Читать книгу Убий мене нiжно - Никки Френч - Страница 4

Наступного ранку людей в метро було більше, ніж зазвичай. Мені було спекотно під кількома шарами одягу, і я намагалася відволікти себе різними думками. Я хиталася разом з іншими в потязі, який гуркотів у темряві. Я думала про те, що треба підстригтися. Я можу записатися в обідню перерву. Я думала, чи достатньо вдома їжі на вечерю, чи замовити щось готове. Чи піти потанцювати. Я згадала, що не випила свою пігулку вранці, треба буде одразу випити на роботі. Думки про пігулку змусили мене думати про ВМС і вчорашню нараду. Це через неї мені було важче, ніж зазвичай, вставати з ліжка вранці.

Худа молода дівчина з товстим рожевощоким малюком намагалася протиснутися крізь вагон. Ніхто не поступався їй місцем, і вона стояла, тримаючи малюка на виставленому вперед стегні, а її тримав натовп тіл навколо. Виднілося тільки червоне страждальне личко дитини. Майже одразу він почав кричати – хрипло, протягло, завиваючи. Від цього його рожеві щоки побагровіли, але дівчина не звертала уваги, наче вона була вище за все це. На її блідому обличчі застиг байдужий вираз. До того ж її малюк був одягнений як в експедицію на Південний полюс, а на ній була тоненька сукня і розстібнута куртка. Я перевіряла себе на материнський інстинкт. Відсутній. Потім я озирнулася на всіх жінок і чоловіків у костюмах. Я нахилилася до чоловіка в гарному кашеміровому пальто, так низько, що можна було розгледіти маленькі прищі на його обличчі, і м’яко сказала йому на вухо:

– Вибачте. Поступіться місцем, будь ласка, цій жінці.

Він подивився розгублено, обурено.

– Їй треба сісти.

Він встав, і мати протиснулась і опустилась між двома розгорнутими «Гардіан»[8]. Малюк продовжував кричати, а вона продовжувала дивитися перед собою скляними очима. Чоловік тепер міг почуватися благодійником.

Я з радістю вийшла на своїй зупинці, хоча мене зовсім не радував день попереду. Коли я починала думати про роботу, я впадала в летаргію, мої кінцівки наче важчали, а мозок вкривала пліснява. На вулиці було зимно, із кожним видихом в мене з рота йшов пар. Я щільніше замотала шарф навколо шиї. Треба було шапку вдягти. Можливо, на кава-брейку мені вдасться вислизнути і купити собі черевики. Люди навколо мене, нахиливши голови, поспішали до своїх офісів. Треба нам із Джейком в лютому кудись поїхати, кудись, де сухо і спекотно. Куди завгодно, тільки б подалі від Лондона. Я уявила білий пісок на пляжі і блакитне небо, і себе в бікіні, струнку і засмаглу. Я передивилася забагато реклами. Я завжди носила суцільний купальник. Ох. Джейк завжди тролить мене через економію.

Я зупинилася на пішохідному переході. Вантажівка проревіла повз. Я і голуб синхронно відскочили. Я мигцем побачила водія, він сидів високо у своїй кабіні і не звертав уваги на людей внизу, які пленталися на роботу. Наступна машина зі скрипом загальмувала, і я ступила на дорогу.

З іншого боку дорогу переходив чоловік. Я помітила, що він був у чорних джинсах і чорній шкіряній куртці, а потім я подивилась йому в обличчя. Я не знаю, хто з нас зупинився першим. Ми обидва стояли посеред дороги і витріщались одне на одного. Здається, сигналили машини. Я не могла поворухнутися. Здавалося, ми стоїмо так вічність, але пройшло кілька секунд. Я відчула пустоту і холод у животі і не могла вдихнути на повні груди. Знову сигнал. Хтось щось прокричав. У нього були неможливо блакитні очі. Я продовжила переходити дорогу, він також, і ми пройшли повз, у сантиметрі, очі в очі. Якби він торкнувся мене, я думаю, я б розвернулася і пішла за ним, але він не зробив цього, і я дійшла до тротуару одна.

Я пройшла трохи в бік будинку, у якому був офіс компанії «Дракон», потім зупинилась і обернулась. Він усе ще був там, дивився на мене. Він не посміхався і не робив нічого. Я через силу змусила себе відвернутися, його погляд притягував мене. Коли я підійшла до обертових дверей офісу і штовхнула їх, я останній раз подивилась на нього. Він пішов, чоловік з блакитними очима. Ось і все.

Я одразу пішла до туалету, зачинилась у кабінці і притулилася спиною до дверей. У мене паморочилося в голові, тремтіли коліна, в очах відчувалася важкість, наче от-от проллються сльози. Може, це початок хвороби. Може, скоро місячні почнуться. Я думала про чоловіка і те, як він на мене дивився, і заплющила очі, наче це допоможе не думати про нього. Хтось зайшов до туалету, відкрив воду. Я стояла тихенько, було чути, як б’ється моє серце під блузкою. Я притулила руку до палаючої щоки, іншу поклала на груди.

