Читать книгу Крадійка книжок - Маркус Зусак - Страница 17

ТРОХИ СТАТИСТИКИ

Перша вкрадена книжка: 13 січня 1939 року

Друга вкрадена книжка: 20 квітня 1940 року

Період між крадіжками зазначених книжок: 463 дні

Коли б ви поставилися до цього легковажно, то сказали б, що для продовження знадобилося лише трішки вогню і декілька людських вигуків. Ви б сказали, що Лізель, щоб заволодіти своєю другою книжкою, цього було достатньо, хоч та і диміла в її руках. І навіть обпікала їй ребра.

Одначе ось у чому річ:

Зараз не час легковажити.

Зараз не час дивитися лише одним оком, оглядатися чи перевіряти плиту – бо коли крадійка книжок поцупила свою другу книжку, не тільки багато факторів сприяли її жаданню зробити це, а й сам вчинок запустив у дію те, що мало статися згодом. Ця крадіжка вкаже їй шлях до наступних книжок. Вона надихне Ганса Губерманна на складання плану допомоги молодому єврейському кулачному бійцю. А ще вона покаже мені , вже укотре, що одна можливість веде простісінько до наступної, як ризик веде до більшого ризику, життя – до нового життя, а смерть – до ще більших смертей.

Можна навіть сказати, що це доля.

Розумієте, хтось, може, думає, що нацистська Німеччина спиралася на ідею антисемітизму, дещо надміру ревного лідера і націю фанатиків, вихованих на ненависті до інших, проте нічого з цього не вийшло б, якби німці не любили одну справу.

Палити.

Німці любили палити. Крамниці, синагоги, рейхстаги, будинки, особисті речі, вони любили палити вбитих людей і, звісно ж, книжки. Вони були у захваті від гарного багаття з книжок, а тим, хто був небайдужий до книжок, це давало можливість заволодіти тим виданням, якого б вони нізащо не отримали, якби не багаття.

Однією зі схильних до такого була, як ви вже знаєте, худорлява дівчинка на ім’я Лізель Мемінґер. Нехай їй і довелося прочекати аж чотириста шістдесят три дні, воно того вартувало. Наприкінці дня, сповненого безлічі переживань, багатьох прекрасних капостей, однієї закривавленої щиколотки і ляпасу рідної руки, Лізель Мемінґер здійснила свою другу успішну крадіжку. «Знизування плечима» . То була блакитна книжка з червоними літерами на обкладинці, під якими було зображення маленької зозулі, теж червоної. Озираючись назад, Лізель не соромилася того, що її вкрала. Навпаки, той вир відчуттів , що крутився в животі, більше скидався на гордість. А бажання поцупити книжку підживлювалося люттю і чорною ненавистю. Насправді 20 квітня – в день народження фюрера , – вихоплюючи книжку з паруючого попелища, Лізель була дівчинкою, створеною з темряви.

Звичайно ж, виникає запитання – чому?

Чого б це їй лютувати?

Що такого сталося за минулі чотири чи п’ять місяців, що спонукало її вибухнути такими емоціями?

Якщо коротко, то відповідь на це запитання переходить від Небесної вулиці до фюрера , тоді до недосяжного місця перебування її мами і повертається назад.

Як і більшість нещасть, це почалося з гаданого щастя.