Читать книгу Вибрані поезії - Олександр Афанасьєв-Чужбинський - Страница 6

Сонце вставало; крізь на небі чисто,

Де-не-где хмарка гуляла на волі;

Тихо в дуброві, тільки ледве листом

Щось розмовляла висока тополя.

«Слухай, козаче! – говорить дівчина, —

Як одно сонце у небі святого,

Так ти, мій любий, вірная дружино,

Один у мене, й немає другого».

Сонце сідало; скрізь на небі чисто,

Місяць з-за гаю випливав поволі;

Тихо в дуброві, тільки ледве листом