Читать книгу #ЯНеБоюсьСказати - Настя Мельниченко - Страница 7

Перш за все, є фізичні кордони. Вони обмежуються нашим тілом. Здавалося б, так легко зрозуміти, де ці кордони пролягають. Але є люди, котрі не відчувають фізичних кордонів, або ж не бачать чи не поважають кордонів інших людей.

Ярославу 9 років. Він біжить по супермаркету, пробігає повз дівчинку його віку і просто на ходу торкається на мить її руки, аби роздивитися, що вона тримає.

Ярослав не відчуває кордонів інших людей. Він часто товчеться по тілу батьків, завдаючи болю, а показуючи якусь річ – тицяє її просто в обличчя. Він не зумисне це робить, він усього лише не відчуває кордонів. Але всіх така поведінка безмежно дратує.

Буває, дорослі поважають кордони одне одного, але не поважають кордонів своїх дітей.

Наприклад, багато кому неприємні доторки сторонніх людей. Якщо твої далекі родичі, яких ти не знаєш, змушують тебе цілувати їх у щічку чи обіймати, а тобі це неприємно – це порушення твоїх кордонів. Не бійся здатися нечемою, скажи: «Ні!»

Замислись: чи приємні тобі дотики інших людей? Можливо, лише близьких і рідних? Можливо, ніяких? Проаналізуй свої відчуття щодо контактів з іншими людьми. Як далеко має стояти людина при розмові, аби тобі було комфортно? Чи може вона брати тебе за руку, обіймати, цілувати?

Я особисто взагалі не люблю дотиків. Коли мене пробують обійняти чи поцілувати в щічку, я просто сахаюся і виглядаю трохи як дикунка. Але мої друзі з розумінням ставляться до цього і просто тримаються від мене на віддалі.

Коли я була маленька, до нас у гості часто приїжджав мій двоюрідний дядько. З самого малку він полюбляв садовити мене на коліна і цілувати в губи. Мені було це огидно, але я нічого не могла зробити, бо це видавалося мені неправильним – заперечувати родичу. Але коли мені було 12 років, я категорично відмовилася цілуватися в губи і сідати на коліна. Дядько назвав мене нечемною, але мені більше не доводилося терпіти ці тортури. Я відстояла свої кордони.

Непрошені ляскання по сідничці, щипання, мацання, доторки до коліна, цілування – дуже поширена практика порушення фізичних кордонів людини. Завжди зупиняй дії, які тобі неприємні!

Дорослі часто починають цьомати немовлят і не помічають, що немовлята згодом стануть дорослими людьми, які мають свою думку щодо поцілунків. Чомусь через «замовчування» вважається, що дітям і підліткам поцілунки приємні. Але це не завжди так…

Коли мені було 14 років, я любила ходити до церкви. Моя родина не дуже віруюча, тому в цьому плані тиску від них не було. Я відвідувала меси, тому що мені було приємно молитися під чарівну органну музику. Пізніше зі мною познайомилася літня жінка М., яка, як потім виявилося, колись була сусідкою моєї бабусі. Власне, я їй настільки сподобалася, що вона почала насаджувати мені християнство. Оскільки пані М. відвідувала словацькі служби, то і мене просила ходити на словацькі, а не на українські. Словацька мова мені подобалась, тому я не заперечувала. Вона почала дарувати мені різні релігійні книжки та буклети і завжди телефонувала, якщо мене не було на службі. Хоча я вдячна їй за позитивні моменти (вона навчила мене читати словацькою та трохи розмовляти), я до останнього не сприймала негативних (адже у мене було враження, що пані М. – справжня християнка і погано впливати на мене не може).

Виявляється, що може.

На жаль, у неї досить нещасне життя: вона вдова, у неї немає внуків, а син – з особливими потребами. Моя бабуся завжди розмовляла з нею по телефону про мене і радо підтримувала те, що пані М. почала вважати мене своєю внучкою, посланою їй самим Богом. З одного боку – це прекрасно, що людина захоплюється мною, підтримує та турбується про мене. З іншого – це почуття не було взаємним, і для мене вона ще досі залишається чужою та незнайомою людиною. Моя бабця навіть зараз просить мене дзвонити до пані М. з ввічливості та жалісливості. Останнього разу влітку (мені зараз 20 років) я пішла на зустріч з нею, адже моя бабуся попросила мене зробити таку послугу для «самотньої жінки». Саме тоді я усвідомила, що дії пані М. непомітно переходять певні межі стосунків між дітьми та незнайомцями. Власне, за шість років нам так і не вдалося стати ближчими. Її нав’язливість, торкання моїх плечей проти мого бажання, доторки до рук та певні очікування, які я мала виправдати, укупі з іншими моїми особистими переживаннями, з часом відвернули мене від церкви.

Я сказала своїй бабусі про те, що мені не зовсім приємно бути з цією жінкою, і що я не хочу вважати її своєю бабусею, бо я не сприймаю її як таку. Власне, пані М. ніколи не запрошувала мене на чай разом з моєю бабцею, або вона ніколи не питалася, чим я ще цікавлюся, крім Бога, тому вважати її «моєю бабусеюз церкви» не було зовсім доречно. Можливо, у неї були свої причини на це (я знову намагаюся її виправдати). Однак моя бабуся радила боротися з собою, бо ця жінка і так «покалічена життям» і у неї більше «нікого, крім [мене]», немає. Тиснучи на мої почуття провини, жалісливості та співчуття, моя бабуся сама штовхала мене в незручні ситуації, які складалися з пані М. Вона почала мене «цілувати в щічку», що було абсолютно неприємно і навіть відразливо. Хоча навіть якби вона запитала мого дозволу це зробити, я не знаю, чи вдалося б мені їй відмовити. Все ж таки моя бабця провела хорошу виховну роботу зі мною щодо адекватного сприймання дій літніх людей, якими б неприємними вони не були. Я не маю на меті показати, що пізніше пані М. могла б вийти за межі «цілування в щічку», але сам факт того, що навіть моя власна бабуся свідомо заохочувала мене допускати подібні ситуації, вже свідчить, що у нашому суспільстві щось не так.

Якщо ми вже домовляємося, що ти відстоюєш свої кордони від сторонніх зазіхань, то давай домовимося, що і сама/ сам собі цього не дозволятимеш. Тож так само не дозволяй собі ляскати когось по сідниці чи доторкатися, навіть якщо це поширена практика у твоїй компанії. Твоїм друзям знадобиться ще кілька років, аби навчитися коректної поведінки, а ти будеш знати усе вже зараз!

Особисті кордони можуть стосуватися не лише твого тіла. Це також простір, який тебе оточує, і в якому тобі комфортно.

Коли твої батьки без дозволу вриваються у твою кімнату і перевіряють історію твого браузера – вони порушують твої кордони. Коли твій хлопець чи дівчина перевіряє твій телефон – це теж порушення кордонів.

Але інші люди часто і не здогадуються, що перетинають кордон. Давай позначимо кордон чіткою лінією!

Тому:

• Чітко означ близьким, які твої кордони не мають бути порушені (наприклад, скажи батькам, що хочеш, аби вони стукали перед входом до твоєї кімнати). Якщо батьки не погоджуються – це теж є форма психологічного насилля. Скажи, що для тебе є неприйнятним читання особистого листування або перегляд історії дзвінків. Може, батьки чи дорослі, партнер чи друг просто не знають про існування у тебе цих кордонів.

• Поважай кордони інших людей: не бери речей без дозволу, не читай чужі щоденники і листи.