Читать книгу Потік. Психологія оптимального досвіду - Мігай Чиксентмігаї - Страница 10

У певні періоди історії в деяких культурах уважалося, що людина не є до кінця людиною, якщо не навчилася керувати своїми думками й почуттями. У конфуціанському Китаї, в давній Спарті, в республіканському Римі, у перших селищах пілігримів у Новій Англії, серед вищих класів Британії вікторіанської епохи на людей покладалася відповідальність за контроль над своїми емоціями. Усі, хто піддавався жалощам до себе, хто дозволяв керувати своїми діями інстинкту, а не розуму, втрачали право на членство в спільноті. В інші історичні періоди, наприклад, у наш час, уміння володіти собою не в пошані. Люди, які намагаються контролювати емоції, вважаються трохи смішними, «скутими» або не зовсім «при собі». Але незалежно від диктату моди, здається, ті, хто не шкодує зусиль, аби здобути владу над процесами власної свідомості, живуть більш щасливим життям.

Щоб осягнути це мистецтво, вочевидь, важливо зрозуміти, як працює свідомість. У другому розділі маємо зробити крок у цьому напрямку. Для початку, просто аби розвіяти будь-які підозри в тому, що, говорячи про свідомість, ми маємо на увазі якийсь таємничий процес, треба визнати, що, як і будь-який інший аспект людської поведінки, свідомість є результатом біологічних процесів. Вона існує лише завдяки неймовірно складній архітектурі нашої нервової системи, яка, у свою чергу, побудована за «кресленнями», що містяться в білкових молекулах хромосом. Водночас маємо зауважити, що праця свідомості не контролюється виключно біологічною програмою й у багатьох важливих аспектах, які ми розглянемо надалі, є самостійною. Іншими словами, людська свідомість розвинула здатність змінювати свої генетичні інструкції й установлювати власний, незалежний курс дій.

Функція свідомості – надавати нам інформацію про те, що діється ззовні та всередині організму, щоб тіло могло оцінити її й діяти відповідно. У певному сенсі вона функціонує як кліринговий центр для відчуттів, уявлень, почуттів та ідей, установлюючи пріоритети серед усього розмаїття інформації. Без свідомості ми б усе одно «знали», що відбувається, але нам довелося б реагувати на це рефлекторно, інстинктивно. Завдяки свідомості ми можемо зважено оцінювати те, що говорять нам почуття, і реагувати відповідно. Також ми можемо створювати інформацію, якої раніше не було: саме свідомість дає нам можливість мріяти, брехати, а також створювати чудові вірші й наукові теорії.

За нескінченні століття своєї еволюції нервова система людини стала настільки складною, що тепер здатна впливати на власні стани, що робить її до певної міри функціонально незалежною від генетичних основ і навколишнього середовища. Людина може зробити себе щасливою чи нещасною незалежно від того, що насправді відбувається «зовні», просто змінюючи зміст своєї свідомості. Ми всі знаємо людей, здатних лише силою своєї особистості перетворити безвихідну ситуацію на виклик, який можна прийняти й перемогти. Здатність домогтися свого всупереч перешкодам і невдачам – риса, якою люди найбільше захоплюються в інших, і справедливо. Це, ймовірно, найважливіша умова досягнення не тільки успіху в житті, а й можливості насолоджуватись ним.

Щоб розвинути цю якість, людина має знайти способи упорядкувати свідомість і таким чином контролювати свої почуття й думки. Не варто чекати від мене інструкцій щодо виконання цього трюку. Дехто має схильність містифікувати все пов’язане зі свідомістю й чекати від неї чудес, на які вона в даний момент не здатна. Їм хотілося б вірити, що для духовної сфери немає нічого неможливого. Інші заявляють, що мають владу встановлювати зв’язок із попередніми життями, спілкуватися з духами і здійснювати неймовірні подвиги екстрасенсорного сприйняття. Якщо це не відверті шахраї, ці випадки, як правило, виявляються самообманом – брехнею, породженою надміру сприйнятливим розумом.

