Читать книгу Учень чарівника та інші казки Південної Європи - Народна творчість - Страница 5

Жила в одному селищі бідна селянка з дочкою. Коло їхнього будинку був город, у якому росли різні овочі. Але найбільше дочка бідної селянки любила петрушку. Тому її й прозвали Петрушечкою.

Петрушечка не знала, що на городі хазяйнувала зла відьма. А та швидко примітила, що хтось рве в неї на городі петрушку. І щоб покарати крадія, одного разу відьма сховалась у кущах і стала чекати.

Невдовзі дівчина, як і раніше, прийшла на город по петрушку. Побачивши непрохану гостю, відьма швидше за блискавку вискочила з кущів і гачкуватими пальцями міцно вхопила її за руку.

– Ага, злодійко, попалася!

Марно Петрушечка просила в баби пробачення, марно обіцяла ніколи більше навіть не наближатися до городу. Відьма притягла Петрушечку у свій дім, і стала дівчина там служницею. Та хоч як мучила її відьма непосильною працею, дівчина з кожним роком ставала дедалі красивішою.

Якось кличе відьма Петрушечку й каже:

– Ось тобі кошик, іди до криниці й набери в нього води. Коли не виконаєш мого наказу, я тебе вб’ю.

Пішла Петрушечка до криниці, опустила кошик раз, удруге, тоді зрозуміла, що тільки час гає: уся вода з дірявого кошика виливається.

Прихилилася дівчина до криниці й гірко заплакала. Раптом чує – хтось тихо до неї промовляє:

– Петрушечко, Петрушечко, чому ти плачеш?

Вона обернулася, бачить: стоїть перед нею гарний юнак і привітно всміхається.

– Хто ти і звідки знаєш моє ім’я?

– Я відьмин онук. Бабуся хоче згубити тебе, але я тебе врятую, Петрушечко. Поцілуй мене – і я наповню твій кошик.

– Ні, не поцілую, адже ти онук відьми.

– Що ж, я однаково наповню твій кошик.

Повернулася Петрушечка додому з кошиком води. Відьма від злості вся побіліла й питає дівчину:

– Зізнайся, тобі допоміг мій онук?

– Ні, – відповіла Петрушечка.

– Ну добре ж, подивимося, хто кого здолає.

Уранці кличе відьма Петрушечку й наказує:

– Візьми оцей мішок із зерном. Я вийду погуляти, а коли повернуся, щоб був готовий хліб. Якщо не спечеш його, знай – я тебе вб’ю.

Замкнула відьма бідолашну Петрушечку на ключ і пішла гуляти. Узялася Петрушечка до роботи, та бачить – не встигне розтовкти мішок зерна та спекти хліб. Сіла вона на мішок і голосно заплакала. Тут підійшов онук відьми й каже їй лагідно:

– Не плач, Петрушечко, я врятую тебе й цього разу, тільки поцілуй мене.

– Ні, не поцілую, адже ти онук відьми.

Але юнак знову допоміг Петрушечці. Коли відьма повернулася, хліб уже стояв на столі.

– Ти бачила мого онука? Це він спік хліб? – допитується відьма.

– Ні, – відповідає дівчина.

– Ну добре ж, подивимося, хто кого здолає.

Наступного дня кличе відьма Петрушечку й каже їй:

– Сходи до моєї сестри, вона живе ген за отим лісом. Візьми в неї мою скриньку й принеси мені.

Відьма ще раніше змовилась із сестрою, що, тільки-но Петрушечка прийде, та її вб’є.

Дівчина рушила в дорогу, не відаючи, що чекає на неї вірна смерть. Дорогою зустрівся їй відьмин онук.

– Куди йдеш, Петрушечко?

– По скриньку до сестри моєї пані.

– Ох! Бідолашна Петрушечко, бабуся посилає тебе на смерть. Поцілуй мене – і я тебе врятую.

– Ні, адже ти онук відьми.

