Читать книгу Улюблені пісні XX сторіччя - Михайло Маслій - Страница 41

Вірш Василя Симоненка

Музика Юрія Гуляєва

Серед найдорожчих та безцінних архівів, які свято береже родина Смолянських, особливе місце належить темі Василя Симоненка. Юрію Васильовичу, талановитому театральному режисерові й виконавцю, пощастило протягом кількох років близько знати поета і журналіста, спілкуватися з його колегами. Ще за життя Василя Андрійовича випала нагода торкатися його творчості, пізніше – чимало прислужитися її популяризації.

Пощастило Юрій Смолянському стати очевидцем народження пісні українською мовою легендарного співака, який мав і композиторські здібності, на вірш Василя Симоненка: «…У шістдесятих роках на сцені Черкаської філармонії досить часто виступали видатні митці з Києва. Якось приїхав і Юрій Гуляєв, а саме перед цим я роздобув пластинку, на якій він записав романс на вірш Василя Симоненка «Ображайся на мене, як хочеш…». Продивившись програму (мені тоді доручили вести концерт столичних гостей), я попросив Юрія виконати цей романс, додав, що це сприятиме успіхові, адже Симоненко писав ці поезії, живучи в Черкасах.

– А я про це не знав, – сказав співак, – кілька років тому, не пам’ятаю, в якому місті, зайшов до книгарні. Привабила обкладинка і назва «Тиша і грім». Я сів, розгорнув і зразу ж вразили слова «Ображайся на мене, як хочеш», так і почалася моя композиторська діяльність, написав романс, кажуть, що вдало. Хочу написати ще кілька творів із циклу «Тиша і грім», але не знаю, чи потрібні мої композиції людям.

Я сказав, що потрібні, а Юрій просяяв своєю чарівною усмішкою:

– Побачимо. Гайда на сцену…

Не знаю, чи встиг, бо його молоде і щире серце теж зупинилося рано…»

Чи не найкращі роки свого життя провів росіянин Юрій Гуляєв в Україні. У нашій столиці народився його єдиний син Юра. Й досі звучить звідусіль «Києве мій!», натхненником якої був саме Гуляєв. Та й розмовляв і співав українською так, що ніхто б ніколи не повірив, що він не українець!

Василь Симоненко 28–літнім пішов за межу вічності. До болю, до жалю невимовного ще дуже й дуже молодим. Так відміряно було Василеві Богом. Коли б йому доля відміряла більше прожити на землі, котра була для нього «ніби казка», скільки б ще цікавого та незвіданого змогли б ми прочитати, написаного ним. Відтак ніби пророк таким молодим написав про самовіддане глибоке кохання у вірші «Ображайся на мене, як хочеш», де лунає заклик поета прожити життя, не розмінюючи кохання на дрібниці: