Читать книгу Убий мене нiжно - Никки Френч - Страница 6

Джейк розбудив мене з моїм чаєм у руці. Він сидів на краю ліжка у своєму махровому халаті й обережно прибирав волосся з мого обличчя, поки я пробуджувалася од сну. Я подивилася на нього, і спогади наринули на мене, руйнівні й неподоланні. Губи саднило, вони були припухлі; усе тіло боліло. Звісно, він міг здогадатися тільки по одному моєму вигляду. Я натягнула ковдру до підборіддя і посміхнулась йому.

– Маєш чудовий вигляд, – сказав він. – Ти хоч знаєш, котра година?

Я похитала головою.

Він театрально подивився на годинник.

– Майже о пів на дванадцяту. Тобі пощастило, що сьогодні вихідний. О котрій ти повернулася вчора?

– Опівночі. Може, трохи пізніше.

– Ти себе не жалієш, – сказав він. – Пий. Ми обідаємо у моїх батьків, не забула?

Я забула. Зараз пам’ятати, здавалося, могло лише моє тіло: руки Адама на моїх грудях, губи Адама на моїй шиї, очі Адама, які дивляться на мене. Джейк посміхнувся мені і погладив мою шию, а я лежала, пристрасно бажаючи іншого чоловіка. Я підняла руку Джейка і поцілувала її.

– Ти хороший, – сказала я.

Його обличчя витягнулось.

– Хороший?

Він нахилився і поцілував мене в губи, і я відчула, що когось зраджую. Джейка? Адама?

– Приготувати тобі ванну?

– Було б чудово.

Я хлюпнула лимонної олії у воду і знову як слід викупалась, наче могла змити все, що трапилось. Я вчора нічого не їла, але думки про їжу викликали відразу. Я заплющила очі, лягла в гарячу ароматну воду і дозволила собі подумати про Адама. Я більше ніколи не повинна бачитися з ним, це було ясно. Я любила Джейка. Мені подобалось моє життя. Я вчинила жахливо і я можу все втратити. Я повинна побачитися з ним знову, негайно. Нічого не має значення, окрім доторків його рук, приємної млості в моєму тілі, того, як він вимовляє моє ім’я. Я побачусь із ним один раз, лише один, щоб сказати, що все скінчилось. Я винна йому хоча б це. Що за маячня. Я обманювала себе так само, як і Джейка. Якщо я побачу його, знову подивлюся в його прекрасне обличчя, я з ним трахнусь. Ні, єдине, що лишається, – це повністю відвернутися від того, що трапилось учора. Зосередитися на Джейкові, на роботі. Але ще всього один раз, останній раз.