Читать книгу Світове місто Харків - Олена Зеленіна - Страница 6

Давня легенда пов’язує виникнення Харкова з родиною Квіток. Григорій Квітка-Основ’яненко написав оповідання «Заснування Харкова. Старовинний переказ».

Першим поселенцем, що прийшов на землі Харкова, письменник називає свого предка, а місцем, із якого в середині XVII століття починалося місто, – історичний район Основу. «Основа» і «заснування» – слова однокореневі. Не дивно, що слободу Основу – родовий маєток Квіток – класик української літератури пов’язує із заснуванням Харкова.

На початку XVII століття хлопчик Андрій, син московського боярина, котрий утік за кордон і там помер, опиняється в Києві і стає вихованцем пана Яселковського. За красу й добру вдачу панська донька прозвала Андрія Квіткою. Невдовзі юнак оселяється в будинку київського воєводи й закохується в його дочку.

Юні Ромео і Джульєтта наважуються на втечу з Києва й таємне вінчання. Закохані спиняються аж на березі річки Лопань.

Андрій Квітка, маючи добру вдачу, радо приймає втікачів із Наддніпрянської України, котрі рятуються від утисків польських панів. Так наша місцевість обростає поселеннями-слободами, і невдовзі весь обширний регіон від Полтавщини до курських земель отримує назву Слобожанщина.

Ясна річ, старовинна легенда, передана Григорієм Квіткою-Основ’яненком, не розглядається істориками як певний доказ заснування міста, це – прекрасна романтична казка, написана талановитим письменником.

Якщо ж відштовхнутися від пушкінських слів, які українською звучать так: «Казка бреше й натяка! В ній урок для мастака», – то в нашому випадку натяк у тому, що харків’янами, тобто жителями міста, ставали найрізноманітніші поселенці, котрі приходили сюди і з заходу, і зі сходу, і з півдня, і з півночі. Чудове місце Харків – перехрестя багатьох доріг! Це сприяло добросусідству, зростанню чисельності містян, розвиткові торгівлі й ремесел.

Уже в другій половині XVII століття в Харкові з’являються перші вулиці, більшість із яких виникає уздовж доріг, що прямують до інших міст. Вони променями пролягали від фортеці, між ними лишався незабудований і незаселений простір – так звані левади.