Читать книгу Толока. Краєвид з вікна хати - Михаил Илленко - Страница 7

Ніч. Але знову, наче й не припинялася, товчеться толока…

Поруч – згарище. Язики полум’я ліниво облизують рештки ХАТИ, висвітлюють сусідів, що товчуть і передають один одному глину. На плечі одного з сусідів спить дитина.

ГОЛОС

Ранком поруч зі згарищем стоїть нова ХАТА. Стоїть як і стояла, під двома пагорбами.

Артисти лялькового театру лагодять свою декорацію. Діти доліплюють свою іграшкову ХАТУ для вертепу. Вони встановлюють ХАТИНКУ на сцені іграшкового театру. Артисти вкотре згадують завчений текст.

ГОЛОТА

ГОЛОДАНЬ

Обережно підтримуючи свій важкий живіт, КАТЕРИНА сідає на призьбу, стогне. Сусідки підхоплюють її під руки, ведуть до дверей. Перед ВАСИЛЕМ двері закриваються.

СУСІДКА

ВАСИЛЬ шукає собі місця, але не знаходить. Він сідає на призьбу, дослухається до голосів з ХАТИ.

Вночі ВАСИЛЬ блукає навколо ХАТИ. Падає дощ.

Василь вкриває ХАТИНКУ своєю свиткою. Він стає на коліна, заглядає у вікна, припадає вухом до зачинених дверей, та ще й з боків підтикає, аби не протягло. З хатинки лунає крик немовля.

СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД

Порушення масштабів, – у цьому разі співвідношення розмірів людини й хати, – один з основних способів встановити «правила гри», що будуть надалі керувати у фільмі силами природи, будуть рухати сюжет, інколи зменшуючи значення звичних величин, інколи збільшуючи їх.

Зима. День. Сніг тихо сіється з неба. З сусіднього яру лунають голоси вовчої зграї. ВАСИЛЬ виглядає з дверей і кричить у порожню діжку щось погрозливе. З-під його ніг виглядає і гарчить ЛАТКА.

Ніч. Взимку сніг вкриває стріху, тин, поле.

Весна. Ранком прочиняються двері. На порозі – КАТЕРИНА з немовлям на руках (маленька ГАНУСЯ). КАТЕРИНА вперше показує дитині те, на що ХАТА дивиться своїми вікнами щодня і щоночі.

СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД

Катерина з немовлям з’являється в просторі одвірку – виходить з темряви, з лона хати на Божий світ, символізуючи одну з основних тем фільму: людина ліпить хату, а хата створює людину.

Берег озера. Сонце висвітлює своїми останніми променями берег озера, висвітлює РИБАЛКУ, його вудку з глиняним дзвоником на кінці. Тінь КАЙСАК-БАБАЯ нечутно наближається до РИБАЛКИ. Мисливця веде тінь коси на піску. Не знає РИБАЛКА, що смерть поруч… Тінь КАЙСАК-БАБАЯ відпускає в політ тінь стріли з лука.

Падає РИБАЛКА зі стрілою в серці. Дзвенить глиняний дзвоник на кінці вудки.

КАЙСАК-БАБАЙ прив’язує дзвоник до держака коси.

КАЙСАК-БАБАЙ дивиться на мертвого РИБАЛКУ. Лезо коси вказує на небіжчика, який лежить на піску. КАЙСАК-БАБАЙ сидить поруч. Коса, що була весь цей час нерухомою, починає відвертатися від РИБАЛКИ – вказує протилежний напрямок.

КАЙСАК-БАБАЙ оцінює поглядом напрямок продовження свого шляху.

Його кличе помста. КАЙСАК-БАБАЙ рушає за вказівкою коси.

Хутір. День. Відпочиває ВАСИЛЬ, відпочиває його гончарний круг. У дворі поважно ходять гуси, між ними, як злодії на ярмарку, нишпорять кури. Байдужа до всіх, пасеться поруч із ХАТОЮ коза на мотузці. З хліва виглядає теля. Пригрівся хутір під двома пагорбами. Бездонний простір зоряного неба вкриває літній день. Хатинка, Василь з Катериною і Ганусею, коза та гуси летять крізь космічний простір.

СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД

Космічний простір, крізь який летить Земля, символізує стрімкий рух часу, що буде керувати подіями у фільмі, долаючи чотириста років історії.

Зранку ВАСИЛЬ бере з собою сокиру, йде до лісу по дрова.

ГАНУСЯ з КАТЕРИНОЮ бавляться саморобними іграшками на коліщатках: обертаються коліщатка, крутиться дерев’яний Домовичок, лунає його голос – наче дятел на жуків полює.

ГАНУСЯ з Домовичком жене козенят з двору на берег. КАТЕРИНА перегукується з ГАНУСЕЮ Домовичками: обертаються коліщатка, крутяться дерев’яні Домовички, лунають їхні голоси.

Собака ЛАТКА подає сигнал – насувається біда! Бігом повертається ВАСИЛЬ.

