Читать книгу Беззаперечна правда - Майк Тайсон - Страница 8

«МЕНЕ ЗВУТЬ МАЙК ТАЙСОН. Я ПРОФЕСІЙНИЙ БОЄЦЬ. БОКС – ЦЕ ОДИНОКИЙ спорт. Спаринг, тренування і особливо пробіжки дають мені достатньо часу для роздумів. Одна з речей, про яку я думаю найбільше – це те, наскільки поганими є наркотики і як вони шкодять людям. Що ж, ми можемо позбутися наркотиків, якщо кожен із нас, один за одним, вирішить сказати їм “Ні”. Це маленьке слово з великим значенням. Скажи це, СКАЖИ НІ! НАРКОТИКАМ!»

Це була соціальна реклама, в якій я знявся для управління по боротьбі з наркотиками, його транслювали просто перед моїм першим захистом титулу 1987 року. Також я знімався в соціальній рекламі для штату Нью-Йорк. У ролику я бив боксерську грушу, а потім, повернувшись до камери, говорив: «Правильно, тримайся подалі від крека задля твоєї перемоги».

Іронія в тім, що тоді, як я знімався в цих роликах, я водночас фінансував мого друга Альберта у виробництві кокаїну, яке той мав у Браунсвілі. Одразу після смерті Каса, я почав давати Альберту то п’ять, то двадцять тисяч долларів, просто щоб йому не довелося працювати на когось іншого. Я не був партнером і ніколи не сподівався на повернення моїх інвестицій. Я просто турбувався про його безпеку. Ми з Альбертом виросли разом, ми разом грабували й крали. Я не хотів, щоб йому перепало, якщо один із дилерів, на яких він працював, скаже: «Де мій крек?» Наркобізнес в Браунсвілі в 80-ті роки був схожий на рабство 1820-х років. Коли ти працюєш на цих хлопців, твоє життя нічого не варте. Якщо в тебе опинявся пакунок тієї людини, ти вже не міг піти, коли тобі забажається. Щойно ти потис йому руку і уклав із ним угоду – ти став його власністю.

Я думав про те, щоб змусити Альберта піти працювати зі мною. Проте такі хлопці, як він, занадто антисоціальні. Вони не вірили в те, що можна просто тусуватися без того, щоб передавати комусь якісь сумки, бути слухняним хлопчиком і цілувати дупу, тому що я чемпіон. Ніхто не збирався ним командувати. Єдине, на чому ми добре зналися в Браунсвілі – це насильство, навіть у тому, що стосується людей, яких ми любимо. Альберт був занадто жорстоким, щоб стати частиною мого оточення. Він не збирався, як Майк Тайсон, навчитися усім цим «Так, мем. Як ся маєте, мем? Чи можу я вам допомогти?» Такі хлопці, як він, бісилися і не вміли контролювати свої емоції. Тому я зробив простіше. Я сказав: «Ось. Ти візьмеш ці гроші».

Утім мій план не спрацював. Молодий турок, що збирався отримати своє лайно, застрелив Альберта та кількох інших моїх друзів 1989 року. Тоді їм було лише по двадцять років, з ними був ще один шістнадцятирічний хлопець, який також хотів отримати шматочок своєї мрії. Мрії про мерседеси, дівчат та статус у суспільстві вбили їх. Тоді було багато смертей. Я заплатив за багато похорон.

ДВІ РЕЧІ Я ЗРОБИВ ОДРАЗУ Ж ПІСЛЯ ПОВЕРНЕННЯ В НЬЮ-ЙОРК ІЗ ПЕРЕМОГОЮ. Я пішов у Кетскілл і показав скрізь свій пояс. Я носив його на вулиці протягом трьох тижнів, іноді навіть спав у ньому. Одного разу я зайшов на кухню і запропонував Джею Брайту покататися зі мною. Була ще одна людина, якій я хотів показати пояс. Я наказав Джею їхати до горілчаного магазину і дав йому трохи грошей, щоб той купив велику пляшку шампанського Dom Pérignon. Потім я сказав йому їхати на могилу Каса. Коли ми підійшли до його надгробку, в обох з очей капали сльози. Ми обидва трохи помолилися, а потім я відкоркував шампанське, ми зробили по великому ковтку, і я вилив залишок пляшки на могилу Каса, залишив порожню пляшку на траві й пішов.

