

– Він вдома, в Колорадо, звідки я родом. Я там жив до того, як перебрався у Країну Оз. Мій брат був золотошукачем, добував золото в копальнях. Одного разу він спустився в шахту, а назад не повернувся. Його шукали, але не знайшли: він зник, – закінчив Косматий чоловічок свою сумну розповідь.

– Боже мій, що ж могло з ним статися? – запитала дівчинка.

– Пояснення може бути лише одне, – відповів Косматий чоловічок. Він дістав з кишені ще одне яблуко і почав його гризти, щоб трохи розвіяти смуток. – Мабуть, він потрапив до рук Короля Номів.

– Король Номів? Хто це такий?

– Іноді його звуть Металевим Монархом. Це Король Руггедо. Він живе в печері під землею і вважає, що йому належать всі поклади металів в надрах. Тільки не питай мене, чому він так думає.

– А чому не питати?

– Тому що цього я не знаю. Знаю тільки, що він надто лютує, якщо хто-небудь видобуває золото під землею, і тому міг запросто схопити мого брата і потягти у своє підземне царство. Тільки, будь ласка, не питай мене – чому. Я бачу, тобі до смерті хочеться запитати. Але я не знаю відповіді.

– Господи, але ж так ти його ніколи не знайдеш! – вигукнула дівчинка.

– Може, й не знайду. Але я повинен хоча б спробувати, – відповідав Косматий чоловічок. – Де я тільки не побував, але ніде його не знайшов. Втім, це доводить, що в тих місцях його немає. Я шукаю якийсь таємний підземний хід, який вів би до печери жахливого Металевого Монарха.

– А чи не здається тобі, – промовила з сумнівом Бетсі, – що ти теж можеш стати бранцем Металевого Монарха, якщо проникнеш туди?

– Нісенітниця! – безтурботно відповів Косматий чоловічок. – Ти забула, що в мене є Магніт Любові.

– А чим він тобі допоможе? – запитала Бетсі.

– Варто Металевому Монарху поглянути на Магніт Любові – і він одразу полюбить мене всім серцем і зробить все, що я побажаю.

– Яка це чудова річ! – з повагою сказала Бетсі.

– Ще б пак, – підтвердив Косматий чоловічок. – Хочеш подивитися?

– Звісно хочу! – вигукнула дівчинка. Косматий чоловічок поліз у кишеню і вийняв звідти маленький срібний магніт у формі підкови.

Побачивши його, Бетсі відчула, що Косматий чоловічок подобається їй дедалі більше. Поглянувши на Магніт, Хенк одразу підібрався ближче до Косматого чоловічка і став ласкаво тертися носом об його коліна.

Їхнє усамітнення порушив Садівник. Він просунув голову в оранжерею і злобно прокричав:

– Ви засуджені до смерті! Якщо хочете вціліти, негайно забирайтеся звідси!

Бетсі здригнулася від переляку, але Косматий чоловічок просто дістав Магніт і помахав ним перед Садівником, який, подивившись на цю чарівну річ, кинувся до Косматого чоловічка і припав до його ніг, ніжно забурмотівши:

– Ти такий чудовий! Як ти мені подобаєшся! А ще більше всі твої патли й лахміття! Я віддав би тобі все, що в мене є! Тільки, заради бога, будь ласка, йди звідси, поки тебе не наздогнала смерть.

– Та не збираюся я вмирати.

– Усе одно доведеться. Такий закон, – промовив Садівник, обливаючись сльозами. – Серце моє рветься на шматки, але я змушений повідомити тобі цю гірку звістку: закон говорить, що всякому чужинцеві правитель виносить смертний вирок.

– Нас ніякий правитель ні до чого не засуджував, – сказала Бетсі.

– Саме так, – додав Косматий чоловічок. – Ми ще й в очі не бачили правителя Країни Троянд.

– Щиро кажучи, в нас зараз немає справжнього правителя, – зніяковіло зізнався Садівник. – Річ у тім, що всі наші правителі ростуть на кущах у Королівських садах. Останній наш Король захворів і передчасно зів’яв. Нам довелося посадити собі нового, але наразі на Королівських кущах ніхто остаточно не дозрів.

– Звідки ти знаєш? – запитала Бетсі.

– Як звідки? Я ж Королівський Садівник. Я точно знаю, що в саду визріває безліч королівських осіб, але зараз всі вони ще зелені. Доти, доки хто-небудь не дозріє, я сам правитиму Країною Троянд і стежитиму за виконанням закону. І тому, Косматий чоловічок, хай як я тебе люблю, однак зобов’язаний стратити.

