Читать книгу Улюблені пісні XX сторіччя - Михайло Маслій - Страница 43
Очі на піску
ОглавлениеВірш Юрія Рибчинського
Музика Ігоря Поклада
Розлуку до моря в долонях
Самотньо і сумно несу я.
Щоденно, щоночі
Я очі на березі моря малюю.
Малюю я очі, що схожі на давню,
На зоряну осінь.
А море, а море ці синії очі
В безодню відносить,
Відносить і не вертає.
Море.
Приспів:
Ти поверни мені
Його очей вогні.
Той світлий Вересень,
Ти поверни.
Ти поверни мені
Дощі і радощі.
Ти поверни мені
Щасливі сни.
А море сміється в обличчя
Холодною піною, море.
І чайки печально і сумно
Кричать про розлуку і горе.
Малюю, малюю тебе на піску,
Але море шалене,
Як злодій краде, сміючись,
Твої зоряні очі у мене;
Відносить і не вертає.
Море.
Приспів.
Пісня написана 1968 року. Якраз тоді Юрія Рибчинського та Ігоря Поклада після закінчення вузів (поет навчався на філологічному факультеті Київського університету, а композитор – у Київській консерваторії) закликали до служби в лавах радянської армії. Обидва потрапили в Ансамбль внутрішніх військ України.
«До того я писав тільки російською мовою, – відверто зазначає Юрій Рибчинський. – І в армії всі розмовляли тільки російською. І тут я вперше відчув, що не маю з ким спілкуватися рідною мовою. Лише сни бачив і відчував українськими. Мабуть, настав той час, коли в мені визріла нагальна потреба писати вірші українською. Коли Ігор Поклад награв мелодію, яка мала стати пісенною з моїм віршем, у мене відразу народився початок: «Розлуку до моря в долонях Самотньо і сумно несу я. Щоденно, щоночі Я очі на березі моря малюю…» У цих словах уже була музика. Прочитав його колезі. Ігор сказав: «Цікаво, в тому щось є». Так досить швидко народилася пісня. Ми ще не встигли її нікому показати і запропонувати, як на гастролі приїхала Тамара Міансарова. Вона якраз переїхала з Москви до Донецька, де працювала у місцевій філармонії.
Ми з Ігорем у військовій формі пішли на концерт. Після його завершення підійшли до співачки і показали їй «Очі на піску». Міансарова хоч і народилася в українському Кіровограді (дівоче прізвище Ремньова), проте в її жилах текла російська кров, тому попросила зробити російський варіант. Уже наступного дня вона його отримала з незвичною назвою «Глаза на песке», щось подібне до «Облако в штанах».
Коли робив переклад, то відчув, наскільки близькі мені рядки рідною мовою і як вони ніяково звучать у перекладі. Наприклад: «Ти поверни мені дощі і радощі…» Хто розуміється в поезії, той відразу почує і відчує це. Російською ж «дожди і радости» – уже не те… І таких поетичних слів було багатенько.
Так народилася перша пісня, яка зробила мені ім’я. У той час були два популярних твори, які звучали звідусіль – «Эти глаза напротив» і «Глаза на песке». Міансарова мала унікалий тембр голосу і унікальний діапазон. Її любили, її чекали, її намагалися наслідувати. Ніколи не забуду, як на одному з конкурсів 1970 року 70 відсотків конкурсантів співали «Глаза на песке».
Щоб закріпити досягнуте, ми з Ігорем Покладом відразу ж написали для Тамари Міансарової ще одну пісню «Забудь». Ці дві пісні стільки звучали і їх виконували стільки виконавців, що авторських гонорарів я почав отримувати вдвічі більше, аніж на редакторській роботі. Я відчув смак і з 1970 року пішов на творчу роботу. А до того короткий час працював спочатку на Українському радіо і телебаченні, а потім у журналі «Будівництво і архітектура», де була пожежа і де згоріла моя трудова книжка, яку я навіть не поновлював.
Що ж до українського варіанту «Очі на піску», то він дав мені натхнення писати рідною мовою, я відчув смак у цьому. Я відчув, що буду займатися цією справою, яка стала метою і змістом усього життя. Ця пісня з тих, які не залежать від часу. Пройшли роки, пролетіли десятиліття, вона своєї актуальності не втратила. І не втратить. Хоч співавали «Очі на піску» Надія Пащенко та інші виконавці, тепер думається, що варто, може, її було запропонувати Софії Ротару, чи комусь іншому».