Друге, що я зробив, це поїхав до Нью-Джерсі й зайнявся могилою моєї матері. Її хлопця Едді збила машина, і він помер перед самим моїм боєм із Бербіком, його поховали поряд із моєю матір’ю. Тож я ексгумував їх обох і поклав рештки в красиві бронзові гроби, а потім купив для неї масивний семифутовий надгробок, так щоб усі, хто приходять на кладовище, знали, що це могила матері Майка Тайсона.

До цього моменту я вже переїхав у свою власну квартиру в будинку Джиммі та Стіва Лотта. Напевно, для того, щоб вони могли слідкувати за мною, адже я був їхньою дійною коровою. Я хотів насолоджуватися своїм титулом чемпіона. Вперше в моєму житті ми поставили ціль і досягли її, пройшовши крізь усю цю кров, піт та сльози. Тепер про мене можна було говорити за тим самим столом, що й про Джо Луїса та Алі. Мені хотілося погрітися в променях слави, але водночас я почувався винуватим та спустошеним. Каса не було зі мною, щоб насолодитися моєю перемогою разом чи дати мені якісь вказівки. Вперше за багато років у мене не було ні мети, ні бажання що-небудь робити. Усе могло бути по-іншому, якби у мене тоді була компаньйонка чи дитина. До того часу в усіх моїх друзів уже були діти. Але я був надто зайнятий боротьбою.

А ще я відчував себе самозванцем. Джиммі й Білл були сповнені рішучості вибити з мене весь Браунсвіль і створити мені позитивний образ. Проте я був частиною Браунсвіля. Браунсвіль створив мій характер, він був моїм дороговказом. Це була та важлива сутність, зберегти яку прагнув Кас. Вони змушували мене зніматися в цих антинаркотичних роликах і позувати для плакатів, але абсолютно всі знали, що я був злочинцем. Я прийшов у бокс із дитячої колонії. А тепер раптом я став хорошим хлопцем? Ні, я був нігером-підробкою, клятим дядьком Томом.

Я почувався дресированою мавпою. Усе, що я тепер робив, піддавалося критиці, усе повинно було бути заздалегідь обдумано. Я приходив на ток-шоу, і вони просили мене не одягати ювелірку. Стів фактично сказав мені зняти мої парні золоті браслети. Я не хотів жити з такими обмеженнями. Я став чемпіоном світу у важкій вазі не для того, щоб бути покірним славним хлопцем.

Джиммі й Кейтон хотіли, щоб я був ще одним Джо Луїсом, а не Алі або Сонні Лістоном. Вони хотіли, щоб я був героєм, але я хотів бути лиходієм. Лиходія завжди пам’ятають, навіть коли він не кращий за героя. Навіть якщо герой вбиває його, то героя робить героєм саме лиходій. Лиходії безсмертні. Крім того, я знав, що геройський імідж Джо Луїса створено штучно. У реальному житті він любив нюхати кокаїн і псувати гарненьких дівчат.

Я хотів, щоб люди кланялися мені в ноги; я хотів, щоб люди догоджали мені; я хотів проганяти жінок геть від себе. Це було те, що обіцяв мені Кас, але я чомусь цього не отримував. Передбачалось, що тепер настав мій час на рингу. Однак я все ще продовжував сидіти на трибуні, на ринг мене не випускали.

Коли я переїхав до своєї квартири, Стів підключив мені чудову стереосистему, яка коштувала близько дванадцяти штук, і Джиммі добряче пройшовся по ньому за те, що той витратив на неї стільки моїх грошей. Пізніше того ж року ми тинялися по Форум Шопс у Цезарі, і я побачив годинник.

– Діставай свою картку і купи мені цей годинник, – сказав я.

– Ні хрєна, – відповів Стів.

– Чому ні? Ти ж знаєш, що я поверну тобі гроші, – запротестував я.

– Ні за що, Джим вб’є мене на хрін, – сказав він.

Саме тоді мої демони стали нашіптувати мені: «Ці білі хлопці не піклуються про тебе, як Кас».

