Читать книгу Учень чарівника та інші казки Південної Європи - Народна творчість - Страница 6

В одному місті помер старий король, і молодий король, його син, поскакав на білому коні оглядати свої володіння. У супроводі першого міністра і головного радника він за день об’їхав усю свою державу.

– Чи все ми оглянули? – запитав молодий король.

– Ні, – відповіли перший міністр і головний радник. – У вашої величності є ще королівська в’язниця з королівськими в’язнями.

– Я мушу негайно оглянути її! – вигукнув король.

Гримлячи ланцюгами, виснажені в’язні вишикувалися перед королем.

– За що тебе засудили? – запитав король у першого з них.

– О, ваша величносте, я ні в чому не винен. Мене схопили на вулиці й посадили до в’язниці.

– А ти який злочин скоїв? – запитав король у другого.

– Ніякий, – сумно відповів в’язень. – Мене схопили, коли я мирно обідав зі своєю родиною, і посадили до в’язниці.

– Ну а ти? – запитав король у третього.

– Беру небо за свідка – за мною немає провини. Мене підняли серед ночі й кинули до в’язниці.

Хоч кого питав король, кожен божився, що невинний. Залишився останній в’язень.

– Ваша величносте, я скоїв багато злочинів. Я крав, грабував і вбивав, – зізнався той.

– Ах, негіднику! – закричав король. – Що ж ти робиш серед чесних людей? Я не я буду, коли дозволю тобі псувати моїх королівських в’язнів. Геть із в’язниці!

І король наказав розкувати його й вигнати геть.