Читать книгу Загублена Принцеса Країни Оз. Історії маленького Чарівника Країни Оз - Лаймен Фрэнк Баум, Lyman Frank Baum, Edith Van Dyne - Страница 6

Жовта країна, як відомо, населена милими й лагідними моргунами. Ними править добрий імператор Залізний Лісоруб. На сході країни Моргунів, ближче до Смарагдового міста, прокладено широкі дороги, побудовані затишні будинки. Живуть тут моргуни, які вирощують жовту кукурудзу й золотисту пшеницю, але чимдалі на захід, тим безлюдніють території, а за східним рукавом річки Моргунки є такі нетрі, в яких ще ніхто не бував. Подейкують, що там живуть дивні істоти, нікому не відомі.

Проте, здолавши ці місця й переправившись через західний рукав Моргунки, знову потрапляєш в обжиту частина краю, яка тягнеться на захід до самого кордону Країни Оз. За ним – згубна пустеля, яка оточує цю чарівну країну з усіх боків і відокремлює її від решти світу.

Захід країни славиться покладами заліза. Тутешні жителі майструють з нього різні речі, які, як відомо, дуже цінуються в Країні Оз – адже вони так яскраво блищать! На жаль, залізо тут зустрічається набагато рідше, ніж срібло та золото. Звичайно, не всі жителі на заході зайняті видобутком заліза. Є тут і ферми, оточені полями пшениці та кукурудзи, є і пасовища, якими бродять численні стада корів. На одну з таких ферм і натрапили пан Жаба з Кейкою, спустившись з гори.

– Диви! – вигукнула господиня ферми, побачивши дивну парочку, яка наближалася до її дому. – Такого я ще не зустрічала, хоч і бачила чимало! Щоб жаба одягалася як чоловік і ходила на задніх лапах! Гей, Війоне, – покликала вона чоловіка, що снідав на кухні, – йди-но сюди й глянь на цю потвору!

Літній фермер так і застиг у дверному отворі, відкривши рота від подиву.

– Скажи мені, господарю, – зарозуміло квакнув пан Жаба, наблизившись до нього, – чи не бачив ти золотого таза, прикрашеного діамантами?

– Діамантового таза не бачив, а от жабу у фраку – бачу, – грубо відповів господар. Зарозумілий тон жахливої істоти роздратував його.

Пан Жаба навіть похлинувся від такої зухвалості фермера, а Кулінарка поспішила заступитися за свого супутника:

– Ввічливіше, будь ласка! Це ж великий пан Жаба, наймудріший з мудрих!

– З чого ти взяла? – здивувався господар.

– Він сам сказав! – простодушно відповідала Кейка, а пан Жаба поважно надув щоки на підтвердження її слів.

– Може, ти скажеш, що і Опудало вважає цю жабу-переростка наймудрішим з мудрих?

– А хто такий Опудало? – настала черга здивуватися й Кулінарці.

– Опудало – городнє страшило, набите соломою. Зате мізки йому дав сам Чарівник Смарагдового міста.

– А мої мізки самі виросли в голові, – гордо заявив пан Жаба, – вони краще якихось там штучних! Я такий розумний, що в мене іноді болить голова! Я так багато знаю, що змушений дещо забувати, бо жодна істота у світі не вмістить стільки знань, скільки вміщую я!

– На щастя, я не страждаю від надлишку знань, і голова в мене ніколи не болить, – завважив Війон, змірявши пана Жабу презирливим поглядом.

– Але, сподіваюся, ви знаєте, де мій золотий таз? – з надією запитала Кейка.

– І цього не знаю, – відповів Війон. – Мені вистачає турбот з власним посудом, до чужого мені байдуже.

Бачачи таке невігластво, пан Жаба вирішив прямувати далі в надії, що в іншому місці зустріне більше поваги.

– Зустріти б Чарівника, – міркувала вголос Кейка, йдучи стежкою слідом за своїм супутником. – Якщо він городньому страшилу дав мізки, то мій таз він і поготів знайде!

– Тьху! – пан Жаба з серцем сплюнув під ноги. – Я розумніший всякого чарівника! Покладись на мене! Я знайду твій таз, де б він не був!

– Якщо ми не знайдемо його, серце моє розірветься від горя! – схлипнула Кейка.

– А навіщо тобі саме цей таз? – поцікавився пан Жаба. – Хіба будь-який інший не годиться?

– Цей таз, – пояснила Кулінарка, – дістався мені від матері, а матері – від її матері. Це найдавніший таз на всьому плоскогір’ї! А тепер мій дорогоцінний, мій чарівний таз вкрали!

– Чарівний? – здивувався пан Жаба.

– Так, чарівний! Я завжди мила в ньому посуд і жодна страва в ньому не пригорала! Все, що готувала, виходило дуже смачним! Того ранку, коли він пропав, я саме пекла печиво. Воно згоріло дотла! А друга порція вийшла просто неїстівною, тож довелося її викинути! Тільки з третього разу я спекла щось схоже на печиво й узяла його в дорогу. Погодьтеся, таке спече будь-яка жінка! Якщо чарівний таз не знайдеться, я ніколи, ніколи не зможу готувати так смачно, як раніше!

– У такому разі, – зітхнув пан Жаба, – ми просто зобов’язані знайти твій дорогоцінний таз!