Я любив Джиммі, але він завжди намагався тримати мене в узді.

«Майку, ти повинен це зробити, тому що в іншому разі ця багатомільйонна компанія подасть на нас до суду». Тож нам доводилось йти на той бій або знімати ту рекламу. Я все ще був незрілою дитиною. Посеред зйомок рекламного ролика я говорив: «Я не хочу займатися цим лайном. Я хочу поїхати в Браунсвіль і потусуватися з моїми друзями».

Я повертався до Браунсвіля майже щовечора, коли не тренувався. Там до мене ставилися як до царя. Буквально. Коли мої ямайські друзі бачили, як підкочується мій лімузин, вони діставали свої пістолети:

– Хей, ці постріли для тебе, Майку, двадцять один пістолет, нігер! – вигукував один із них.

І вони давали мені салют із двадцяти одного пістолета. Бум, Бум, Бум! Іноді я прогулювався вулицею з кількома друзями і бачив якогось хлопця, який знущався наді мною багато років тому. Мої друзі не знали, що у мене були претензії до цього хлопця, але по тому, як той дивився на мене, вони могли сказати, що між нами не було ніякої любові.

– Ти знаєш цього мудака, що дивиться на тебе? Хто ця сука? – питав мене хто-небудь із моїх друзів.

Мені не потрібно було відповідати.

– На кого ти, мати твою, дивишся, шибздику? – вискакував мій друг. І все – він заводився. Вони просто йшли лупцювати його. Мені доводилося казати їм, щоб вони залишили його в спокої.

Щойно я почав заробляти багато грошей на боксі, у мене з’явилася репутація Робін Гуда. Люди, які мене не знали, робили багато шуму з того, що я їздив до Браунсвіля і роздавав свої гроші. Проте все було зовсім не так. Люди, які провели дитинство в такому місці, як я, повинні піклуватися про своїх друзів, навіть якщо пройшло вже двадцять років. Тож, якщо я вирвався з цього місця і зміг заробити грошей, я мав повертатися назад, щоб дати трохи грошей своїм друзям, життя яких склалося не так добре. Я забирав готівку з офісу Кейтона і ділив стодоларові купюри на пачки по тисячі доларів. Зазвичай я брав із собою близько двадцяти п’яти тисяч готівкою і роздавав їх своїм друзям, коли зустрічався з ними. Я говорив їм, щоб вони купили собі по красивому костюму, а потім ми йшли куди-небудь разом увечері.

Я навіть не переймався тим, чи знаю людей, яким давав гроші. Я зупиняв машину і роздавав стодоларові купюри волоцюгам і бездомним людям. Я збирав купу вуличних хлопчаків, відвозив їх до магазину спортивних товарів Лестера і купував їм нові кросівки. Пізніше я дізнався, що Гаррі Гудіні робив те ж саме, коли почав підійматися у своїй кар’єрі. Напевно, саме це і роблять бідні люди, які швидко розбагатіли. У них немає почуття, що вони все це заслужили. Іноді я почувався саме так, адже я забув про всю ту важку працю, яку я вклав у мою кар’єру.

Це був до біса забитий, заражений наркотиками, злочинністю, сексом і брудом район. І ти з цього смітника, розумієш? Звісно, роздавати їм гроші й допомагати цим людям – не означає розв’язати їхні проблеми, але це робить їх щасливими.

Щоразу, коли я роздавав гроші, я обов’язково йшов і знаходив усіх старих дам, які були друзями моєї матері. Я їхав у машині з другом і бачив, що проїжджаю повз будинок, де жила старенька леді, що була маминою подругою, тоді я зупиняв машину, і, поки мій друг чекав усередині, я стукав у її двері й давав їй трохи доларів. А потім я знову і знову робив те ж саме. Я не вважав свої справи чимось благородним. Це було тим, що я повинен був робити. Можливо, я вірив, що в такий спосіб зможу замолити свої гріхи й купити собі дорогу назад до раю. Напевно, я шукав спокути своєї провини.

