Читать книгу Улюблені пісні XX сторіччя - Михайло Маслій - Страница 33
Любисток
ОглавлениеВірш Степана Пушика
Музика Олександра Білаша
Синь Карпатських гір і синь небес,
І дівочі оченята сині.
Я шукав у горах едельвейс, |
А знайшов любисток в полонині. | (2)
Приспів:
Полонина, полонина
Ловить зорі, сині зорі,
А гуцулка, а гуцулка полонила
Юне серце в Чорногорі.
В селах засвітилися вогні –
Ніч на гори опустила крила.
Дівчина зустрілася мені
І любисток ніжно попросила.
Приспів.
З неба сипавсь білий зорепад,
З Чорногори вітер буйний віяв.
І призналась дівчина з Карпат,
Що в любистку коси свої миє.
Приспів.
Не втаю, у серці не втаю,
Що поїхав з гір у рідне місто.
Та мені спокою не дають
Чорні коси, скупані в любистку.
Приспів.
У 1960–х роках Степан Пушик створив такі вірші, які полонили найвідоміших українських композиторів, а згодом – і виконавців. Якраз тоді поет навчався заочно в Московському літературному інституті, а мешкав у Івано – Франківську. Хоч раніше у нього вже були пісні із самодіяльними композиторами, все ж проривом у професійну естраду стала пісня «Треба йти до осені» на музику Олександра Білаша. А згодом народилася «Течія». Спочатку вірш показав Ігорю Покладу, але він його чомусь не зацікавив. Саме тоді неймовірну популярність мав студентський ВІА «Опришки» Івано – Франківського педінституту. Керівник ансамблю Руслан Іщук написав музику до «Течії», і вона прозвучала в музичному телефільмі «Червона рута», який знімали 1971 року в Яремчі. Цей фільм поріднив Степана Григоровича з Володею Івасюком.
«Потім у мене з’явилася пісня «Любисток», – каже Степан Пушик. – Підштовхнула до написання вірша дівчина, яку мав тоді в горах (її псевдонім був Ксенія Новокарпатська). Вона була для мене імпульсом до написання пісень на гірську тематику про кохання. 1968 року я поїхав написати нарис про зйомки фільму «Анничка». Одночасно, звісно, заїхав й до своєї любаски, щоб зробити репортаж про полонину. Коли сходив униз, тоді народилося «Синь Карпатських гір і синь небес, І дівочі оченята сині. Я шукав у горах едельвейс, А знайшов любисток в полонині…”
Вірш акуратно склав, заадресував і надіслав у Київ Олександру Білашу. Він досить довго з ним нічого не робив. А якось до мене на роботу (тоді працював у редакції газети) прикарпатський композитор Богдан Юрків і попросив декілька віршів. Я не міг йому не дати, він взяв цілу папку, серед них був і «Любисток». Богдан досить швидко написав музику. Якраз тоді на гастролі до нас приїхав Дмитро Гнатюк, і Юрків запропонував йому заспівати. Той погодився. Було це в Івано-Франківському краєзнавчому музеї, де легендарний співак, який завжди був закоханий у живопис, прийшов на чиюсь виставку. Тоді Дмитро Михайлович попросив зустрічі зі мною. Перше, що сказав мені: «Завтра у мене концерт у Косові, їдемо разом, там заспіваю твій «Любисток». Дмитро Михайлович спочатку заспівав мою давнішу «Треба йти до осені» на музику Олександра Білаша, а потім сказав: «Зараз для вас уперше прозвучить прем’єра пісні, автор вірша якого нині є у глядацькій залі!» І витягнув мене на сцену. Ось так пішов у люди «Любисток».
Але одного разу, пізно повернувшись з весілля, на якому був дружбаном, бачу сон і мені сниться, що мою пісню «Любисток» порубали на кавалки. Кожен ніби скаче і живе. Я відкриваю очі, і чую по радіо передачу «Від суботи до суботи», де мій «Любисток» звучить у виконанні Миколи Кондратюка (його тоді називали Контр-Гнатюк), але музика була іншою. Виявляється, що й Білаш на той час зробив свій варіант мелодії. Так ця пісня існує й досі у двох мелодіях, кожна з яких є по – своєму цікавою.
Треба сказати, що Дмитро Гнатюк вже співав «Любисток» з музикою Богдана Юрківа на різних заходах у Києві, її сприймали краще, аніж виконання Миколи Кондратюка з музикою Олександра Білаша, на що останній якийсь час нагнівався на мене. Правда, згодом Олександр Іванович змирився і написав чардаш на мій вірш «Над горою місяць повен», яку знають з голосу Анатолія Мокренка, Миколи Кондратюка і багатьох інших співаків».