Як приклади безмежних можливостей сили розуму часто згадуються дивовижні досягнення індійських факірів та інших практиків ментальних дисциплін. Але багато із цих прикладів за детального розгляду виявляються звичайним шахрайством, а інші можуть бути пояснені вкрай спеціалізованою підготовкою звичайного розуму. Адже немає нічого містичного у виступі великого скрипаля або великого спортсмена, хоча більшість із нас не здатні зробити нічого подібного. Йог так само є віртуозом контролю свідомості. Як і всі віртуози, він мав віддати довгі роки навчанню й упродовж життя постійно вправлятися. Будучи фахівцем, він не може дозволити собі марнувати час і психічну енергію на щось інше, крім удосконалення свого вміння керувати внутрішніми переживаннями. Майстерності йог досягає за рахунок більш приземлених навичок, які інші люди довго опановують і які вважають за досягнення. Те, що може зробити йог, вражає, але те саме можна сказати про роботу гарного сантехніка чи слюсаря.

Імовірно, з часом ми виявимо приховані сили розуму, які дадуть змогу здійснити карколомний стрибок на новий рівень, про який зараз ми можемо тільки мріяти. Немає підстав виключати можливість того, що з часом ми зможемо гнути ложки за допомогою мозкових хвиль. Але нині, коли існує так багато більш приземлених, але не менш нагальних завдань, пошуки безмежної могутності, коли свідомість з усіма її обмеженнями може бути використана набагато ефективніше, були б марнуванням часу. Хоча у своєму теперішньому стані розум і не здатний на те, чого дехто хотів би, він має величезний нереалізований потенціал, навчитися використовувати який нам украй необхідно.

Оскільки жодна галузь науки не має справи безпосередньо зі свідомістю, не існує жодного загальновизнаного опису того, як вона працює. Безліч дисциплін торкнулися цього питання, запропонувавши свої ідеї. Неврологія, нейроанатомія, когнітивні науки, штучний інтелект, психоаналіз і феноменологія – галузі, найбільш дотичні до нашого предмета. Однак якщо спробувати узагальнити їхні висновки, це буде схоже на описи слона, подані сліпими: всі різні й жодним чином не пов’язані між собою. Поза сумнівом, ми будемо й надалі пізнавати за допомогою цих дисциплін важливі речі про свідомість, але в нас залишається поточне завдання – створити модель, яка базується на фактах, але виражена досить просто, щоб кожен міг нею скористатися.

Хоча це прозвучить як академічний жаргон, що вимагає окремої розшифровки, найкоротшим описом підходу, який я вважаю найлегшим способом вивчити основні грані свідомості, так щоб цим можна було скористатися в практиці повсякденного життя, є «феноменологічна модель свідомості на основі теорії інформації». Це уявлення про свідомість є феноменологічним, оскільки має справу безпосередньо з подіями – феноменами, які ми переживаємо й інтерпретуємо, не орієнтуючись на анатомічні структури, нейрохімічні процеси або неусвідомлювані цілі, що роблять ці події можливими. Звісно, все, що відбувається в розумі, – результат електрохімічних змін у центральній нервовій системі, закріплених упродовж мільйонів років біологічної еволюції. Але феноменологія припускає, що психічні явища можна зрозуміти краще, коли розглядати їх безпосередньо, так, як вони були пережиті, а не крізь спеціалізовані призми конкретних дисциплін. Але, на відміну від чистої феноменології, яка навмисно усуває зі свого методу будь-які інші теорії чи науки, модель, яку вивчатимемо ми, приймає принципи теорії інформації, позаяк вони допомагають розібратися в тому, що відбувається у свідомості. Ці принципи охоплюють знання про обробку, збереження й використання чуттєвих даних, тобто про роботу уваги й пам’яті.

Що ж означає бути свідомим у рамках пропонованої схеми? А те, що деякі конкретні явища свідомості (відчуття, почуття, думки, наміри) відбуваються, і ми можемо впливати на їх перебіг. Уві сні деякі із цих подій також наявні, але ми в цей час не є свідомими, позаяк не можемо їх контролювати. Наприклад, мені може снитися, що я отримав від родича звістку про аварію, в яку він потрапив, і дуже засмутився. Я можу подумати: «Я хотів би допомогти». Хоча уві сні я сприймаю, відчуваю, думаю й формую наміри, я не можу впливати на те, що відбувається (наприклад, перевірити, чи правдиві новини), а отже, не є свідомим. Уві сні ми замкнені в єдиному сценарії, який не можемо змінити за бажанням. Події, з яких складається свідомість, – «речі», які ми бачимо, відчуваємо, про які думаємо, яких бажаємо, – це інформація, якою ми можемо маніпулювати й користуватися. Отже, можна вважати свідомість навмисно упорядкованою інформацією.