Я часто бував сам не свій, але в Браунсвілі у мене завжди були друзі, які не дозволяли мені опуститися. Я сидів там і скаржився на важке життя, а цей хлопець, чиє ім’я я вважаю за краще не називати, дивився на мене і казав: «О, це ти називаєш важко? Кого ти останнього вбив, Майку? До якого будинку ти останній раз зайшов і пов’язав там усіх, а, Майку?

Щоразу, коли я говорив про себе щось погане, він говорив: «За тобою немає нічого поганого, Майку. Ти хороша людина. Ти не тікаєш звідти, звідки ти родом, тому що тепер у тебе є гроші. Якби ти не був хорошою людиною, ми б усі разом запхали тебе в багажник, Майку».

Багато моїх друзів із Браунсвіля були ув’язненими в Коксакі, який розташовувався недалеко від Кетскілла. Я ходив до школи разом із більшістю з тих, хто тепер працював там у в’язниці, тому, коли я йшов туди відвідати своїх друзів, я, замість того, щоб йти до кімнати для побачень, бовтався з ними в їхніх камерах, тому що знав начальника в’язниці й усіх охоронців. Я знімав зі своїх ніг черевики, з шиї ланцюжки і віддавав це все моїм друзям, а всі охоронці відвертались і дивились в інший бік. Одного разу я йшов коридором повз камери, і побачив маленького Спайка з Бронкса, який сидів колись разом зі мною в Споффорді. Тепер він був вже не маленьким, а справжнім монстром.

– Гей, Майку. Що там як, чувак? Чим займаєшся? – крикнув він.

Він подумав, що мене знову заарештували і тепер ведуть до камери.

Ось таким подвійним божевільним життям я жив. Одного дня я провідував своїх друзів у в’язничних камерах, а наступного – я тусувався разом із Ріком Джеймсом. Я бачився з ним кілька разів то там то сям, але перший раз ми по-справжньому мали нагоду поговорити один з одним на вечірці після прем’єрного показу якогось фільму. Ми були у великому клубі, там була, можливо, тисяча людей, але Ріка Джеймса важко не помітити. Він покликав мене до себе.

– Гей, Майку, іди-но сюди, сфотографуєшся з нами.

Він позував разом з Едді Мерфі й Сильвестром Сталлоне. Він тоді пристойно заробив через Ем Сі Хаммеру, який узяв за основу свого хіта U Can not Touch This семпл із пісні Ріка, то ж Рік був знову при ділі.

Наступного разу я побачив його у вестибюлі готелю на Сансет-бульвар. Я сидів, прохолоджуючись, на вулиці з Ріккі Шредером і Альфонсо Рібейро з Принца з Беверлі-Гіллз. Рікі тоді було років сімнадцять, а Альфонсо – шістнадцять. Проте ми сиділи там і пили, аж ось я підняв очі і побачив, як під’їхав Корніш-Роллс-Ройс із відкидним верхом і звідти вийшов Рік. На ньому була яскрава сорочка з краваткою, але краватка була розв’язана, а сорочка розстебнута. Він підійшов до нас, дав мені п’ять, потім подивився на Альфонсо, і… бум!.. сильно вдарив його в груди.

– Дай мені це чортове пиво, – сказав він і схопив пиво Альфонсо.

– Ріку, це ж дитина, ти не можеш так бити цього хлопця, – запротестував я. Він просто взяв пляшку і відсьорбнув із неї.

– У чому річ, нігер? – відповів він мені. Ріку було просто плювати.

Едді Мерфі і його брат Чарльз розповіли мені велику історію Ріка Джеймса. Одного разу він працював з Едді над якоюсь піснею і залишився у нього вдома. Я увійшов, і Едді підійшов до мене.

– Майку, цей нігер поклав ноги на мій стілець, – сказав Едді. Він скаржився на Ріка. Едді мав бездоганний будинок, і все повинно було бути в повному порядку. А Рік мав звичку класти свої смердючі ноги на стільці, хоч вони просили його цього не робити, але Ріку було однаково.

До біса все це. Я можу робити все, що захочу,«– казав він.

Тож Чарлі, брат Едді, підійшов до Ріка.

– Телепню, ми тут не жартуємо, – сказав він і став душити Ріка, щоб стримати його.

З Ріком таке не проходить. Він встав і струснувся. А коли Чарлі повернувся до нього спиною, Рік його окликнув:

– Ей, Чарлі.

