Читать книгу Спалах! Сила несвідомих думок, або Як не заважати мозку приймати рішення - Малкольм Гладуэлл - Страница 6

Кілька років тому до лабораторії психолога Джона Ґоттмана у Вашинґтонському університеті прийшло молоде подружжя. На вигляд вони мали років двадцять, ці синьоокі білявці зі стильними скуйовдженими зачісками та окулярами у стилі «фанк». Згодом деякі працівники лабораторії казали, що таку пару легко вподобати – вони розумні й привабливі, кумедні, трохи іронічні, – і це все одразу стає очевидним з відеозапису, який зробив Ґоттман під час їхнього візиту. Чоловік, котрого я назву Білл, поводився жартівливо й вабив до себе. Його дружина Сьюзан мала гострий неупереджений розум.

Їх відвели до невеликої кімнати на горішньому поверсі в непримітній триповерховій будівлі, де працював Ґоттман, і посадили на відстані п’яти футів одне від одного на двох офісних стільцях, що стояли на підвищених платформах. До пальців та вух були прикріплені електроди й сенсори, що виміряли частоту биття серця, пітливість і температуру шкіри. Під їхніми стільцями «давач прискорення» на платформі вимірював кількість рухів. На кожного була спрямована відеокамера, яка записувала все, що подружжя казало або робило. Їх залишили наодинці з увімкненими камерами на п’ятнадцять хвилин, попросивши обговорювати будь-яку тему з їхнього подружнього життя, що спричинює розбіжності. Для Білла і Сью цією темою був їхній собака. Вони жили в невеличкому помешканні й нещодавно завели дуже велике цуценя. Біллу собака не подобався; Сью мала протилежну думку. Отож протягом п’ятнадцяти хвилин вони обговорювали, що їм з цим робити.

Відеозапис розмови Білла та Сью має вигляд, принаймні на позір, випадкового зразка цілком звичайної розмови, які постійно ведуть між собою пари. Ніхто не гнівається. Жоден не влаштовує сцен, не кричить, не прикладає прізвиськ.

– Я просто не люблю собак, – починає дискусію Білл цілком нормальним тоном.

Він скаржиться – але на собаку, Сьюзан це не стосується. Дружина також скаржиться, але якоїсь миті вони взагалі забувають, що мусять сперечатися. Коли розмова заходить про те, що собака має запах, обоє по-доброму жартують, усміхаючись.

Сью: Любий! Він не смердить.

Білл: Ти нюхала його сьогодні?

Сью: Так, нюхала. І він пах добре. Я гладила його, й мої руки потім не смерділи й не були жирні.

Білл: Так, сер.

Сью: Я не дозволю, щоб мій собака став жирним.

Білл: Так, сер. Це ж собака.

Сью: Мій собака не буде жирним. Обережніше зі словами.

Білл: Це ти будь обережніша.

Сью: Ні, це ти будь обережніший. Не називай мого собаку жирним, чуєш.