Читать книгу Україна. Загартована болем. Тисяча років самотності - Олег Криштопа - Страница 6

Рік 2014-й, 8 травня. Берлін, літературна конференція «Європа: Мрії і дійсність». З привітальним словом до письменників звертається міністр закордонних справ Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр. Говорить про українську літературу: «Двісті років тому… народився Тарас Шевченко. Свою першу книгу віршів він написав у Санкт-Петербурзі – але українською мовою, яку тодішня російська критика відкинула як сільську».

Німецький міністр протиставляє Тарасові Шевченку Миколу Гоголя, який народився так само двісті років тому, але писав російською мовою. Присутня на конференції Оксана Забужко навіть через кілька місяців не може стримати лють, говорячи про виступ німецького міністра: «Найважливіше відкриття – Микола Гоголь. Він писав російською мовою і вважав, що його країна Малоросія має бути частиною Росії. В цей час сьогодні в Україні деякі люди хочуть заборонити російську мову. І тому ми повинні розуміти, що Росія взагалі і Путін зокрема мають деякі право і моральні підстави теж втрутитися в те, що діється в Україні і так далі. Ось таке літературознавче есе».

У травні 1783 року імператриця Катерина Друга видає указ «о сборє пошлін в губерніях малоросійскіх», яким узаконює кріпацтво. Фактично половину українців перетворювали на рабів – з правом землевласника продати, а чи навіть убити кріпака. Цинізм цариці полягав у тому, що скористатися правами рабовласника могли вчорашні сусіди.

Микола Гоголь

Всупереч уявленням покріпачення вільної до того України було неповним. З майже 11 мільйонів українських селян імператриця спочатку перетворила на рабів менше від половини: на Київщині, Черкащині, Чернігівщині та Полтавщині – там, де вже кількадесят років не було козаків. Колишній старшині жалуваними грамотами дарувалося дворянство. Серед тих, хто з грязі вибився в князі, був і випускник Могилянки Панас Яновський, який задля кращого родоводу змінив прізвище на Афанасій Гоголь-Яневський. У його маєтку, щоправда, було аж п’ять кріпаків.

Син Панаса, Василь Гоголь-Яневський – дрібний поміщик, держслужбовець і… письменник. Серед героїв його комедій – колишній козак, москаль і чорт. Гоголь-старший пише свої п’єси українською мовою.

Юрій Макаров: «Українська мова не була визнана високою в самій Україні. Почитайте Сковороду. Це не українська мова. Це суржик української і церковно-словянської. Хоча є тексти нормальною українською написані. У Мазепи пафосні вірші написані якраз цим суржиком, високим стилем, з додаванням церковно-словянської. А лірика – нормальною, українською. Вони на сусідніх сторінках».

У 1809 році в родині письменника Василя Гоголя-Яневського народився хлопчик Микола. За п’ять років, у 1814-му, він уперше побачив чорта: наслухавшись страшних полтавських казок, маленький Гоголь сприйняв за чорта чорного кота і втопив його. Справжній чорт, між тим, виглядав інакше.

Того ж 1814 року за кількасот кілометрів, на Черкащині, народився Тарас Шевченко. Народився рабом, хоча ще його дід, Іван Грушівський-Швець, син запорожця, був вільною людиною. Він любив оповідати онукові про Гайдамаччину. Наприкінці XVIII століття землі Звенигородщини були подаровані Катериною Другою Потьомкіну – разом із людьми. Від Потьомкіна-Таврічєского Кирилівку і Моринці успадкував граф Енгельгардт. Попри кріпацтво освітні традиції в селах залишилися, і дяк Петро Богорський узяв малого Шевченка вчитися. Згодом Тарас Григорович в автобіографії змалював свого першого вчителя пияком.

«Якимось гірким п’яницею він не був, хоча на требах і в товаристві не відставав у пиятиці від своїх парафіян. І тому Тарас Григорович, який залишив свого вчителя по цій частині позаду себе, надміру малює його у своїх спогадах відчайдушним п’яницею і дарма не згадав його хоча б одним словом подяки» (Петро Лебединцев. «Тарас Григорович Шевченко»).

Російська імперія продовжує розростатися. Завойовано Бессарабію, Грузію, Азербайджан, Фінляндію. На Балканах виникають підконтрольні царям маріонеткові уряди – під прапорами захисту слов’ян і православної віри. Новий цар Микола Перший, переляканий попередніми переворотами, запроваджує в поліції секретний Третій відділ.

Рік 2009-й, квітень. На українські екрани виходить фільм «Тарас Бульба» режисера Бортка. Критики та глядачі тільки розпачливо розводять руками, а дехто жартома відносить кіно до жанру фентезі – через неймовірну історичну брехню. Козаки Бортка у XVI столітті, наче мантру, повторюють слова про руского царя, до якого в реальності не мають жодного стосунку.