Чарлі обернувся, і Рік вдарив його так сильно, що на обличчі Чарлі можна було побачити відбиток літер Р. Дж. від масивного діамантового персня Ріка.

Наступного дня, коли я повернувся додому до Едді, Едді та Чарлі були вражені тим фактом, що Принц та його хлопці надерли їм дупу за грою в баскетбол. Принц був у туфлях із підборами, але однаково закидав усі м’ячі. Вжух… Вжух…

Проте, якщо я й повинен був віддати належне одній людині, яка наставляла мене на моєму шляху знаменитості, то це Ентоні Майкл Холл. Я зависав із ним ще тоді, коли тільки підіймався до слави, намагаючись стати чемпіоном. Він був тою самою людиною. Він був першим моїм знайомим, який заробляв гроші на своїй славі. І він був просто красень, з цим його лімузином повсюди. Він був дуже щедрим. Отож, розбивши свій «кадилак», я пішов і купив лімузин, адже бачив, як класно на ньому кататися, поїздивши трохи в лімузині Майкла. Я їздив на цьому лімузині на новорічну вечірку Едді Мерфі 1987 року в його маєтку в Нью-Джерсі. Це була зоряна вечірка з Al B. Sure! Боббі Брауном, Run-DMC та Heavy D. Я був самовпевнений, але водночас ще трохи сором’язливим. Проте моя сором’язливість не завадила мені посадити трьох дівчат у мій лімузин і відвезти їх до моєї квартири на Манхетені.

Дні моєї цноти закінчилися. Я був екстремістом у всьому, що робив, включаючи секс. Щойно я почав трахати жінок, шлюз відкрився. Високі, маленькі, витончені, страшненькі, світські левиці, вуличні дівчата – мої критерії були дуже широкими. Проте, у мене не було в цьому жодної тактики, і я досі не знав, як підступитися до жінки.

Коли я приїжджав до Браунсвілю, то відвідував свого друга дитинства, який став сутенером. Ми сиділи в його новенькому лімузині й просто розмовляли, аж раптом він зупинявся і виходив з машини.

– Іди, візьми того чортового шибздика, – кричав він одній із дівчат на вулиці. – Бачиш того шибздика на розі? Що ти тут стирчиш з цими сучками?

А тоді він повертався до машини.

– Цим сучкам треба наказувати, Майку, – говорив він. – Вони надто швидко відволікаються. Мені потрібна собака-поводир, щоб пасти цих сук.

Одного разу я прийшов до нього о четвертій годині ранку.

– Що ти тут робиш, Майку? – запитав він.

Я ніколи раніше не казав йому, що хочу трахнути одну з його дівчат, але він навіть не дозволив мені відкрити рота.

– Забирайся звідси нафіг, Майку, гаразд? Ти – Майк Тайсон. Не треба тобі трахати цих повій і мерзенних сучок.

Бувало, я зустрічався зі своїми старими друзями, з якими колись ходив на грабунки. Тоді у них вже були свої мерседеси, і вони мали такий самий крутий вигляд, як і я. Ми сміялися, тусувалися в клубі, а повз нас проходила красива жінка з чоловіком. Я починав говорити до неї, а мої хлопці ставали навколо і блокували її хлопця. Ох, невартий я й щербатої копійки. Тупі, тупі горили з крутими пушками. Вони дивилися на цього хлопця, типу «Якого хріну ти робиш, нігер?» Тоді інший хлопець говорив дівчині: «Ти б краще поводилась добре з моїм бісовим другом, або я вб’ю твого шибздичного чоловіка». Це були вісімдесяті. Ось так люди поводились у Браунсвілі.

