Читать книгу Толока. Краєвид з вікна хати - Михаил Илленко - Страница 4

Нічний степ стереже кам’яний скіфський воїн. Гурт жінок і дівчат стережуть собаками, наче отару або табун.

Охоронці чекають команди від двох вершників, які у світлі вогнищ вибирають собі на втіху пару красунь з трьох десятків бранок. Охорона батогами підіймає отару. Жінки та дівчата не відривають поглядів від вершників. Жінки ховають дівчат, але марно. Вершники кружляють навколо отари, вибираючи собі здобич.

КАЙСАК-БАБАЙ нарешті вказує на одну з дівчат. У відповідь на опір охоронець заспокоює дівча шкіряним ногаєм, а разом нею – і старшу жінку, яка не віддає доньку охоронцям. КАЙСАК-БАБАЙ перекидає дівча через гриву коня, заламує руки.

Другий вершник тим часом вже «хрестить» арканом іншу неслухнянку – КАТЕРИНУ.

КАЙСАК-БАБАЙ сміється і розвертає коня. Він зникає в темряві разом із бранкою.

Другий вершник, накинувши зашморг на шию КАТЕРИНИ, тягне її з кола, окресленого вогнищами, у ніч.

КАТЕРИНА задихається – вершник не послабляє аркана, щоби дівчина не могла розпустити зашморг. КАТЕРИНА рветься на волю – у ніч, у степ. Зашморг тягне її слідом за вершником. Вершнику добре знайома ця весела гра – приборкати дике перелякане лоша, яке ледь тримається на ногах. Лише КАТЕРИНА падає на землю, зашморг підіймає її на ноги. Вершник сміється – то попускає аркан, то натягує його.

На якусь мить зашморг послаблює свій тиск. КАТЕРИНА кидається за кущ. Їй вдається заплутати аркан в колючих гілках. Вершник повертається. Слухняний кінь долає останні кроки до КАТЕРИНИ.

Вершник бачить дівчину крізь листя і лише тоді помічає, що це не дівчина, а хлопець.

Але пізно – у місячному сяйві блимає лезо коси, прошивши вершника наскрізь…

Гупає в траву мертвечина, і знову тихо в степу…

ВАСИЛЬ

Не вірить КАТЕРИНА, але відгукається шепотом на шепіт:

КАТЕРИНА

ВАСИЛЬ

КАТЕРИНА

Нарешті знаходять один одного в темряві, кидаються в обійми.

На світанку КАЙСАК-БАБАЙ допомагає мертвому рушити в далеку подорож.

КАЙСАК-БАБАЙ сидить поруч із мертвим край могили. Покійник обгорнутий саваном.

Поруч КАЙСАК-БАБАЯ ШАМАН, перед яким зі землі стирчить коса.

По той бік ями рухається череда дівчат, якою керують двоє вершників та кілька охоронців. На одній з дівчат у вишиванці КАЙСАК-БАБАЙ зупиняє чергу, вказує ятаганом на дівчину.

Охоронці тягнуть дівчину до ШАМАНА, який безжалісно перевіряє, чи не була вона вже чиєюсь? Чи буде покійник першим у неї?

«Наречений» може не хвилюватися: незаймана – кивком підтверджує ШАМАН.

Дві пари рук приймають «наречену» в ямі. ШАМАН передає в яму ніж. КАЙСАК-БАБАЙ дивиться, чи все в ямі відбувається як слід, мовчки скеровує дії скупими жестами.

ШАМАН приймає з ями скривавлений ніж і вишитий хрестом, відірваний від вишиванки з «м’ясом», комір.

ШАМАН прив’язує до держака коси скривавлений комір.

Тепер черга «нареченого» – лягти в холодне ліжко. Дві пари рук приймають його мертве тіло. Земля ховає «молодих» від зайвих поглядів.

Купа землі на могилі росте. Купу землі прикрашає зашморг аркану.

ШАМАН поливає водою зашморг аркану, …з центру якого росте держак коси.

Держак прикрашений коміром з вишивкою.

СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД

Коса, що з’являється як знаряддя вбивства, перетворюється на магічний інструмент кревної помсти. Коса встановлює між жертвою і вбивцею містичний зв’язок. Ритуальне вбивство дівчини закінчується Знаком (скривавленим коміром від вишиванки), що закріплює магічну силу коси.

ШАМАН поливає зашморг водою з чаші.

КАЙСАК-БАБАЙ підводить погляд на лезо коси.

ШАМАН залишається з КАЙСАК-БАБАЄМ біля могили.

З ними залишаються ще двоє. Вони починають співати на схід сонця.

Коса, пов’язана скривавленою шматиною, нерухомо височіє над могилою.

А ВАСИЛЬ з КАТЕРИНОЮ вже одне ціле. Кінь летить степом.

Навіть злива не може зупинити втікачів. Хіба що втомлений кінь сам переходить на крок.

Але двох вершників скоро знову несе берегом ріки.

…несе лісом…

… і знову берегом. І вночі несе…

…і вдень не зупиняється.

Лише одного разу трапляється їм на березі озера людина – РИБАЛКА з вудкою. ВАСИЛЬ з КАТЕРИНОЮ не помічають його за стіною очерету. Ледь чутно дзвенить глиняний дзвоник, що чатує на рибку.

Стара ХАТА. Ніч.

Сплять миски в миснику. Спить вода у відрі. Спить ухват поруч з віником. Вкривши квітами ікону, заснув рушник. Не спить вогник лампадки на підвіконні.

У печі потріскують жаринки та ще чути тихі голоси. Один голос знайомий – КАТЕРИНА. Інший – голос її ХАТИ.

ГОЛОС КАТЕРИНИ

Тікали з Василем без дороги, дні й ночі не рахували, аж поки не натрапили на якийсь хутір. Двічі скликали з Василем толоку, двічі підіймали ХАТУ, третя піднялася вже без Василя і без маленької Ганусі. Не пам’ятаю, як воно було…

ГОЛОС ХАТИ

Як було? Я тобі нагадаю: як завжди – зібралася люди, обплели лозою сусідське горе, обмазали глиною – перезимувати можна. Толока.

ГОЛОС КАТЕРИНИ

То була моя… четверта ХАТА?

ГОЛОС ХАТИ

Для тебе, Катерино, четверта, а для мене… Забувати стала… останній раз, коли рахувала, було мені… сім тисяч років.

ГОЛОС КАТЕРИНИ

Ну… виглядаєш ти, як на твій вік, непогано. Трошки кривенька, а так – на Трійцю тебе побілю, стріху поправлю, долівку підмажу – будемо жити!

ГОЛОС ХАТИ

Будемо, але… вік української ХАТИ короткий – від війни до війни.

Не забувай про це.

Хутір. Вечір. Сонце хилиться до обрію. ВАСИЛЬ зупиняє коня. КАТЕРИНА бачить: за горбочком довга шия колодязя-журавля. Під тополями – стріха. ВАСИЛЬ дивиться в бік хутору.

Співає жайворон. Перед соняшниками вже зібралося душ дванадцять мешканців, один кінь, дві кози, корова. ВАСИЛЬ, не заважаючи співу жайворона, чемно вітається до незнайомців словами, гідними в цей лихий час визначити – чужий ти чи свій?

ВАСИЛЬ

Відгукається – дитячий голос.

ГОЛОС

ВАСИЛЬ з КАТЕРИНОЮ підхоплюють пісню голосніше.

ВАСИЛЬ, КАТЕРИНА

Степ. Вечір. Коса нерухомо височіє над степом.

КАЙСАК-БАБАЙ не квапиться полишити місце своєї скорботи та пісню. Пісня звертається не до того, хто під землею, і не до того, хто над хмарами. Пісня звертається до коси. На землі навколо держака коси – зашморг аркану. ШАМАН поливає зашморг водою.

Коса починає обертатися. КАЙСАК-БАБАЙ бачить: коса робить майже повний оберт і зупиняється, наче вказівник – підказує дорогу.

Не перепитує КАЙСАК-БАБАЙ – кидається наздогін верхи, куди вказала коса. Помста.