Ще навчаючись у Ніжині, Гоголь пише свій перший твір – поему «Ганц Кюхельгартен». З нею вирушає по славу до російської столиці – Петербурга. Намагається показати вірш Пушкіну, але знаходить поета сплячим – після нічного загулу. Поему громлять критики, і більшість тиражу Гоголь власноруч спалює.

Мрії про блискучу літературну кар’єру розсипаються. Відчуваючи матеріальну скруту, він влаштовується на роботу дрібним чиновником – у департамент наділів. Проте писати не покидає. Того ж 1829 року з’являються Басаврюк із циклу «Вечори на хуторі поблизу Диканьки» і головний персонаж Гоголя – чорт.

Літературознавець Ростислав Чопик: «І тому побутує в літературознавстві (вже, мабуть, впродовж ста років) версія про зв’язок Гоголя з нечистою силою, про його контракт з дияволом. В «Сорочинському ярмарку» парубки ще тільки граються в чорта, вони розкидають шматки червоної свитки, експлуатуючи віру в те, що це колись зробив Басаврюк. Все це ще дуже весело. Але далі бачимо, як хмари згущуються, ніч темнішає, і вже ніч перед Різдвом. Чорт являється персоною власною».

1830 року в Росії спалахує польське повстання. Микола Перший використовує принцип «розділяй і владарюй», стравлюючи поневолених українців і поляків. Після розгрому повстанців Гоголь у Петербурзі відмовляється від польської частини свого прізвища – Яневський. Його малоросійські історії стають у столиці мегапопулярними.

Тарас Шевченко, прислужуючи Енгельгардтові, теж опиняється в Петербурзі. Юному художнику за улюблене малювання перепадає різками. Проте навіть фізичні покарання не відбивають охоти вчитися.

Письменник Степан Процюк: «Кажуть, що є три типи чоловіків: чоловік-воїн, чоловік-жрець і чоловік-гречкосій. То ясно, що Шевченко і Гоголь були чоловіками-жерцями. Бо були письменниками, знаковими письменниками. Але Шевченко був жрець і воїн, а Гоголь жрець і гречкосій. Я відразу згадав книжку філософа українського, Шланкевича, «Загублена українська людина», – про синдром малоросійства. Мені здається, що у Гоголя малоросійство – це угодовство перед російським. Незважаючи на потужний талант, угодовство все-таки переважило талант».

На початку 30-х років XIX століття Гоголь і Шевченко знайомляться з Василем Жуковським, письменником, перекладачем та особистим учителем імператорської сім’ї. У житті обох він відіграє значну роль. Жуковський вводить Гоголя у столичне літературне середовище. Однак попри перші літературні успіхи Миколу тягне додому, у Київ. Жуковський обіцяє допомогти з кафедрою в новоствореному Київському університеті.

«Киньте, насправді, Кацапію і їдьте на Гетьманщину. Я думаю те ж саме зробити і наступного року гайнуть звідси. Дурні ми дійсно, якщо розсудити гарненько. Для чого і для кого ми жертвуємо всім? Їдемо! Скільки там ми назбираємо всякої всячини» (Микола Гоголь. Лист до Максимовича, 1833).

Утім, із часом мрії про Київ і університет згасають. Нові тексти російською мовою про Україну приносять російську славу. Гоголь залишається.

Любомир Стригналюк: «Гоголь йшов до Петербурга дорогою дворянською. Тобто він був дрібним дворянином, як відомо. І його шлях у літературу був очікуваним. Є таке свідчення, що перші твори він писав малоруською мовою. Вони не підтверджені, але факт залишається фактом. Це той, що Гоголь все-таки послуговувався українською образною і мовною системою і накладав її на російську».

У 1835 році Гоголь пише перший варіант «Тараса Бульби». Жодного російського царя у цій книжці ще немає.

Наступного, 1836 року, Жуковський знайомиться з Тарасом Шевченком і разом з художником Карлом Брюловим вирішує викупити талановитого молодого чоловіка з кріпацького рабства.

Рік 1828-й. Ніжин. Григорій Миклухо-Маклай переповідає своєму гімназійному приятелю Миколі Яневському-Гоголю родинні перекази: про Степана Макуху, який особисто взяв Очаків і, доповідаючи про це Потьомкіну, назвав останнього недотепою, про орден і дворянство від Катерини Другої, про те, як козацьке прізвисько Михлай стало шотландським Маклай, а також про історію з часів війни Хмельницького – курінний Охрім Макуха відзначився з трьома синами під Жовтими Водами, але під Дубном один із синів закохався у польську панночку і втік, тоді двоє інших викрали брата з фортеці і привели на суд батька, а Охрім власноруч застрелив сина-зрадника. Через п’ять років Гоголь відтворить цю історію у повісті «Тарас Бульба».