Я ніколи не розмовляв із дівчатами в Браунсвілі. Вони боялися мене, тому що в молодості я поводився дуже грубо і взагалі був огидним. Дівчата в моєму районі завжди бачили мене наскрізь. Я зовсім не вмів із ними загравати. Тому мої друзі говорили: «Іди сюди, мала, дай мені поговорити з тобою». У моєму білому світі було набагато легше зустрічатися з дівчатами. Я зустрічався з ними на фотосесіях, або коли вони брали у мене інтерв’ю, або вони були моделями, які працювали зі мною на зйомках. Ставши чемпіоном, я відчув себе трохи впевненіше з жінками, але й жінки навколо мене стали агресивнішими. Усе це змусило мене подумати, що чинити, як я чиню – добре. Наприклад, коли вони обіймали мене, я вважав нормальним розвитком подій хапати їх за дупу і цілувати їх. Так, у свої двадцять років я все ще не знав кращої тактики. Я вірив, що кожна жінка, яка підходила до мене, хотіла від мене сексу. Ніхто не хотів бути зі мною, до того як я став тим самим Майком Тайсоном. Оскільки я не був особливо вправним у спілкуванні з жінками, то переспавши з кимось один раз, я пробував побачитися з нею знову.

У мене ще не було інструментів, щоб розшифрувати наміри жінок. Красиві жінки чіплялись до мене, але я був таким ідіотом. Замість того щоб сказати «гей, підемо до мене в машину» або «пішли до мене», я будував плани піти з нею в кіно на наступний день. А потім я повертався додому і дрочив, думаючи про неї. Вона могла б бути тут зі мною, у моїй кімнаті. Мені слід було просто сказати: «Чому б нам просто зараз не піти до мене?» Одного разу я розмовляв кілька годин з однією дівчиною, і врешті-решт вона сказала: «Слухай, давай я просто сяду в цю машину і поїду до тебе додому». Про себе я подумав: «О Боже, Боже, дякую!» Мій дім мав ошатний вигляд. Я напирскав трохи дезодоранту, дістав презервативи й кілька порнофільмів. Усе було готово. Я був надзвичайно щасливим.

Я тусувався зі старшими знаменитостями в Колумбусі, і ті, побачивши, що я подобаюся дівчатам, говорили: «Чому б тобі не привести її в мій готель на вечерю?» Вони бачили, що я не дуже добре вмію розмовляти з дівчатами. Коли дівчата починали липнути до мене в Колумбусі, я спускався з ними вниз до вбиральні. Там було повно народу, і вони бачили, як ми спускаємося. А потім, коли ми поверталися наверх, спина дівчини була вся брудна від підлоги у вбиральні. І Полі говорив: «Йоу, Майку. Вони всі піднімаються брудні».

Почавши, я вже не міг зупинитися. Я став занадто поблажливий до себе. У моєму готельному номері у Вегасі збиралося по десятеро жінок. Коли мені потрібно було спуститися на пресконференцію, я брав із собою одну, а інші залишалися в кімнаті, чекаючи на мене після конференції. Іноді я роздягався, одягав чемпіонський пояс на голе тіло і так займався сексом із дівчиною. Щоразу, коли з’являвся добровільний партнер, я був готовий до сексу. Найбожевільнішим було те, що я намагався задовольнити кожну з них. Це було неможливо; ці жінки були навіженими. Через деякий час я зібрав список дівчат із різних міст. У мене були мої дівчата в Вегасі, Лос-Анджелесі, Флориді та в Детройті. Ох, нащо мені було це все?

Я просто зовсім злетів із катушок. Я підпалював свічку з обох кінців: я викладався на повну на тренуваннях і так само ставився до свого дозвілля – безперервно пив, трахався і бився з жінками всю ніч. Це просто та тупа егоїстична чортівня, яку робиш, коли ти лише мала дитина, що дістала здобич.

Десь тоді ж я зустрівся з дівчиною, яка була понад мої сподівання. Мене познайомили з людьми зі світу великої моди. Це вже був не Колумбус, а справжнє інтернаціональне оточення, де обідають із королівською гідністю. Тоді я зустрічався з моделлю, але мій друг Кью розсердився на неї через якісь гроші. «Забудь про неї, Майку. Я збираюся познайомити тебе з найкрасивішою жінкою в світі. Зараз вона лише підліток, але скоро стане найбільш високооплачуваною моделлю. Тобі краще поговорити з нею зараз, тому що за кілька років вона вже ні з ким не буде розмовляти».

Кью запросив мене на вечірку, на яку мала прийти ця дівчина. Це було у вишуканій квартирі на П’ятій авеню. Ми відпочивали, і от Кью підвів до мене цю модель. Вона була саме такою, як говорив Кью, до того ж у неї був приголомшливий англійський акцент. Про неї можна було з упевненістю сказати, що вона повністю веде гру. Ми почали говорити, і вона знала, хто я, і, здавалося, була заінтригована мною.

Ми обмінялися номерами телефонів, і наступного дня я став шукати папірець, який вона мені дала. Я знайшов його. На ньому, поруч з її номером телефону було «Наомі Кемпбелл».

Ми відразу ж почали зустрічатися. Ми не могли один без одного. Вона була дуже пристрасною, фізичною особистістю. Насправді у нас було багато спільного. Її також виховала мати-одиначка. Вона надривала свою дупу, щоб назбирати достатньо грошей та відрядити дочку до приватної школи в Англії. Наомі все своє життя була привілейованою молодою леді.

Ми багато сварилися. Я завжди був з іншими дівчатами, і їй це не подобалося. Не думаю, що нам судився великий любовний роман, але ми були тими двома людьми, яким просто подобалось бути разом. Вона була неймовірно зосереджена на своїй кар’єрі. Вона була просто приголомшливо вольовою особистістю. І вона була готова битися за мене. Якби я потрапив в бійку, вона була б поруч зі мною і не побоялась би битися. Вона нікому не дозволяла погано про мене говорити. Тоді вона була просто маленькою дівчиною, яка намагалася знайти свій шлях – ми обидва були такими – а світ пожирав нас. Тоді ми ще нічого не знали про життя, принаймні я так точно. Проте вже за кілька років вона була на вершині світу, і ніхто не міг їй протистояти. Вона могла взяти собі будь-якого чоловіка на цій планеті. Її особистість була занадто сильною. Їм довелося поступитися.

Проте я не був готовий осісти з одною жінкою. Тож, крім молодих леді, з якими я мав випадковий секс, я також почав зустрічатися із Сюзеттою Чарльз. Сюзетта посіла друге місце на конкурсі Міс Америка, але змінила гру і прийняла корону, коли Ванесса Вільямс була змушена відмовитися від свого титулу, через її оголені фотографії, які були опубліковані в журналі Penthouse. Сюзетта була дуже милою, зрілою дівчиною, на кілька років старше за мене.

Однак навіщо я жонглював усіма цими жінками? Сьогодні я й уявити собі такого не можу. Іти до когось додому і, коли мені там набридне, йти тусуватись до когось іншого. А потім, коли ніч вже добігає кінця, провідавши двох чи трьох жінок, йти додому, щоб зателефонувати ще одній і провести залишок ночі з нею. Що за божевільний спосіб життя! Проте всі навколо говорили мені, що це нормально, тому що я тусувався зі знаменитостями, які робили все те ж саме.

Тож за короткий час мій голод на жінок поступився місцем справжньому банкету. А потім я додав до цього букету ще одну. Я познайомився з Робін Гівенс. Я був у Англії в ліжку з однією британською кицею, а на задньому плані в нас був увімкнений телевізор. Там йшла передача Soul Train, я повернувся до екрану – там на шоу виступала ця чарівна чорна дівчина.

– А хто ця дівчина? – запитав я свою британську кицю.

Вона не знала, тому я почав уважно дивитися, і почув, що запрошені зірки були акторським складом серіалу Лідер класу[16]. Тому я зателефонував своєму другові Джону Хорну в Лос-Анджелес, а той – агенту Робінс, і ми домовилися повечеряти в Лос-Анджелесі, коли я повернуся в Штати. Я поїхав туди зі своїм другом Рорі Холлоуей, старим другом із Кетскілла. Ми зустрілися в Le Dome, гарному ресторані на Сансет-бульвар. Тоді я завжди запізнювався, думав, що всі повинні на мене чекати, але коли я увійшов до ресторану і побачив Робін, яка сиділа там із сестрою, матір’ю і своїм рекламним агентом, я відразу зрозумів, що щось сталося.

Мені було не відомо, що Робін та її матір Рут полювали за багатою чорною зіркою для Робін відтоді, як вона закінчила коледж. Я відчував від неї сильну сексуальну енергію, щось типу якоїсь хімії. Вона каже, що пізніше тієї ночі ми залишилися удвох, і що я заснув у неї на колінах, пускаючи на неї слюні. Напевно, це вірний шлях, щоб завоювати жінку – пускати на неї слину.

