Читать книгу Улюблені пісні XX сторіччя - Михайло Маслій - Страница 25

Вірш Федора Піговича

Музика Ру слана Іщука

Учас радянської масової «філармонізації» (на початку 1970–х) прикарпатські «Опришки» були єдиним в Радянському Союзі студентським колективом, який записав свій міньйон на Всесоюзній фірмі грамзапису «Мелодія», а вже через рік – платівку досить рідкісного формату – «гранд». Доки запис перебував у Москві в очікуванні своєї черги виходу в світ, канадці з Торонто зуміли видати свій диск – гігант – «Канни – квіти кохання». Тоді це вважалося чимось дивовижним і таким, що суперечило радянській моралі. «Опришкам» проблем і без того вистачало, сама лише назва (надто смілива для радянських часів!) чого вартувала.

На жаль, вік студентських ансамблів недовгий… Той час нині згадується, наче ковток свіжого гірського повітря, яким легше дихається і яке вселяє надію на кращий завтрашній день. І нині, як і тоді, на галицьких весіллях звучать «Канни», які в першій десятці чи навіть п’ятірці народних супершлягерів.

Після першого курсу, в 1968 році, юний композитор Руслан Іщук приїхав на літні канікули додому (якраз навчався на музично-педагогічному факультеті Івано-Франківського педагогічного інституту), в Почаїв, що в Тернопільській області. Зайшов до Будинку культури, де випадково зустрів директора Федора Піговича. Раніше він, працюючи директором Будинку піонерів, жив на квартирі у Іщуковій сім’ї. Федір Павлович писав досить непогані вірші.

«Один із них показав мені, – розповідає Руслан Іщук. – Відразу заворожила назва «Канни – квіти кохання». Інколи плутають дві різні назви – «канни» і «кали». Канни – одні з останніх осінніх декоративних квітів, цвітуть червоно. Кали – білі. Сіли ми з поетом за піаніно, і я відразу написав вступ і приспів. Так усе звучить і досі.

Швидко збігли канікули, я поїхав до Івано – Франківська і аж через місяць згадав про «Канни». По пам’яті відтворив пісню й відразу ж включив до репертуару ансамблю «Росинка» Христини Михайлюк. Коли з’явилися «Опришки», то ми не мали виступу, де б вона не звучала по кілька разів.

Після запису в Києві наші пісні вийшли і на гігантах на всіх тодішніх заводах «Мелодії» в Союзі. Усе йшло добре, але мене якось викликали в один цікавий кабінет в інституті, де сиділи гості у темних костюмах. Показали велику платівку із написом на обкладинці «Канни – квіти кохання», яку випустили в Канаді. Я, втішений, вигукнув: «Даю двадцятьп’ятку!» На що ті суворо накивали: «Маладой чєлавєк, тєбє самому пахнєт двадцять пять лєт!..» Почали розпитувати, яким чином запис потрапив у капіталістичну країну. Коли усе з’ясували, я резюмував: «Дізнавайтеся самі, бо мені також цікаво, як то сталося».

«Хлопці» дізналися… У Києві на радіо УКХ (ультракоротких хвилях) працювала радіожурналістка Діана Маковій, яка вела передачі на Америку, де вона «прокрутила» «Опришків». Канадці з Торонто зметикували і попросили офіційний запис. Через три дні платівку розтиражували. Канадці видали її скоріше від «Мелодії».

Згодом з’явилася і аудіокасета «Опришків». Повторне видання платівки зробили у Нью – Йорку в 1979 році».