Читать книгу Убий мене нiжно - Никки Френч - Страница 5

Задихана, я прибігла до офісу. Ухопила якісь папери з простягнутої руки Клавдії і зайшла до себе. Я продивилась їх. Нічого термінового. Надворі сутеніло, і я спробувала побачити своє віддзеркалення у вікні. Я хвилювалася через свій одяг. Він сидів на мені якось дивно, бо його знімав і надівав незнайомець. Мені здавалося, що інші теж це помічають, а не тільки я. Може, він неправильно ґудзики застібнув? Чи, може, пола завернулась десь. Начебто все нормально, але я не була впевнена. Я взяла косметичку і побігла до туалету. Під жорстким світлом я обдивилася себе в дзеркалі, чи не припухли в мене губи і чи немає синців. Я трохи підфарбувалася помадою і олівцем. Моя рука тремтіла. Мені довелося вдарити нею об раковину, щоб угамувати дрож.

Я подзвонила Джейкові. Було чутно, що він там чимось зайнятий. Я сказала, що в мене зустріч і, можливо, повернуся пізно. Наскільки пізно? Я не знаю, невідомо, як усе буде. Чи повернуся я до вечері? Я сказала, щоб він вечеряв без мене. Я поклала слухавку, думаючи про себе, що просто перестраховуюсь. Я, напевно, повернуся додому раніше від Джейка. Тоді я сіла і стала думати про те, що зробила. Я думала про його обличчя. Я понюхала свою руку, вона пахла милом. Його милом. Це змусило мене здригнутися, і коли я заплющила очі, то відчула плитку під ногами і звуки води, що стікала по шторці в душі. Його руки.

Могла трапитися одна з двох речей – тобто, я вважала, що одна з двох речей просто повинна трапитися. Я не знала ні його імені, ні адреси. Я не була впевнена, що зможу відшукати його квартиру, навіть якщо захочу. Отже, якщо я вийду о шостій і його там не буде – усе точно скінчилось. Якщо буде, то я твердо і чітко скажу йому те, що збиралась. Так. Те, що відбулося, – це просто божевілля, і найкраще, що можна зробити, – удати, що нічого не було. Це єдиний розумний вихід.

Коли я повернулась до офісу, то була приголомшена, але зараз моя свідомість була ясною як ніколи, мене переповнювала енергія. Наступну годину я розмовляла з Джованною і потім зробила дюжину дзвінків – і всі у справі, без зайвих балачок. Я повернулась до людей, домовлялася, збирала дані. Зателефонувала Сильвія, хотіла побалакати, але я сказала, що побачусь із нею завтра або післязавтра. Чи є в мене плани на вечір? Так. Зустріч. Я відправила кілька повідомлень, розібрала папери на своєму столі. Колись у мене взагалі не буде столу, і тоді я встигатиму вдвічі більше.

Я глянула на годинник. За п’ять хвилин шоста. Зайшов Майк, я шукала свою сумку. Завтра перед сніданком у нього конференц-зв’язок і йому треба обговорити деякі речі.

– Я трохи поспішаю, Майку. У мене зустріч.

– З ким?

Спочатку я хотіла прикинутися, що зустрічаюсь із кимось з лабораторії, але проблиск інстинкту самозбереження не дав мені цього зробити.

– Це особисте.

– Співбесіда з працевлаштування?

– У такому вигляді?

– Так, вигляд у тебе трохи пом’ятий.

Він більше нічого не сказав. Він, певно, подумав, що в мене візит до гінеколога чи щось таке. Але він і не вийшов.

– Це займе всього секунду.

Він сів і дістав свої нотатки, які ми повинні розібрати пункт за пунктом. Мені треба було перевірити один чи два самій і подзвонити стосовно решти. Я пообіцяла собі ні в якому разі не дивитися на годинник. Яка взагалі різниця? Нарешті виникла пауза, і я сказала, що мені вже дійсно треба йти. Майк кивнув. Я подивилась на годинник. Двадцять чотири хвилини на сьому. Двадцять п’ять. Я не поспішала, навіть коли Майк вийшов. Я йшла до ліфта і думала про те, що добре, що речі прояснилися самі собою. Краще так, усе забудеться.

Я лежала поперек ліжка головою на животі Адама. Його звали Адам. Він сказав мені в таксі. Це майже єдине, що він мені сказав. Піт стікав по моєму обличчю. Я відчувала піт усюди: на спині, на ногах. Моє волосся було вологе, і я відчувала піт на його шкірі. У його квартирі так жарко! Як у січні може бути така спека будь-де? У мене в роті не проходив крейдяний присмак. Я піднялася і подивилася на нього. Його очі були напівзакриті.

– Є щось попити? – сказала я.

– Не знаю, – сказав він сонно. – Може, підеш подивишся?

Я встала і пошукала поглядом, у що б мені загорнутися, а потім подумала: «Навіщо?» Квартира була майже порожня. Ця простора кімната, в якій лише ліжко, і ванна, де я купалась, і маленька кухня. Я відкрила холодильник: пара наполовину вичавлених тюбиків, декілька баночок, пакет молока. Випити нема чого. Мені стало трохи холодно. На полиці було щось схоже на помаранчеву есенцію для приготування напоїв. Я не пила такого напою, який розводять водою, з самого дитинства. Я знайшла склянку і намішала, відпила трохи, добавила ще води і повернулася до спальні, вітальні чи як там зветься ця кімната. Адам сидів у ліжку, спершись на узголів’я. На мить я дозволила собі подумати про більш худе, більш бліде тіло Джейка, його випнуті ключиці та вузлуватий хребет. Коли я ввійшла, Адам дивився на мене. Мабуть, він увесь цей час дивився на двері, чекаючи на мене. Він не посміхався, просто пильно дивився на моє оголене тіло, наче йому було необхідно запам’ятати все в деталях. Я посміхнулася йому, але він не посміхнувся у відповідь, і в мене від задоволення перехопило подих.

Я підійшла до нього і простягнула склянку. Він зробив маленький ковток і повернув склянку мені. Я теж трохи надпила і повернула йому. Так ми випили все, разом, потім він перегнувся через мене і поставив склянку на килим. Ковдра валялася на підлозі. Я натягла її на нас і почала оглядати кімнату. На всіх фотознімках, на комоді і на каміні, лише пейзажі. На полиці було трохи книжок, і я обдивилась їх одну за одною: декілька кулінарних, велика настільна книжка Гоґарта[12], збірка творів Одена[13] і Сильвії Плат[14]. Біблія. «Буремний перевал»[15], декілька книжок про подорожі Девіда Лоуренса[16]. Два довідники про польові квіти Великої Британії. Туристичні маршрути по Лондону і його околицях. Дюжина довідників стояли і лежали стосом. Трохи одягу висіло на металевій вішалці, трохи охайно складено на плетеному стільці біля ліжка: джинси, шовкова сорочка, ще одна шкіряна куртка, футболка.

– Я намагаюся здогадатись, хто ти, – сказала я, – по твоїх речах.

– Тут немає нічого мого. Це квартира друга.

– Он як.

Я подивилась на нього. Він усе ще не посміхався. Це мене збентежило. Я почала розмовляти, і тоді він ледь помітно посміхнувся, похитав головою і торкнувся пальцем моїх губ. Ми й так сиділи близько одне до одного, а він підсунувся ще на кілька дюймів і поцілував мене.

– Про що ти думаєш? – спитала я і провела рукою по його довгому м’якому волоссі. – Говори зі мною. Скажи щось.

Він нічого не сказав. Він стягнув ковдру з мене і перевернув мене на спину. Він взяв мої руки у свої і поклав їх вище моєї голови, наче вони були зв’язані. Я почувалася як на предметному склі мікроскопа. Він ніжно торкнувся мого лоба, а потім повів пальцями вниз по обличчю, шиї, по моєму тілу і зупинився на пупку. Я здригнулася і вигнулася.

– Вибач, – сказала я.

Він навис наді мною і язиком торкнувся мого пупка.

– Я думав про те, – сказав він, – що волосся під твоїми пахвами, отут, таке саме, як і твоє лонове волосся. Отут. Але зовсім не таке, як твоє прекрасне волосся на голові. І я думав про те, що мені подобається, яка ти на смак. Усі твої різні смаки. Я хочу облизати кожен сантиметр твого тіла.

Він обдивлявся мене з голови до ніг і з ніг до голови, усю мене, наче моє тіло – це пейзаж. Я засміялась, а він подивився мені в очі.

– Навіщо ти? – спитав він майже з тривогою.

Я усміхнулась йому.

– Мені здається, ти ставишся до мене як до секс-іграшки.

– Не треба, – сказав він. – Не треба жартів.

Я відчула, що почервоніла. Невже я почервоніла?

– Вибач, – сказала я. – Це не жарти. Мені подобається. У мене аж голова обертом іде.

– А ти про що думаєш?

– Лягай на місце, – сказала я, і він послухався. – Заплющ очі.

Я почала водити пальцем по його тілу, яке пахло потом і сексом.

– Про що я думаю? Я думаю, що геть збожеволіла. Я не знаю, що я тут роблю, але це було… – Я запнулася. Я не могла підібрати слів, щоб описати секс із ним. Однієї згадки було достатньо, щоб по мені пробігла хвиля задоволення. У мені знову прокинулося бажання. Я відчувала себе ніжною, відновленою, відкритою для нього. Я провела пальцями по оксамитовій шкірі на внутрішньому боці його стегна. Про що ще я думала? Треба змусити себе сказати це.

– Ще я думала про те, що в мене є хлопець. Більше, ніж хлопець. Ми живемо разом.

Я не знала, чого чекати. Люті, можливо, лицемірства. Адам не ворухнувся. Навіть очей не розплющив.

– Але ти тут, – усе, що він сказав.

– Так, – сказала я. – Господи, так.

Після цього ми довго лежали разом. Годину, дві. Джейк завжди казав, що я не можу розслабитися надовго, не можу залишатися спокійною, не можу мовчати. Ми майже не розмовляли. Ми торкалися одне одного. Відпочивали. Дивилися одне на одного. Я лежала і слухала голоси і звуки машин із вулиці внизу. Моє тіло здавалося крихким і беззахисним під його руками. Нарешті я сказала, що мушу йти. Поки я приймала душ і одягалася, він на мене дивився. Від цього я почала тремтіти.

– Дай мені свій телефон, – сказав він.

Я похитала головою.

– Ти дай свій.

Я нахилилася і ніжно його поцілувала. Він поклав руку мені на голову і потягнув до себе. У мене так заболіло в грудях, що я не могла вдихнути, але я вирвалась.

– Мушу йти, – прошепотіла я.

Було вже за північ, коли я зайшла додому, було темно. Джейк спав. Я навшпиньки пробралася до ванної. Поклала трусики і колготки до кошика для білизни. Я прийняла душ вдруге за останню годину. Четвертий раз за день. Я знову вимила тіло своїм милом. Я помила голову своїм шампунем. Я заповзла в ліжко до Джейка. Він повернувся і щось пробурмотів.

– Я тебе теж, – сказала я.