За кілька хвилин моє дихання нормалізувалось. Я вмилася холодною водою, розчесала волосся і згадала про пігулку. Я видавила її з пластинки-календаря і проковтнула. Біль у животі вщухав, я просто почувалася вразливою і знервованою. Слава Богу, ніхто нічого не помітив. Я взяла каву в автоматі на другому поверсі і плитку шоколаду – втамувати раптовий голод, і пішла до офісу. Я зняла обгортку і золоту фольгу тремтячими неслухняними руками і з’їла, відкушуючи великими кусками. Почався робочий день. Я перевірила пошту і відправила більшість листів у кошик, написала нагадування для Майка, потім зателефонувала Джейкові на роботу.

– Як твій день? – спитала я.

– Тільки почався.

Здавалося, кілька годин минуло, як я пішла з дому. Якби я відкинулася на спинку стільця і заплющила очі, то могла б заснути надовго.

– Минулої ночі було так добре, – сказав він тихішим голосом. Може, біля нього хтось був.

– М-м-м… Але я, Джейку, якось дивно почуваюся сьогодні вранці.

– З тобою все гаразд? – схвильовано спитав він. Я ж ніколи не хворію.

– Так, усе добре. Усе чудово. А в тебе?

Я вже не знала, що казати, але мені не хотілося класти слухавку. Джейк раптом став заклопотаним. Я чула, як він щось казав комусь іншому, я не розібрала що.

– Так, кохана. Слухай, мені треба йти. Бувай.

Ранок скінчився. Я відвідала чергову нараду, цього разу в маркетинговому відділі, примудрилася перекинути пляшку з водою на стіл і нічого не сказала. Подивилась матеріал по випробуваннях, який Джованна скинула мені на електронку. Вона прийде до мене о пів на четверту. Я зателефонувала перукарю і домовилась на першу. Я випила багато холодної гіркої кави в пластянках. Полила квіти у себе в офісі. Навчилась вимовляти «je voudrais quarre petits pains»[9] і «Ca fait combiеn?»[10].

За кілька хвилин до першої я взяла пальто, залишила повідомлення для асистентки, що мене не буде годину, потім збігла сходинками вниз і вийшла на вулицю. Починав накрапляти дощик, а в мене не було парасольки. Я подивилась на хмари, стиснула плечима і швидко пішла Кадем-стрит до стоянки таксі, щоб під’їхати до перукарні. Я зупинилась як укопана, і світ навколо мене поплив. Усередині щось обірвалося, я відчула, що втрачаю рівновагу.

Ось він, за декілька метрів від мене. Наче й не відходив нікуди від самого ранку. Так само у своїй чорній курточці й джинсах, так само не усміхається. Просто стоїть і дивиться на мене. Потім я зрозуміла, що ніхто раніше не дивився на мене так уважно, і раптом чітко відчула всю себе: стукіт серця, рухи грудної клітини, поверхню шкіри, по якій побігли мурахи від паніки і збудження.

Він був приблизно мого віку, трохи за тридцять. Зрозуміло, що він красивий, світло-блакитні очі, каштанове скуйовджене волосся, високі виразні скули. Але все, що я тоді усвідомлювала, – це те, що він настільки загіпнотизував мене поглядом, що я не могла поворухнутися. Я чула свій уривчастий подих, але не могла відвести очі чи зробити крок.

Я не знаю, хто з нас зробив перший крок. Можливо, я побрела до нього чи просто чекала його, і коли ми опинились одне навпроти одного (не торкаючись, руки розслаблені по боках), він сказав тихим голосом:

– Я чекав тебе.

Я повинна була розсміятися вголос. Це була не я, зі мною такого не може трапитися. Я лише Еліс Лаудон, яка прямує до перукарні похмурого січневого дня. Але я не могла розсміятися чи посміхнутися. Я могла лише продовжувати дивитись на нього, у його великі блакитні очі, на його рот, трохи відкритий, ніжні губи. У нього білі рівні зуби, тільки один передній трохи надколотий. Щетина на підборідді. На шиї шрам. Волосся досить довге і скуйовджене. О так, він красивий. Мені хотілося простягти руку і торкнутися його губ, якомога ніжніше, великим пальцем. Хотілося відчути колючу щетину підборіддя своєю шиєю. Я намагалася щось сказати, але все, що в мене вийшло, – це голосно вдихнути повітря.

– Прошу тебе, – сказав він, не відводячи очей, – ходімо зі мною.

Він міг бути ким завгодно: грабіжником, ґвалтівником, психопатом. Я мовчки кивнула, і він вийшов на дорогу ловити таксі. Він відчинив дверцята, але так і не торкнувся мене. Усередині він назвав адресу водієві і повернувся до мене. Я побачила, що під шкіряною курткою в нього тільки темно-зелена футболка. На шиї на шкіряному шнурку висіла маленька срібна спіралька. Рукава куртки закочені. Я подивилась на його довгі пальці з охайними чистими нігтями. На одному великому пальці виднівся білий шрам. Це були сильні, міцні, небезпечні руки.

– Скажи, як тебе звати.

– Еліс, – відповіла я. Я не впізнавала власний голос.

– Еліс, – повторив він. – Еліс.