– Будь ласка, зачекай трохи, – стала просити Бетсі. – Мені б дуже хотілося перед смертю оглянути Королівські сади.

– І мені теж хотілося б, – підхопив Косматий чоловічок. – Підемо в сад?

– Це неможливо, – заперечив Садівник, але тут Косматий чоловічок знову повертів перед ним Магнітом Любові, і, глянувши на нього, Садівник не зміг більше чинити опір.

Він повів Косматого чоловічка, Бетсі й Хенка до протилежного кінця оранжереї і обережно відімкнув маленькі дверцята. Так мандрівники опинилися в чудовому Королівському саду.

Сад був з усіх боків оточений високою огорожею, а посередині стояли гігантські рожеві кущі з м’ясистими зеленими листками, що на дотик нагадували оксамит. На цих кущах росли члени Королівської сім’ї – чоловіки, жінки, діти – всі на різних стадіях дозрівання.

І тіла, й одяг троянд були зеленуватого відтінку, що надавало їм незавершеного вигляду. Троянди стояли нерухомо, як неживі. Їх прикривали ніжні листочки, що трохи ворушитися від подиху вітру. Широко відкриті, незрячі очі дивилися прямо перед собою. Бетсі стала обходити великий кущ, який ріс у самісінькому центрі, й раптом побачила юну принцесу дивовижної краси: вона вже зовсім розпустилася, її колір і форма були бездоганні.

– Ой, а ця вже дозріла! – здивовано й радісно вигукнула Бетсі, розсовуючи листя, щоб краще розгледіти квітку.

– Мабуть, ти маєш рацію, – погодився Садівник, підійшовши до Бетсі й дивлячись разом з нею на троянду. – Але оскільки це дівчина, вона не може бути нашим правителем.

– Не може, не може! – підхопив неголосний хор голосів.

Обернувшись, Бетсі побачила, що всі троянди з оранжереї йшли за ними і тепер скупчилися біля входу.

– Річ у тім, – пояснив Садівник, – що піддані Країни Троянд не хочуть, щоб ними правила дівчинка. Вони хочуть короля.

– Короля! Ми хочемо Короля! – підхопив хор.

– Але вона – член Королівської сім’ї? – запитав Косматий чоловічок, милуючись прекрасною принцесою.

– Звичайно, раз вона виросла на Королівському кущі. Її ім’я Озга, вона далека родичка Озми з Країни Оз. Аби тільки вона була чоловіком, ми б негайно і з радістю проголосили її нашим Правителем.

Садівник відвернувся і заговорив про щось зі своїми трояндами. Тоді Бетсі тихенько шепнула кудлатому товаришу:

– Нумо зірвімо її!

– Давай, – відповів він. – Якщо вона належить до Королівської сім’ї, то має всі підстави правити цим Королівством, а якщо ми зірвемо її, вона, звичайно ж, стане нас захищати і не допустить, щоб нас вигнали звідси або заподіяли шкоду.

Бетсі й Косматий чоловічок взяли прекрасну принцесу троянд з двох боків під руки і, злегка повернувши її там, де вона ногами приросла до куща, легко відокремили від гілки. Озга граціозно спустилася на землю, низько вклонилася Бетсі й Косматому чоловічку і сказала чарівним, ніжним голосом:

– Дякую вам.

Почувши ці слова, Садівник та троянди обернулися й побачили, що Принцеса зірвана з куща й ожила. Всі очі квітів заблищали від гніву й обурення.

– Яка зухвалість! Як ви сміли! Що ви накоїли!

– Всього лиш зірвали для вас Принцесу, – весело відповіла Бетсі.

– Але ми не хочемо її! Ми хочемо Короля! – вигукнула Китайська Троянда, а інша з презирством додала:

– Ніколи дівча нами не правитиме!

Свіжозірвана троянда з подивом дивилася на бунтівників. Печаль лягла на її чарівне обличчя.

– Мої милі піддані мені не раді? – лагідно запитала вона. – Але хіба я зійшла з Королівського куща не для того, щоб стати вашою правителькою?

– Тебе зірвали прості смертні, не отримавши нашої згоди, – холодно відповідала Мускатна Троянда. – Тому ти нами не правитимеш.

– Прожени її, Садівнику! Нехай забирається разом з іншими! – крикнула Чайна Троянда.

– Одну хвилинку! – промовив Косматий чоловічок, дістаючи з кишені Магніт Любові. – Ця штука повинна змусити їх полюбити тебе. Ось, візьми Магніт і тримай так, щоб трояндам було видно.

Принцеса Озга взяла Магніт і помахала ним перед очима своїх підданих, проте троянди дивилися на нього з холодним презирством.

