Читать книгу Улюблені пісні XX сторіччя - Михайло Маслій - Страница 3

Вірш Андрія Малишка

Музика Платона Майбороди

«У кожного твору є своя історія, своя, як би мовити, біографія, – заслужено визнавав композитор Платон Майборода. – Одного разу, розбираючи пошту, я натрапив на два листи, які схвилювали мене своєю співзвучністю моїм думкам. У них київські студенти просили написати пісню про рідне місто, про його чудову красу і, звичайно, про любов. Того ж дня я показав ці листи моєму другові Андрію Малишку. Ідея написати пісні про Київ захопила поета. Незабаром Андрій Самойлович дав текст майбутніх пісень. Перша з них звалася ”Білі каштани”…»

Пісня створена 1953 року до гострої дотепної комедії Василя Минка «Не називаючи прізвищ», про вірш до якої дуже тепло висловився український письменник – гуморист Остап Вишня: «Прекрасний текст пісень написали до п`єси Андрій Малишко та Терень Масенко. Уже кияни наспівують на вулицях малишко – майбородівську пісню про білі каштани. Як ми колись парубкували, таких пісень не було. І сади були, і зустрічі в садах були. Ну, зустрінемося (а воно якраз тоді солдатувалося), та раптом «Соловей, соловей, пташечка, канареєчка злобно пайоть!» А тепер: «Білі каштани, синь Дніпрова, молодість мила вічно жива!» Це вам не ”канареєчка злобно пайоть!”…»

У ті часи, коли працювали українські митці над своїм шедевром, про все можна було говорити лише алегорично, робили це сміливі відчайдухи, та й то не називаючи прізвищ. Саме так, «Не називаючи прізвищ», назвав Василь Минко свою найвідомішу комедію, яка принесла йому славу драматурга – сатирика, який говорив тоді: «Мені хочеться написати таку комедію, щоб носії скверни, виведені в ній, подали на мене до суду за образу». П’єса «Не називаючи прізвищ» здійснила певний переворот у розвитку тодішньої української драматургії. Письменник сміливо й переконливо зобразив суть героїв відверто негативних, показав ситуацію, навмисно загостривши соціальний конфлікт. Свого часу її поставили в ста сорока чотирьох театрах колишнього Союзу. Але якось у Новосибірську спектакль подивилася тодішній міністр культури Катерина Фурцева. Вона розпорядилася зняти п’єсу з репертуару всіх театрів. Святкуючи 1987–го свій 85–річний ювілей, Василь Петрович сумно скаржився на те, що ніхто так і не насмілився скасувати це рішення й до його цікавої та самобутньої праці не звертаються. «Адже, – міркував письменник, – ще в 1950–ті роки моя п’єса закликала до зміни поглядів, закликала відмовитися від колишніх форм життя, покінчити з бюрократизмом і переродженням. Але бюрократичні сили стали на перешкоді цього й нині вони не відмовилися від своїх моральних і етичних позицій».

Вальсова стихія Андрія Малишка виявилася надзвичайно близькою творчому обдарованню його побратима Платона Майбороди. Її любимо не лише у «Білих каштанах», вона милує слух у «Колгоспному вальсі», «Київському вальсі», «Студентському вальсі», «Дніпровських хвилях»… Усі вишукані та незабутні, ностальгійно відомі не тільки в Україні, а й у багатьох державах світу, особливо там, де є великі українські громади: США, Канаді, Австралії, країнах Латинської Америки. Ці пісні нагадують українцям далекий рідний край, його багатовікові звичаї, традиції, природу і людей.