Побачивши її та її матір у режимі атаки, я зрозумів, що її матір була тією розважливою жінкою, що інвестує в свою дочку так, щоб та стала кимось видатним або приймні змогла підчепити собі видатного чоловіка. Вони якимось чином пробралися на Шоу Косбі, а потім потрапили і до його будинку в Лос-Анджелесі.

Абсолютно точно, я не хотів класти гроші до її кишені, але читати розповідь Робін про наші зустрічі – це однаково, що читати найгірший роман, який ви собі лише можете уявити. Вона розповідає про наші перші побачення в Лос-Анджелесі, згадуючи про час, коли її мати та сестра мали їхати до Японії, і вона залишилась зі мною на одинці.

«Я не знаю, що ти задумала, і що це за хлопець взагалі. Не знаю, кому ти намагаєшся нашкодити, – говорила їй мати. – Іноді мені здається, що ти намагаєшся зробити боляче мені, адже я забагато від тебе вимагаю. Іншим разом я відчуваю, що ти шкодиш сама собі, адже тобі складно жити згідно зі стандартами, яких я від тебе вимагаю. Але я точно знаю одне: коли ти граєш із вогнем, ти можеш обпектися, і пом’яни моє слово, деякі речі просто занадто небезпечні, щоб грати з ними».

Це лайно звучить як погана мильна опера. Її мати, ймовірно, сказала щось типу:

Чіпляй цього хлопця на гачок. Це те, до чого я тебе готувала всі ці роки. У нас не вийшло з Едді Мерфі та Майклом Джорданом, тож давай спробуємо цей великий жирний мішок бабла.

– Мамо, ти про що?

– Я доклала забагато зусиль, щоб отак от просто впустити…

– Мам, ми просто розважаємось. Невже ти думаєш, що я не заслуговую трохи розважитися?

Безжальна Рут поводилась так, немов я був якимось дармоїдом, що намагається запустити свої руки в гроші від Лідера класу, які, між іншим, не вартували навіть місячної оренди моєї квартири. У них не було нічого, аж поки на сцені не з’явився я. Вони були просто двома бідним шарлатанками. У них загалом нічого не було. Лише якісь великі ілюзії.

У своїй книзі Робін натякає, що ми не спали разом, але насправді я добився свого на першу або другу ніч, коли вона прийшла до мене в готель. Вона ж натомість стверджує, що ми гуляли по торговому центру і годинами грали з цуценятами в зоомагазинах. Ви можете собі уявити, як я, чемпіон світу в надважкій вазі, гуляю по довбаному торговому центру? Якого чорта я б там робив?

Правда в тім, що я не гладив з нею цуценят, я знайомив її з торговцями героїном. Якось ввечері, через кілька місяців після нашого знайомства, ми гуляли в Манхетені по Шостій авеню та Сорок Першій вулиці і випадково натрапили на одного торговця наркотиками, якого я знав з Брунсвіля. Я підійшов до нього і дав йому п’ять, а Робін була вражена тим, що я знав цього хлопця. Я впевнений, що їй було занадто соромно бути поряд із такими людьми, настільки пихатою вона була. Тоді їй було геть не зручно перебувати в компанії звичайних нормальних людей. Проте для мене сусідський торговець героїном був звичайною людиною з мого щоденного оточення.

Я вибув із ладу більш ніж на три місяці – це була найтриваліша перерва в моїй кар’єрі на тоді. Час було повертатися на ринг. Настав час завоювати ще один пояс. Джеймс «Костолом «Сміт був чемпіоном світу за версією WBA, і я взявся за нього сьомого березня в Лас Вегасі.

Я не виклався в бою не всі 100 відсотків. Я страждав від защемлення нерва на шиї, яке переслідувало мене протягом ще багатьох років, тож мені було трохи боляче. Тим не менше я вийшов на ринг так, ніби я був тут король. Я сприймав ринг як свій дім, і це було те місце, де я жив і в умовах якого мені було абсолютно комфортно. Проте я все ще не був витриманим бійцем.