Моє ім’я звучало невідомо, коли він отак вимовляв його. Він підняв руки і дуже обережно і ніжно, не торкаючись шкіри, розв’язав мій шарф. Від нього пахло милом і потом.

Таксі зупинилося, й, озирнувшись, я зрозуміла, що ми в Сохо[11]. Поруч був магазин канцелярських товарів, крамниця з делікатесами, ресторани. У повітрі стояв запах кави і часнику. Він вийшов з машини і знову відчинив для мене дверцята. Я відчувала, як кров пульсує в моєму тілі. Він штовхнув потерті двері біля магазину одягу, і я пішла за ним по вузеньких сходах. Він дістав зв’язку ключів з кишені і відкрив два замки. Усередині була не просто кімната, це були невеликі апартаменти. Я побачила полиці, книжки, картини і килим. Я зависла на порозі. Це був мій останній шанс. Шум вулиці доносився крізь вікно, голоси гучнішали й стихали, гуділи машини. Він зачинив двері і засунув на засув.

Мені треба було боятися, і я боялася, але не його, цього незнайомця. Я боялася себе. Виявляється, я не знала себе. Я розчинилась у своєму бажанні, наче контури мого тіла ставали ілюзорними. Я почала знімати пальто, невправно смикаючи за бархатні ґудзики, але він зупинив мене.

– Зачекай, – сказав він. – Я сам.

Спочатку він зняв з мене шарф і бережно повісив його на вішалку. Потім моє пальто, дуже повільно. Він опустився на коліна і неспішно роззув мене. Я поклала руку йому на плече, щоб втримати рівновагу. Він піднявся знову і почав розстібати мою кофту, і я побачила, що в нього трохи тремтять руки. Він розстібнув спідницю і стягнув її вниз по моїх стегнах. Вона прошелестіла по моїх колготках. Зняв мої колготки, зім’яв їх у клубок і поклав біля моїх черевиків. Він усе ще не торкався моєї шкіри. Він зняв мій бюстгальтер і спустив трусики, і я стояла гола в цій незнайомій кімнаті і легенько тремтіла.

– Еліс, – сказав він протягло. – О господи, ти прекрасна, Еліс.

Я зняла з нього куртку. Його руки сильні і засмаглі, ще один довгий стягнутий шрам простягався від ліктя до п’ястка. Я, повторюючи за ним, опустилася на коліна зняти з нього взуття і шкарпетки. На правій нозі в нього було лише три пальці, і я нахилилася і поцілувала те місце, де раніше були решта два. Він тихо зітхнув. Я витягла його футболку з джинсів, і він підняв руки вгору, як маленький хлопчик. Я зняла футболку. У нього був плаский живіт із доріжкою волосся. Я розстібнула змійку на джинсах і обережно спустила їх з його сідниць. Його ноги були мускулисті, доволі засмаглі. Я зняла з нього труси і кинула їх на підлогу. Я почула стогін, але не знаю, це він чи я. Він підняв ліву руку і заправив мені пасмо волосся за вухо, потім вказівним пальцем провів по моїх губах, дуже повільно. Я заплющила очі.

– Не заплющуй, – сказав він. – Дивись на мене.

– Будь ласка, – сказала я. – Будь ласка.

Він розстібнув мої сережки, вони впали на підлогу. Я почула, як вони дзенькнули об дерев’яні дошки.

– Поцілуй мене, Еліс, – сказав він.

Зі мною такого ніколи не було. Секс ніколи не був таким. Був байдужий секс, непристойний секс, жахливий секс, гарний секс, прекрасний секс. Це було більше схоже на руйнівний секс.

Ми билися одне об одного, намагаючись пройти крізь бар’єри зі шкіри й плоті. Ми хапалися одне за одного, наче тонули. Ми їли одне одного і не могли насититися. І весь час він дивився на мене. Він дивився на мене так, ніби я була найпрекраснішою з усього, що він коли-небудь бачив, а я лежала на твердій підлозі і почувалася красивою, безсоромною і пропащою.

Потім він підняв мене, поставив на ноги, привів до ванної і помив. Він намилював мені між ногами, мої груди, він мив мені ступні і стегна. Навіть голову помив мені, професійно втираючи шампунь і нахиливши мою голову назад, щоб вода не потрапляла до вух. Потім він мене ретельно витер, під пахвами, між пальцями ніг, і, поки витирав, розглядав мене. Я відчувала себе витвором мистецтва і одночасно проституткою.

– Мені треба повертатися на роботу, – нарешті вимовила я. Він одягнув мене, зібравши мій одяг з підлоги, вдів сережки в мочки вух, розчесав моє мокре волосся.

– Коли ти закінчуєш роботу? – спитав він.

Я подумала про Джейка, який чекатиме на мене вдома.

– О шостій.

– Я прийду, – сказав він.

Цієї миті я мала б сказати, що в мене є партнер, дім, ціле інше життя. Замість цього я притягнула його до себе і поцілувала обвітрені губи. Я насилу заставила себе відірватися від нього.

Сама, в таксі, я уявляла його, згадувала, як він торкався мене, його смак, його запах. Я не знала, як його звати.