Читать книгу Улюблені пісні XX сторіччя - Михайло Маслій - Страница 23
Залишені квіти
ОглавлениеВірш Володимира Івасюка
Музика Валерія Громцева
Вже пізня ніч. Одинокий лист, гнаний вітром, пролітає повз мене. Він більше сюди не повернеться. Не повернусь, мабуть, і я. Бо навіщо? Моє кохання – як той жовтий лист. Він може впасти тільки до твоїх ніг…
Не знаю я, чи знов сюди прийду,
Та залишаю замість себе
Ті квіти, що знайшла в саду
Для тебе, для тебе.
А, може, завтра ти пройдеш ось тут,
Де вітер пелюстки колише.
Так знай, що щастя своє тут
Залишив, залишив я.
Дійсно. Можливо, завтра ти пройдеш біля місця наших зустрічей. Можливо, побачиш мій останній дарунок нашому коханню. І якщо вітер не розвіяв ті квіти, Не чіпай їх – вони мертві. Нехай вони лежать, Викликаючи хвилинки суму у закоханих, що проходять поруч…
Не знаю я, чи знов сюди прийду,
Та залишаю замість себе
Ті квіти, що знайшов в саду
Для тебе, для тебе.
А може, завтра ти пройдеш ось тут,
Де вітер пелюстки колише.
Так знай, що щастя своє тут
Залишив, залишив я.
«Залишені квіти» народилися влітку 1969 року. На все життя пам’ятним став цей день для Валерія Громцева: «Ми з Володею Івасюком узяли з собою гітару і пішли на пляж, на берег Прута. З нами була й моя майбутня дружина Людмила. Від романтичного кохання я написав таку ж романтичну мелодію і хотів її показати Івасюкові. Узяв гітару і почав награвати написану мелодію. Володя миттєво вловив мій задум і швидко накидав слова: «Не знаю я, чи знов сюди прийду, Та залишаю замість себе Ті квіти, що знайшов в саду Для тебе, для тебе я…»
За півгодини приспів був готовий. Але замість звичайних римованих куплетів Івасюк запропонував несподіваний хід – речитатив під ліричну мелодію – і пообіцяв його написати. Таке наспівне декламування, на думку Володі, мало гарно лягти на ніжну мелодію. Чи не щодня я наполегливо цікавився чи, бува, ще не готовий текст. На що Володя відповідав: «Старий, тут поспішати не можна. Написати таке – не менш важко, ніж вірш». Івасюк працював чотири місяці. Варто сказати, що звертання «Старий» було властиве Володі, і казав він його лише найближчим і найвірнішим друзям.
Хоч ми й однолітки, ледь не від початку нашої дружби, а нам було тоді по 20 років, Івасюк неодмінно звертався до мене саме так – до «старого» чи старшого від себе на 16 днів.
Скільки разів Володя переробляв текст – невідомо, бо чорнові варіанти завжди знищував. І ось одного дня він приніс довершений пісенний вірш під назвою «Залишені квіти». Уперше цю пісню виконав ансамбль «Карпати», а точніше – один із наших солістів – Леонід Пашенько.
Нині не збагну, як так трапилося, що Володя погодився написати текст до моєї пісні. Усі знають Володю як обдарованого композитора, але він також мав Божий дар і до пісенного слова. Чи тоді був такий гарний день, чи я так влучно сказав йому потрібні й підбадьорливі слова, чи щось інше. Але так сталося. І слава Богові за це.
«Залишені квіти» звучали на всіх концертах ансамблю «Карпати», проте всесоюзну популярність пісня отримала з голосу Василя Зінкевича. Він заспівав її у супроводі «Смерічки» Левка Дутковського у музичному фільмі «Червона рута» в серпні 1971 року. А незабаром пісню взяла до свого репертуару й Софія Ротару.
Під час відкриття у Чернівцях вулиці імені Анатолія Євдокименка Соня запросила музиканта – трубача, який зіграв «Залишені квіти» – улюблену пісню свого чоловіка. Наш хіт дуже йому подобався, адже в концертах дружини вступ до нього на трубі грав саме він.
В оригіналі пісня розрахована на чоловіче виконання. Ротару переробила текст по – своєму, тому й вигадала іншу назву – ”Жовтий лист”».
