Читать книгу Загублена Принцеса Країни Оз. Історії маленького Чарівника Країни Оз - Лаймен Фрэнк Баум, Lyman Frank Baum, Edith Van Dyne - Страница 3

Сумнівів не залишилося – Принцеса Озма, юна правителька чарівної Країни Оз, зникла безслідно. І ось як це сталося. Першою помітила пропажу Дороті. Пам’ятаєте дівчинку з Канзасу, яку ураганом занесло в чарівну країну разом із песиком Тото? Це і є Дороті. Вона зі своїми подружками Бетсі й Трот живе тепер у Смарагдовому місті Країні Оз. Разом з Трот в палаці Озми оселився її приятель – капітан Білл. Їх запросила сюди сама Озма, бо Принцесі подобалося гратися з ними. Сподіваюся, ви пам’ятаєте, що Принцеса Озма – теж дівчинка?

Дівчата швидко подружилися й проводили час разом, але найближчою подругою принцеси була все-таки Дороті. Вона єдина з усіх мала привілей заходити в королівські покої в будь-який час дня та ночі, а недавно Озма дала Дороті титул принцеси, бо їй набридло бути єдиною принцесою в Країні Оз.

Одного ранку три подружки зібралися в кімнаті Дороті. Дівчатка ділилися своїми планами, і Бетсі запропонувала відправитися до краю Жвакунів. Всім відомо, що чарівна Країна Оз складається з чотирьох територій: на сході лежить блакитний край Жвакунів, на заході – жовтий край Моргунів, на півдні – рожевий край Південців, на півночі – фіолетовий край Лісовиків, а в центрі розташувалася столиця Країни Оз, неповторне Смарагдове місто, в якому живе правителька країни юна Принцеса Озма.

– Я жодного разу не була в Блакитній країні, – поскаржилася Бетсі, – а Опудало каже, що красивіше за неї нічого на світі немає.

– І я хочу до Блакитної країни! – вигукнула Трот.

– Добре, – погодилася Дороті, – піду запитаю Озму, може, вона дозволить взяти Дерев’яну кобилицю й Червону карету. Їхати все-таки краще, ніж йти. Країна Оз не така вже й маленька.

Дороті зістрибнула з лавки й побігла коридором розкішного палацу до східців, що вели на другий поверх. У невеликій приймальні, що передувала покоям Принцеси, сиділа служниця Озми, Желея Джемм, і старанно шила.

– Озма вже встала? – запитала Дороті.

– Не знаю, – відповідала Желея, не піднімаючи голови від шиття, – я сиджу тут від самого ранку, а її щось не чути. Зазвичай в цей час вона приймає ванну, потім снідає, а сьогодні – ні слуху ні духу. Дуже дивно, але хвилюватися не варто. Що з нею може трапитися? Адже Озма – фея! Хоч, чесно кажучи, мене трохи дивує ця ситуація.

– Може, вона ще спить? – припустила Дороті. – Або читає? Чи готує якийсь приємний сюрприз?

– Може, – відгукнулася Желея, – тому я не наважуюся її турбувати. Але ти, її найближча подруга, можеш увійти хоч зараз.

Дороті постукала у двері спальні. Озма не відповідала, і дівчинка рішуче зайшла всередину: в спальні – ні душі, ліжко не прибране. Не схоже на Озму, завжди таку акуратну. Дороті пройшла через всі кімнати, зазирнула в бібліотеку, до музичного салону, в лабораторію, ванну, в гардероб і навіть у тронну залу – ніде не було й сліду Принцеси.

– У кімнатах порожньо, – повідомила Дороті, повернувшись до приймальні, – напевно, Озма кудись пішла.

– Але я б її помітила! – здивувалася служниця. – Чи вона стала невидимою? Може, пошукаємо її?

Вони вийшли в коридор і ледь не зіткнулися з живою лялькою, яка танцювала прямо на проході.

– Дай своїм ногам спокій хоч на хвилину, Латочко! – гримнула на неї Дороті. – Ти сьогодні вранці бачила Озму?

– Зовсім ні! – випалила та, не перестаючи стрибати. – Учора ввечері я побилася з Вузі. Цей неотесаний грубіян видряпав мені очі! А зараз я йду від тітоньки Ем, вона щойно їх мені пришила!

Я нагадаю вам про цю дивовижну живу ляльку. Звуть її Латочка. Вона зшита з яскравої клаптикової ковдри й набита ватою. Головою їй служить ганчір’яний м’яч, пришитий до плечей, два срібні ґудзики замінюють очі, а волосся зроблене з яскраво-рудих ниток. Ніс – просто опуклість на обличчі, набита ватою і для міцності прихоплена тасьмою, рот – обшитий червоним шовком проріз, з якого стирчить язик – клапоть червоного плюшу й видніються два ряди перлин – вони пришиті до країв прорізу та замінюють зуби.

Ви дивуєтеся, що вона жива? Але в казковій країні можливі й не такі чудеса. Тут живуть Дерев’яна кобилиця, Опудало – городній пострах, й безліч інших дивовижних створінь, але Латочка, напевно, найдивовижніша з них, загальна улюблениця. Іноді вона буває аж надто непосидючою, завдаючи безліч турбот своїм друзям. Вона ні хвилини не посидить спокійно, любить стрибати, танцювати, перекидатися, ходити на руках, лазити по деревах тощо.

– Я шукаю Озму, – повідомила ляльці Дороті, – мені треба про дещо її запитати.

– Я допоможу тобі! – заявила Латочка. – Дивись, які в мене тепер великі очі! Вони бачать краще за твої!

– Сумніваюся, – усміхнулася Дороті, але все-таки взяла ляльку з собою.

Разом вони оглянули палац, зазирнули в далекі куточки палацового саду, але Озма мов у воду канула. Сумна й заклопотана Дороті повернулася до подружок. Озма кудись пішла, нічого не сказавши друзям, одна, без королівського почту? Такого ще не було! Проте – сталося! Ні Опудало, ні Тік-Ток, ні Косматий чоловічок, ні хлопчик Ґудзик-розумник, ні капітан Білл, ні навіть мудрий Чарівник Смарагдового міста – ніхто не знав, де Принцеса.

– Ще вчора ввечері вона не збиралася нікуди йти! – дивувалася Трот.

– А чому б нам не глянути в Чарівну картину? – запропонувала Бетсі. – Відразу все дізнаємося!

– Справді! – вигукнула Дороті. – Як я сама не здогадалася!

І подружки помчали до спальні Принцеси, де зазвичай висіла Чарівна картина – один з найголовніших скарбів Озми. Світло-блакитне полотно, оправлене в золоту раму, враз оживало, тільки-но хтось підходив до нього й думав про тих людей, про яких хотів дізнатися. Вони показувалися на Картині саме там, де перебували в той момент. Підбігши до стіни, Дороті відсмикнула атласну завісу й застигла в подиві: Чарівна картина зникла. Дівчатка перелякано перезирнулись: за фіранкою стирчав лише золотий цвях, на якому вона висіла.