– Однаково я врятую тебе, тому що люблю більше за життя. Ось тобі пляшечка з маслиновою олією, шматок хліба, мотузка й мітла. Коли прийдеш до будинку відьми, змасти цією олією дверні петлі, а шматок хліба кинь сторожовому псу. Потім ти побачиш бідну жінку, що дістає воду з криниці, прив’язавши до цебра свої коси. Подаруй їй мотузку. На кухні ти зустрінеш іншу жінку, яка чистить піч від золи. Подаруй їй оцю мітлу. Скринька лежить на шафі, візьми її й відразу біжи з хати. Послухаєшся мене – залишишся живою.

Петрушечка все так і зробила. Коли вона прийшла в дім відьминої сестри, то побачила на шафі скриньку, схопила її й прожогом кинулася геть. Сестра відьми помітила, як дівчина тікає, підскочила до вікна й закричала:

– Агов, ти, там, на кухні! Убий швидше цю злодійку!

– Ні, вона подарувала мені мітлу.

Тоді відьма звернулася до другої жінки:

– Агов, ти, там, коло криниці, кинь швидше у воду цю злодійку!

– Ні, вона подарувала мені мотузку, а ви змушували мене діставати воду косами.

– Собако, розірви її! – не вгамовувалася відьма.

– Ні, вона дала мені хліба, а ви мене жодного разу не погодували, і я вмирав із голоду.

– Двері, зачиніться! – спересердя веліла зла хазяйка.

– Ні! Ця дівчина змастила наші петлі, а без неї вони зовсім заіржавіли.

Так і врятувалася Петрушечка.

Бігла дівчина, бігла, аж дивиться: перед нею незнайоме село, а навколо – нікогісінько. Присіла вона на траву віддихатися, відпочити. І тут стала її цікавість розбирати: що ж усередині скриньки? Відчинила Петрушечка скриньку, вилетіла звідти пісня й розчинилась у повітрі. Заплакала Петрушечка.

Раптом підбіг до неї онук відьми, упіймав пісню і знову посадив у скриньку. Проте й цього разу не погодилася дівчина поцілувати його.

Наступного дня прийшла Петрушечка до своєї пані – старої відьми – та принесла їй скриньку. Як побачила відьма Петрушечку, живу й красиву, мало від досади не луснула.

– Ти не зустрічала дорогою мого онука? – запитала вона.

– Ні, – відповіла Петрушечка.

– Ну нехай, – мовила відьма, – ми ще подивимося, хто кого здолає. Тож слухай. У курнику в мене троє півнів: червоний, чорний і білий. Цієї ночі, коли один із півнів заспіває, ти мені скажеш, котрий це з них. Якщо помилишся, я ковтну тебе, як шматок хліба.

Але відьмин онук усе чув.

Із настанням півночі відьма одразу ж спитала:

– Ну, який із півнів співав?

Петрушечка, звичайно, не знала, що відповісти. Затремтіла вона від страху й тихесенько, так, щоб відьма не почула, каже відьминому онукові:

– Скажи мені, який із півнів співав?

– Поцілуй мене – і я скажу.

– Ні.

– І все-таки я тобі скажу: співав червоний півень.

Відьма, побачивши, що дівчина вагається з відповіддю, підійшла до неї й закричала:

– Відповідай, а то я тебе вб’ю!

Петрушечка відповідає:

– Червоний півень співав.

Відьма від злості тільки зубами заскреготіла.

Трохи згодом знову заспівав півень.

– Ну, а тепер який півень співав? – запитує відьма.

Знову допоміг відьмин онук дівчині, і та відповіла:

– А тепер співав чорний півень.

Ще через годину знову заспівав півень, і відьма відразу кинулася до Петрушечки з питанням:

– Ну, котрий півень зараз співав?

– Білий, – радісно відповіла Петрушечка.

Зла відьма з досади так гепнула дверима, що ті тріснули. Кинулася стара шукати онука, щоб за все йому віддячити. А він сховався за криницею. Побачила його відьма, хотіла схопити, та перечепилась і впала в колодязь.

Тоді вже Петрушечка побралася зі своїм рятівником. І прожили вони в коханні та щасті багато років.