Це сухе, досить точне визначення не в змозі повною мірою передати всю важливість того, що за ним стоїть. Оскільки для нас зовнішні події не існують, поки ми про них не знаємо, свідомість, по суті, – це суб’єктивно сприйнята реальність. Хоча все, що ми відчуваємо, бачимо, чуємо, пам’ятаємо, може потенційно потрапити у свідомість, переживань, які насправді стають її частиною, набагато менше, ніж тих, що залишаються зовні. Отже, свідомість, як дзеркало, відображає те, що наші почуття говорять нам про події як ззовні нашого тіла, так і в нервовій системі, але відтворює ці події вибірково, активно формуючи їх, накладаючи на них власну реальність. Саме відображення, яке показує нам свідомість, – суму того, що ми чули, бачили, відчували, на що сподівалися й від чого потерпали від народження до смерті, – ми й називаємо своїм життям. Авжеж, ми віримо, що існує «щось» за межами свідомості, але маємо прямі докази існування тільки того, що є в ній.

Подібно до центрального координаційного центру, в якому обробляється інформація про різноманітні події, що надходить від різних органів чуття, свідомість може містити в собі відомості про голод в Африці, запах троянди, індекс Доу – Джонса, намір заскочити до магазину по хліб – і все це водночас. Але це не означає, що її вміст являє собою безформну мішанину.

Ми можемо назвати наміри силою, яка упорядковує інформацію у свідомості. Наміри виникають, коли людина свідомо бажає чогось або хоче щось зробити. Наміри є також бітами інформації – у формі біологічних потреб або засвоєних соціальних цілей. Вони діють як магнітні поля, переміщуючи увагу з одних об’єктів на інші, утримуючи наш розум зосередженим на стимулах, які в певний момент є пріоритетними. Ми часто даємо проявам інтенціональності інші назви, такі як інстинкт, потреба, прагнення або бажання. Але все це – поняття, які пояснюють нам, чому люди поводяться певним чином. «Намір» є більш нейтральним і описовим терміном; він не повідомляє, чому людина хоче зробити певну річ, а просто стверджує, що вона це робить.

Наприклад, коли рівень цукру в крові падає нижче від критичної точки, ми відчуваємо занепокоєння: може виступити піт, виникнути дратівливість і спазми в животі. Згідно з генетично запрограмованими інструкціями, щоб відновити рівень цукру в крові, ми починаємо думати про їжу. Ми шукатимемо харчі, доки не поїмо й не перестанемо відчувати голод. У цьому випадку можна сказати, що саме голод організував зміст свідомості, змусивши нас зосередитись на їжі. Але це вже інтерпретація фактів, безумовно, хімічно точна, але феноменологічно некорисна. Голодна людина не знає про рівень цукру в крові; вона знає лише, що в її свідомості є певна інформація, яку вона навчилася визначати як «голод».

Щойно людина усвідомлює, що голодна, вона дуже добре може сформувати намір роздобути їжу. Роблячи це, вона поводиться саме так, як діяла б, просто підкоряючись потребі або потягу. Але людина може й повністю ігнорувати почуття голоду. Вона може мати сильніші протилежні наміри, наприклад, схуднути, заощадити гроші або дотриматись посту з релігійних міркувань. Іноді, як у випадку з політичними демонстрантами, що прагнуть заморити себе голодом, намір здійснити ідеологічну заяву може переважити генетичні інструкції й призвести до добровільної смерті.

Наміри, що їх ми успадкували або набули, організовані відповідно до ієрархії цілей, які визначають їх пріоритетність. Для демонстранта мета домогтися певної політичної реформи може бути важливішою за все інше, включно із життям. Ця єдина мета превалює над усіма іншими. Більшість людей, однак, ставлять «розумні» цілі, що ґрунтуються на потребах їхнього тіла: прожити довго і зберегти здоров’я, займатися сексом, бути ситими й перебувати в комфорті – або на бажаннях, насаджених соціальною системою: бути законослухняними, старанно працювати, якомога більше витрачати, виправдати чиїсь очікування. Але в кожній культурі достатньо винятків, які показують, що цілі є досить гнучкими. Прагнення тих, хто відступає від норми, – героїв, святих, мудреців, художників і поетів, а також безумців і злочинців – інші, ніж у більшості людей. Існування таких особистостей є доказом того, що свідомість можна впорядкувати й виходячи з різних цілей і намірів. Кожен із нас вільний управляти своєю суб’єктивною реальністю.