ВАСИЛЬ ховає КАТЕРИНУ в порожньому кратері гончарної печі, закриває лядою, а потім перевертає на ляду верейку з горщиками, б’є готові горщики на черепки. ВАСИЛЬ засипає ляду черепками глиняного посуду…

ВАСИЛЬ кидається в поле гукати ГАНУСЮ.

ВАСИЛЬ

Тим часом на подвір’я з двох боків вилітають вершники.

На подвір’ї починається бій польських вершників з татарськими. ЛАТКА ховається у власній домівці. Копита руйнують собаче помешкання. Гарчання ЛАТКИ захлинається.

Летять голови. Падають коні. Починає горіти стріха.

Круговерть бою захоплює своїм рухом гончарний круг, який починає обертатися…

Вогонь облизує вишневе дерево, підпалює іграшковий хутір.

СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД

Використання лялькових об’єктів, моделювання масштабних подій в іграшковій формі – один з основних способів встановити «правила гри» у фільмі.

Берег ріки. Ніч.

Не за харчі – за життя, що висить на волосині, грають артисти виставу. Голоси артистів тремтять.

ГОЛОДАНЬ

Перед вертепом зібралися татари – вечеряють і дивляться.

Татари вперше бачать таких маленьких козаків, таку, хоча й лялькову, але голу красуню КАТЕРИНУ. На руках в одного з татар жива лялька – перелякана ГАНУСЯ.

ГОЛОТА

ВАСИЛЬ, озброєний сокирою, бачить доньку, підповзає ближче.

ГОЛОДАНЬ

Дерев’яний козак не хоче тонути, дерев’яні татари ріжуть його ятаганами.

Справжні живі татари навісніють перед вертепом. А ще більше татари радіють, побачивши, як другого козака…

ГОЛОТА

Але радіють вони недовго, бо з’являється третій козак. Він рубає дерев’яних ворогів і рятує Катриного брата.

ГОЛОДАНЬ

На цьому слові вистава знову припиняється – крапку ставить татарська стріла.

Слідом – навперейми одна за одною ще з десяток. Букет стріл прикрашає стіни іграшкового театру. Іграшкові козаки припнуті стрілами до декорацій.

У віконцях верхнього поверху видно ГОЛОТУ і ГОЛОДАНЯ.

Вони прив’язані до свого вертепу й тепер їх, одного за одним, у чергу лупцює батогом татарин.

ГАНУСЯ залишається без нагляду. Вона повзе в темряву. ВАСИЛЬ підкрадається ближче до доньки…

Татарин помічає ВАСИЛЯ в траві й посилає в його бік стрілу з лука. Стріла прошиває плече ВАСИЛЯ, але йому не до того – над його головою летять копита, свистить ятаган. Татари гарцюють верхи, шукають ВАСИЛЯ в траві, перегукуються, розгортають облогу, наче полюють на звіря.

Оточивши ВАСИЛЯ, який ховається в очереті, татари підпалюють очерет. ВАСИЛЬ задихається. Стіна вогню обпікає його з усіх боків. ВАСИЛЬ кидається в чорну воду, пірнає. Крізь воду бачить: за стіною очерету – татарський воїн з луком цілить… у бульбашки, що тягнуться з глибини.

Татарська стріла летить у воду.

Ранок. ВАСИЛЬ зустрічає світанок, закам’янівши посеред чорного степу, яким блукає в пошуках свого вершника посідланий кінь. ВАСИЛЬ поранений, скривавлений, обпалений, з сокирою, яку не випустив з рук. Із плеча над ключицею стирчить стріла. ВАСИЛЬ стоїть перед порожнім кратером гончарної печі… ВАСИЛЬ стоїть, нерухомий, посеред згарища… Немає КАТЕРИНИ, нема ГАНУСІ… Навколо – бита земля та попіл.

Там, де стояла ХАТА, вогонь ліниво облизує її рештки, наче ситий собака – кістку. Гончарний круг теж палає, уповільнюючи свої оберти. Останні оберти у вогняному вінці робить гончарний круг.

На вишні вціліла одна жива гілка з іграшковою ХАТИНКОЮ.

Раптом – голос домовичка. У руках КАТЕРИНИ дерев’яна іграшка. Не відгукається на її голос ГАНУСЯ.

ВАСИЛЬ з КАТЕРИНОЮ посеред згарища. Здалеку крізь важкий звук татарської кінноти, яка рушає далі в пошуках здобичі, чути голос ГАНУСІ…

ГАНУСЯ

ВАСИЛЬ кидається до коня. Трапляється ВАСИЛЮ шабля поруч із гусаром, якому вона вже ніколи не знадобиться.

ВАСИЛЬ вже в сідлі… ВАСИЛЬ летить на голос доньки.

ВАСИЛЬ

КАТЕРИНА

КАТЕРИНА залишається сама.

Падає КАТЕРИНА на коліна й кричить.

Тиша у відповідь.