Читать книгу Улюблені пісні XX сторіччя - Михайло Маслій - Страница 5

Вірш і музика Михайла Машкіна

Чи то від вина, чи від краси навколишнього світу співати на Іршавщині починають раніше, ніж говорити. Співають усі й всюди: йдучи на роботу чи додому, їдучи в далеку дорогу чи працюючи в саду, на городі. Свого часу великі села мали по десять хорів: від дитячих до сформованих на підприємствах та в установах із робітників та службовців. Відразу після Другої світової війни, 1945 року, Михайло Машкін приїхав на Закарпаття. Працював методистом Великоберезнянського районного Будинку культури. А 1954 року сім’я Машкіних переїхала в село Довге, що в Іршавському районі. На будинку № 74 вулиці Перемоги кожний перехожий бачить тепер меморіальну дошку, автором якої є уродженець Довгого художник Юрій Лелітка. У цій оселі народжувалися чудові слова, прекрасні мелодії. Звідси полетіли у світ «Верховино, мати моя!», «Вечір над Боржавою», «Понад плаєм, плаєм»…

Михайло Машкін працював художнім керівником хору «Боржава» Довжанського ДОКу Кушницького лісокомбінату від дня приходу в село і до останнього дня свого короткого, але надзвичайно яскравого і насиченого життя. Хор «Боржава» разом із його керівником пройшов шлях від ансамблю сільської самодіяльності до вершин слави. Популярність Михайла Машкіна була надзвичайно великою і гучною. Його пісні ставали шлягерами, їх співали усі, по кілька разів на день передавали по радіо. Його мелодії впізнавали словаки, німці, росіяни. Його портрети з’являлися на обкладинках журналів, статті про нього друкували на сторінках газет. У всіх опублікованих матеріалах тих часів незмінно йдеться про простоту, щирість, відкритість визначного композитора. На його творчості виросли всі відомі в області колективи. Навіть професійний Закарпатський заслужений народний хор виглядав би без його пісень блідо. Михайло Машкін був активним творцем. Його цікавило все, що відбувалося в житті краю, з яким він так зріднився.

«Я знав Михайла Машкіна ще з середини 1960–х років, – каже популярний естрадний співак, уродженець і гордість Закарпатського краю Іван Попович. – Якраз готувався до вступу в Хустське культосвітнє училище. Один з друзів запросив мене у район, в Іршаву, на фестиваль художньої самодіяльності. Ось там уперше з відкритим ротом слухав сільський хор «Боржава», яким керував легендарний Машкін. Коли почали співати знамениту пісню «Вечір над Боржавою», неначе мурашки пробігли по тілу: Який тихий вечір нині наближається, Лиш Боржава на бистрині не вгавається… Я чувся на сьомому небі. Ось де рівень, самодіяльність, а професіоналізм – на найвищому звучанні струни! Мені не лише захотілося познайомитися з Михайлом Машкіним, а й навіть напросився до нього додому. Поїхав у село Довге, яке від мого Осія розташоване через гору. Композитор і диригент показав мені свої роботи, нові пісні. Я «балдів» від почутого з уст самого Машкіна! Правда, лише згодом узнав, які важкі випробування були на його життєвому шляху. Від бузувірських поневірянь концтабору він не міг відійти, час від часу горе вгамовував оковитою… Дехто засуджував його, дехто співчував і розумів, що це велика біда. Коли я вже навчався у Хусті й тодішнім автобусом – «черевиком» (як його в народі називали) повертався з навчання в рідне село, то, проїжджаючи Довге, розповідав, яка велика людина живе у ньому».