Читать книгу Загублена Принцеса Країни Оз. Історії маленького Чарівника Країни Оз - Лаймен Фрэнк Баум, Lyman Frank Baum, Edith Van Dyne - Страница 9

Повільно просувалися друзі Ходячими преріями, раз у раз підіймаючись на пагорби та знову спускаючись униз. Але за всю дорогу так і не зустріли жодної живої душі. Чим далі вони йшли, тим похмурішим ставало довкілля. Після полудня на горизонті показалися невисокі гори. Гори як гори, нічого особливого й страшного. Широкі біля основи й загострені догори, вони, власне, й на гори-то не були схожі – так, пагорби. Але, підійшовши ближче, друзі зрозуміли, що саме про них попереджав їх пастух.

Першою це помітила Дороті:

– Дивіться, дивіться, вони кружляють, як карусель!

– Тому їх і прозвали Карусельними! – завважив Чарівник.

– От би покататися! Правда, вигляд у них не дуже приємний! – вигукнула Латочка.

Справді, зблизька гори виглядали страхітливо. Вони зі скреготом оберталися, одні за годинниковою стрілкою, інші – проти, і куди не кинь погляд, за однією гострою вершиною височіла інша, і так до самого горизонту. Підійшовши до обриву, що відділяв гори від степу, друзі зазирнули вниз, у бездонну прірву. Там, у чорній глибині, рипіли кам’яні колони. До вершини кожної кріпилося по горі, а основа губилася день в непроглядній темряві.

– Цю канаву так просто не перескочиш! – присвиснув Ґудзик.

– Лев перестрибне! – заперечила Дороті.

– Що? Стрибати через цю жахливу прірву? Ніколи! – з огидою пирхнув Лев.

– Пропоную повернутися, – втрутилася Дерев’яна кобилиця.

– Повністю підтримую, – кивнув Вузі.

– Даремно ми не послухалися пастуха, – підтакнув ослик Хенк.

Але інші не поспішали здаватися.

– Тільки б перебратися! На тому боці буде набагато простіше, – сказав Ґудзик.

– Треба щось придумати, – підтримала його Дороті, – шкода, що ніхто з нас не вміє літати.

– Ех, були б тут мої чарівні інструменти! – зітхнув Чарівник. – Дороті, а що це за пояс на тобі?

– Це? Чарівний пояс Короля номів. Але як він діє, я поняття не маю. Знаю тільки, що поки він на мені, зі мною нічого не трапиться. Треба було запитати в Озми, вона вміє з ним поводитися, але хто міг подумати, що Озма раптом зникне!

– Накажи Поясу перенести тебе через гори, раптом спрацює, – запропонував Чарівник.

– А що з того? Всіх він все одно не перенесе, а одна я не впораюся з велетнями й драконами.

– Що правда, то правда, – похнюпив голову Чарівник, але одразу підняв її, щось помітивши. – А що це в тебе на пальці, Троте?

– Каблучка. Подарунок русалок. Якщо я впаду в воду, вони мене врятують. Але на суші від неї жодної користі.

Поки Чарівник роздумував, друзі сховалися в тіні високого розлогого дерева, яке росло біля самого краю прірви. Бетсі задумливо глянула вгору:

– Прив’язати б сюди довгу мотузку та перекинути через прірву…

– А що, непогана ідея! – перебила її Латочка. – Я знаю, де взяти мотузку! Можна розпрягти Кобилицю!

– Як ми відразу не здогадалися! – вигукнув Чарівник. – Молодець, Латочко! Хоч у тебе в голові вата, а міркуєш ти краще за нас!

Він почав розпрягати Кобилицю, а Дороті та Ґудзик взялися прив’язувати ремінці один до одного. У них вийшла довга шкіряна мотузка, міцніша за будь-яку іншу.

– Прив’язати до дерева її ще можна, але до гори? Адже вона крутиться! – скептично завважив Лев.

