Читать книгу Мій рідний Макунів. 2-ге видання - Михайло Іванович Бервецький - Страница 12

Помалу закінчилися зустрічі з односельчанами і родиноюі потрібно було повертатися до реального життя. Для батьків це було основне питання. Ніби вся господарка на місці і в той самий час нічого немає…. І в стайні, і в стодолі пусто, сім’я велика, і нею треба було опікуватися. Я не знаю, чи від родичів була якась вагома допомога, за винятком того, що мамин брат дав нам телицю. Як тато викручувався, не знаю, чомусь і розмови на цю тему не було ніколи. Тепер ясно, що в тій ситуації треба було скоріше продавати землю, ліс і все решта і тікати в місто. Це зараз можна собі дозволити такі відступи, а тоді люди трималися за землю якза щось святе. Хоча тато не любив займатися сільським господарством. Але він вірив в свої сили, і йому дуже хотілося відродити батьківське господарство. Тато любив згадувати, що він ще в Казахстані вірив, що повернеться додому на свою землю і заново буде господарити. Така непохитна віра, впевненість вселилася в татовій душі після того, як йому приснився сон, яб сказав віщий сон. Після поверненя господарство дійсно стало відроджуватися. Скоро в нас появилася друга корова. Так само тато придбав добротні коні, яких в селі ніхто не мав. Дещо пізніше тато продав на базарі телицю, купив великий образ в красивій рамі і подарував його церкві. Я думаю, що це була своєрідна подяка Богу за наше щасливе повернення. Цей образ і понині знаходиться в нашій сільській церкві. За такий подарунок тато отримав подяку від пароха і парафіян.

Життя тривало, батьки працювали і будували плани на майбутнє. Ще тоді вони прийняли рішення щодо подальшого виховання і навчання дітей. Про один я точно знаю. Батьки вирішили, що двом синам потрібно дати вищу освіту. Богдан і я мали йти вчитися, відповідно, на священика і лікаря. Що стосується нашого найменшого, то він мав ще довго рости і стати спадкоємцем, тобто залишитися на господарстві. Тоді наше дитинство було тісно пов’язане з релігійним вихованням, я пригадую, скільки сил і терпіння не одна бабуся і мама потратили на те, щоб навчити наше покоління хреститися перед образами і вивчити першу молитву. Ми ходили цілими сім’ями до церкви. Ми мали можливість ознайомитися з церковними порядками і обрядами. Нас примушували молитися вранці і ввечері перед сном. Найбільшим святом були Великодні свята. Біля храму збиралися майже всі діти села, у хлопців були масивні дерев’яні молотки, а старші підлітки заздалегідь вивішували під храмом масивну дошку з сучками, ми цими молотками щосили били по них відповідний такт, особливо при виносі плащаниці. Цей стук можна було чути з п’ятниці і до ранку неділі (великодньої). На Великдень, коли вже була освячена паска, молодь збиралася на різні забави біля храму, де окрасою всього був спів гаївок. Молодь збиралася групами під руки в ряд, могло бути кільканадцять таких груп, ходили кругом храму співаючи, а ще водили кривого танцю. Були забави і для менших дітей, і середнього віку також. Та з приходом більшовиків дітям заборонили ходити до церкви, а священикам до школи і вчити дітей катехизи. Дітям батьки на Великдень старалися купувати якісь обновки.