– У чому справа? – здивувався Косматий чоловічок. – Магніт завжди діяв на всіх однаково.

– Я знаю, в чому справа, – промовила Бетсі, кивнувши головою. – Це тому, що у троянд немає серця.

– Твоя правда, – погодився Садівник. – Вони, звичайно, милі, чарівні й живі, але все-таки це просто троянди. Шипи у них є, а ось серця немає.

Принцеса зітхнувши повернула Магніт Косматому чоловічку.

– Що ж мені робити? – гірко запитала вона.

– Жени її, Садівнику! Жени геть разом з іншими! – вимагали троянди. – Ми не хочемо мати ніякого правителя, поки в саду не дозріє троянда-чоловік, справжній король.

– Слухаю, – лагідно промовив Садівник. – Перепрошую, мій дорогий Косматий чоловічку, що я йду проти тебе, але всі ви разом з Озгою повинні зараз же забратися геть із Країни Троянд.

– Хіба ти не любиш мене? – безтурботним тоном запитав Косматий чоловічок, знову спрямовуючи на нього Магніт.

– Люблю, люблю! Я просто обожнюю тебе! – з жаром вигукнув Садівник. – Але чесна людина ніколи не знехтує обов’язком в ім’я любові. Мій обов’язок – виставити вас звідси, тож вимітайтеся!

Із цими словами він схопив граблі й загрозливо замахнувся на прибульців, змушуючи їх відступити. Втім, ослика граблі анітрохи не налякали: його копита були вже зовсім близько від Садівника, але той, щоб уникнути удару, навмисне повалився на спину.

Тим часом троянди щільним натовпом оточили нещасних вигнанців, і ті незабаром переконалися, що під зеленим листям ховається багато гострих шипів, значно небезпечніших, ніж копита Хенка.

Ні Бетсі, ні Озга, ні Косматий чоловічок, ні ослик не мали бажання зазнати на собі їхню гостроту. Вони посунули вбік, але відчули, як невідома сила повільно втягує їх через садову хвіртку назад в оранжерею, волочить по ній до головного входу і далі через всю територію Країни Троянд, втім, не надто велику.

Принцеса троянд гірко плакала. Бетсі сердилась і обурювалася, Хенк безстрашно кричав своє «І-а!», а Косматий чоловічок начебто безтурботно насвистував собі під ніс.

Країну Троянд відділяв від інших земель глибокий рів, але в одному місці через нього було перекинуто висячий міст. Королівський Садівник опустив його, щоб вигнанці могли перебратися на інший бік, а потім знову підняв, і разом із трояндами повернувся в оранжерею.

Усі з різношерстої четвірки однаково пильно дивилися вдалину. Але нічого втішного для себе не знаходили: перед ними стелилася лише пустельна, незнайома земля.

– Я не шкодую, що так вийшло, – заявив Косматий чоловічок. – Я ж повинен шукати свого брата, тож мені однаково, куди йти.

З цими словами він ступив на кам’янисту стежину.

– Ми з Хенком допоможемо тобі шукати брата, – оголосила Бетсі, намагаючись, щоб її голос звучав веселіше. – До мого будинку звідси дуже далеко – я навіть сумніваюся, чи знайду коли-небудь туди дорогу. Чесно кажучи, мандрувати по різних краях, де тебе на кожному кроці чекають пригоди, куди цікавіше, ніж сидіти вдома. Правда, Хенку?

– І-а! – відповів Хенк, і Косматий чоловічок подякував їм обом.

– А мені тепер навіки судилося поневірятися на чужині, – з легким зітханням сказала Принцеса Озга із Країни Троянд. – Тож якщо я не можу повернутися у своє Королівство, то із задоволенням допоможу Косматому чоловічку у пошуках його зниклого брата.

– Як це благородно з вашого боку, пані, – сказав Косматий чоловічок. – Ось тільки чи вдасться мені знайти підземну печеру Металевого Монарха? Адже інакше я ніколи не знайду свого нещасного брата.

– Невже ніхто не знає, де вона розташована? – запитала Бетсі.

– Хто-небудь, може, й знає, – відповідав Косматий чоловічок. – А ось ми не знаємо! Найправильніше зараз – йти далі не зупиняючись, поки не зустрінемо кого-небудь, хто вкаже нам шлях до печери Руггедо.

– Хтозна, може, ми й самі її знайдемо, без чужої допомоги, – задумливо промовила Бетсі.

– Цього не знає ніхто, крім автора цієї книжки, – сказав Косматий чоловічок. – Ясно одне: якщо ми не рушимо далі, то зовсім нічого не знайдемо, навіть вечері. Підімо цією дорогою і подивимося, куди вона нас виведе.