Але Латочка не вшанувала його відповіддю, натомість мовчки подала мотузку Ґудзику. Той спритно видерся на дерево й прив’язав її до гілки, яка нависла над прірвою. Латочка вхопилася за вільний кінець, розбіглася, відштовхнулася й полетіла прямо через прірву, як камінь, пущений з пращі. Навіть не приземлившись, вона відпустила ремінь, впала на гору, перекинулася, а потім, не зменшуючи швидкості, перескочила на наступну гору, потім далі й далі, поки не зникла з очей.

– Назад їй уже не повернутися, – похитав головою Вузі.

– А як її кидало з гори на гору! Б-р-р! – зіщулився Лякливий Лев.

– А все тому, що гори дуже швидко обертаються, – пояснив Чарівник. – Боюся, ми більше не побачимо бідолаху Латочку!

– Як не побачимо? – схаменувся Вузі. – Не побачимо мою подружку? Як хочете, а я за нею!

І, схопивши зубами мотузку, він кинувся до прірви й незабаром теж зник з поля зору.

– Тепер моя черга! – підхопив ремінь Ґудзик.

– Стривай! – зупинив його Чарівник. – Ми ще не вирішили, хто залишиться тут!

– А це небезпечно, стрибати з гори на гору? – засумнівалася Трот.

– Не хвилюйся, – втішила її Дороті, – з Латочкою і з Вузі нічого не трапиться, та й зі мною теж, адже на мені Чарівний пояс.

– На мені немає поясу, але я теж хочу спробувати! – не відступався Ґудзик. – Адже я чоловік!

– Я страшно боюсь стрибати, – зізнався Лякливий Лев, – але не можу ж я кинути Дороті!

– Тоді нехай залишаться Бетсі, Хенк і Трот, – вирішив Чарівник. – Мені теж доведеться стрибнути, без мене вам не впоратися. А ви, дівчатка, доберетеся самі до Смарагдового міста?

– Я зовсім не боюся стрибати! – оголосила Трот. – Я з вами!

– Тільки не Хенк… – почала Бетсі, але ослик перервав її:

– Думаєш, якщо осел, так вже й боягуз? Я ні краплі не боюсь! Я сміливий, як Лев!

– Так, ти сміливіший за мене! – підтримав його Лякливий Лев. – Я боягуз, а ти – ні. Ось Кобилиця…

– А чого мені боятися? – образилася Кобилиця. – Я ж дерев’яна, ось Карета…

– Карету доведеться залишити, – сказав Чарівник, – разом з провізією і ковдрами. Нічого не поробиш, треба пожертвувати зручностями, якщо хочемо перебратися через гори.

– Що на нас там чекає? Чи ступимо ми ще на тверду землю? – заскиглив Лякливий Лев. Здавалося, він ось-ось розплачеться.

– Годі нити! – осадив його ослик. – Хочеш знати, що на тебе чекає, – йди вперед. Хто перший?

– Я! – випалила Дороті.

– Ні, я! – крикнув Ґудзик. – Я чоловік!

І, схопившись за кінець мотузки, він розбігся й стрибнув. Не встигли друзі отямитися, як хлопчик уже перескочив з найближчої гори на наступну, потім далі й далі, поки не зник з очей. Чарівник напружено прислухався, чи не закричить Ґудзик від болю, вдарившись об тверду поверхню гори. Але до них долинув його обнадійливий вигук:

– Гей, за мною!

Це додало сміливості Дороті, й, притиснувши до себе однією рукою Тото, дівчинка теж стрибнула. Перша карусельна гора, на якій вона опинилася, несподівано виявилася м’якою, як гума. Не встигла Дороті отямитися, як її жбурнуло далі, на іншу гору, звідти ще далі, ще й ще, поки вона не впала нарешті на зелену галявину.

Ледве Ґудзик і Латочка встигли її підняти, як на галявину сіла перелякана Трот, а за нею посипалися Бетсі, Лев, Хенк і Дерев’яна кобилиця. А Чарівник все не з’являвся. Дороті вже стала турбуватися, як раптом від найближчої гори відокремився Чарівник і, зробивши сальто, впав на траву. Відразу стало зрозуміло, в чому причина затримки: Чарівник так боявся забитися, що весь обмотався ковдрами.