Читать книгу Улюблені пісні XX сторіччя - Михайло Маслій - Страница 31

Вірш Вадима Крищенка

Музика Віктора Лісовола

На початку ХХІ століття до композитора Віктора Лісовола зайшов у гості чоловік із президентської охорони. Коли побачив живого і здорового автора музики до пісні «Кришталеві чаші…», здивуванню не було меж. Сарака думав, що ця пісня старовинна, ще з тих давніх часів козаччини періоду Богдана Хмельницького, XVII сторіччя. А тут раптом перед ним сидить автор: старий, сивий, беззубий дід! Але ще сидить. Багато людей вважають, що пісня збережена і відроджена з минулих століть…

«Найбільшу популярність мені принесла «Наливаймо, браття, кришталеві чаші», – вважає Вадим Крищенко. – Якось до мене прийшов бандурист, за професією інженер. Попросив текст. Я дав. Так згодом Віктор Лісовол написав таку музику, що й досі більшість вважає пісню народною. Це було у 1966 році. Коли твоя пісня стає не твоєю, а народною, що може бути більшим щастям? У радянські часи в штики сприймалися слова «Щоби Україна в ярмі не стогнала», але її виконували у скороченому варіанті, без тих слів. Тепер чи не кожен хор України має у своєму репертуарі «Наливаймо, браття, кришталеві чаші». Багато для цієї пісні зробила Ніна Матвієнко. Інколи людям здавалося, що це відроджена пісня з минулих століть. Може, якби знали, що автор є сучасником, то не була б такою легкою доля цього твору.

«Це, мабуть, дано Господом Богом, адже пощастило мені у потрібний час і у потрібному місці зустрітися з прекрасним поетом – піснярем Вадимом Крищенком, – з радістю промовляв Віктор Лісовол. – Уже під час першої нашої зустрічі показав йому свої мелодії. Йому все сподобалося. Він подарував мені невеличку збірку своїх віршів «Щирість», яка вийшла у світ 1966 року. Ось там знайшов для себе вірш, який починався словами: «Гей, наповним кухлі, полив’яні чаші, щоб шаблі не брали голівонькі наші…» Мелодія, яку написав невдовзі, вимагала деяких змін у тексті. Змінився перший рядок і додалися слова у другому. Відтоді співається так, як вимагала музика і як знають пісню нині. Уперше заспівав її на новосіллі у своїх друзів, які отримали помешкання в столичному районі – Теремки. А підігравав собі на гітарі. Потім пісня пішла в люди.

Радянська цензура сприйняла пісню в штики! Убачали у тексті бунтарський дух з натяком на самостійність України. Найгостріше тоді звучали рядки другого куплету: Щоби Україна В ярмі не стогнала, Щоби наша слава, Козацькая слава, По світу гуляла!

Погодьтеся, що на 1960–ті роки для цензури подібне пропустити було занадто. Інколи доходило до таких маразмів, про які здорова і мисляча людина навіть уявити подібного не могла. Це пахло Сибіром. Тому йшли на хитрість: з великих сцен виконували без цих слів, тобто їх пропускали. Але народ любив усе, тож нічого не викидав.

На естраді її почали співати хлопці з квартету «Явір», Ніна Матвієнко, Олег Марцинківський. Кожен, кому поталанило в житті й кому Господь довірив щось більше, і він не осоромив Творця, не підвів, не злукавив, пережив момент слави. Правда, я зумів вистояти, не зазнатися, не піддатися спокусі і не загордитися. Коли ж говорили, що пісня народна, трошки мене воно й смоктало під ложечкою, але розумів і тішився, що щось і моє пішло та прижилося в народі. Якби ж то тільки тоді, в 1960–1970–их, а й досі в багатьох збірниках пишуть, що пісня народна. Це ж при живих авторах вірша і музики!»