Читать книгу Вибрані поезії - Олександр Афанасьєв-Чужбинський - Страница 4

Скажіть мені, добрі люди,

Навчіть мене, братця:

Як у світі поміж вами

З лихом розминаться?

Бо куди я не ударюсь,

У які країни,

То ніколи не минаю

Горя та кручини.

Чи побратаюсь – і радість

Мов душу ухопить,

Аж дивлюся… брат мій милий

Мене перший топить!

Чи зустрінусь з дівчиною —

Серденько озветься,

Я до неї – вона з мене

Глумує й сміється!

Мабуть, згину, так як гине

Травка на морозі:

Бо стою, як той самотній

Горох при дорозі…

Кому треба і не треба,

Всяк стручки зриває,

І кінь топче, і віл топче —

Ніхто не минає.

Гірко знати, добрі люди,

Важко знати, братця,

Що мені між вами з лихом

Та не розминаться.

Чи посію жито в полі —

Всім сонечко гріє.

Літо прийде, жито зійде

Та й зазеленіє.

Ось поспіло, почало вже

Колосся схиляти,

Тай й пов’яне, та й посохне,

Бо нікому жати!

Де ж ти, де ж ти, моє щастя,

Де ти забарилось?

Мабуть же, хоть на годинку

Та й мені судилось!

Аже ж і я народився,

Як усі, од бога,

І мені ж ізмалку снилась

Широка дорога;

І мені ж здавалось часто,

Що круг мене сяє

І моє серденько нишком

З богом розмовляє…

Де ж ти, щастя,

Де сховалось?

Дні без тебе трачу!

Зглянь, нехай тебе у вічі

Я хоч раз побачу!

Глянь крізь чорні оченята

Мені на годину

Та й лети собі од мене,

А я – в домовину.