Читать книгу Палаюча рука - Павло Артонек - Страница 5

Гриць нервово відкрив двері авто й сів у машину Будинського. Тільки зараз він зрозумів, що не навчився до тями, водити автомобіль. «Добре. Прекрасно. Тільки спокійно. – але рукам не прикажеш, вони тремтіли. – Повернути ключ, надавити ось цю педаль, потім цю, далі увімкнути передачу, чи навпаки?» Він почав заводити авто і в нього добре вийшло. Помаленьку газуючи, поїхав по ґрунтовій дорозі. Голова була пуста, як вулиці першого Січня. Він просто тримав руля й жав по педалям, і ліс все більше танув, доки не змінився у передмістя.

Гриць добирався до дому Будинського. Повільно під'їхав до хвіртки і вийшов з машини. Відкрив двері, як неживий, і пішов по зеленому охайному дворику. Дві години тому він тільки знайомився тут з рухом опору, а минула вже ціла вічність, точніше сказати одинадцять життів. Ні про що не думаючи й ні нащо не сподіваючись, він надавив на дверну ручку і увійшов до хати. Темний коридорчик вів на кухню, де його чекав той чоловік, що він йому дзвонив.

– Сідай. Випий чаю, зараз я все поясню. – всерозуміюче сказав чоловік, радше вже дід. Він був доволі старий, але виглядав енергійно. Очі наповнились смутку коли він продовжив далі:

– Отже, ти залишився сам і на тебе впав тягар цієї війни. – «Який, ще з біса тягар? Війна закінчилась, Руху Опору нема, з ким мені воювати?». – Так, всі загинули, тому, тепер останньому з них я маю передати настанови.

– Чому саме я? Чому не хтось досвідченіший мусив залишитись? – розпачливо випалив Гриць, не стримавшись, він справді не вірив, що мали залишити його. – І чому хтось один мав залишитись?

– Зараз я все розповім, тільки дослухай. Чому саме ти? Ну тут очевидно – ти був наймолодший з них, а ця війна може ще довго тривати. А один мав залишитись тому, що таке завдання треба виконати на одинці. Тільки один чоловік, який все стримає в таємниці, й не повідає цю таємницю іншим, і забере її в могилу. Це дуже важливо. – він нахилив голову й з під лоба дуже серйозно глянув Грицеві у вічі. – Дуже важливо.

Гриць був заінтригований й спантеличений. А потім якось з підозрою поглянув на старого й спитав:

– А ви хто? – трохи грубо вийшло в хлопця.

– Я передаю таємницю з покоління в покоління, й мушу передати тобі, як останньому з Руху Опору. Момент настав. Я ще нікому не передавав секрет Руху Опору, якого навіть самі члени не знали, крім нас – ворожбитів.

– Ворожбитів? – дещо здивовано спитав Гриць.

– Так. Мої прадіди створили цей бар'єр, і вивчали ящірок все життя.

– Якщо ви так добре вивчали цих ящірок, то чому ми всі мали загинути, ви не могли зупинити нас?

– Вони дуже швидко розмножились, я такого не передбачав. Але зараз це не важливо. – «А ну звісно, хай всі помруть, адже ти так хотів мені розповісти ту свою таємницю.» – Слухай уважно і дай слово, що ти нікому, ні при яких обставинах це не розкажеш.

– Даю слово. – якось мляво вийшло у хлопця.

– Добре. Отже, ці ящірки вже дуже давно нападають на землю, і дуже майстерно замітають сліди, як фізичні, так в думках людей. Тому про них ніхто не знає, а декотрі знають і бояться цього, хто не боявся пішов у Рух Опору, як ти. Ти думаєш, що вони так легко можуть виходити сюди зі свого порталу, але скажи мені чому вони не можуть сюди перемістити все своє військо і діють закрито? Бо портал, це дуже складна конструкція, яка взаємодіє з часом і простором, треба не абияка енергія, що б перемістити сюди бодай десяток тих почвар. Так от енергія. – Він задумливо обвів поглядом кімнату, й втупився у вікно, своїми сірими старечими очима. – Вона береться, або на їхній планеті, а ми точно не знаємо, яка вона, або на нашій, що більше ймовірно, бо в нас таких місць на землі повно. – Гриць вловив думку старого і й задумався, а потім якось люто спитав у нього:

– А чому ми не могли цим зайнятись разом, нас було дванадцять чоловік, ми б змогли це все зупинити набагато швидше.

– В тому то й діло, що тільки один зможе це зупинити, як я тобі казав. Ви б дуже сильно брали на себе увагу. Насамперед своїми думками, нас би легко розкрили, а цього допустити не можна.

– А чому ви не могли просто викликати найкращого воїна раніше й розповісти йому це все. Він би пішов, і все зупинив краще чим я.

– Сором'язливість, дуже добра риса для нашої задачі. – посміхнувся дід. – Це повинен зробити останній з Руху Опору, бо він один, його серце самотнє й закрите, тебе не розкусять. Та й охорони вони в тих місцях поставлять набагато менше, бо знають, що вже їх ніхто не буде зупиняти.

Хлопець, не дуже зрозумів діда, але знав, що тепер він сам повинен, розчистити те лайно, яке на нього звалили, за останні століття. Він сам один, попереду тільки ціль, і непевний шлях до неї, а чому ж не певний, якраз таки навпаки. Він трохи згодом спитав:

– Що це за місця й що я маю там зробити?

– Оце вже підхід. Вони ставили ці енергопередавачі, ще відтоді, як перший раз сюди прибули. І ставлять досі. Це дуже не звичайні місця. Архітектура, гори, печери. Мачу-Пікчу наприклад, чув про таке древнє покинуте місто? Так от люди вже давно зрозуміли, що енергетика там дуже сильна. Я впевнений на сто відсотків, що там є їхній енергозберігач.

– Я зрозумів, що це а місця. – впевнено сказав Гриць, бо добре знав історію й розумів такі речі. – А скільки всіх енергозберігачів? І як вони виглядають і, що я маю з ними зробити?

– Скільки їх всіх я не знаю, але дам тобі список назв, де вони, більш за все будуть розташовані. А як, вони виглядають, я не знаю. – «Чудово. Шукаємо наугад, ще й не знати, що». – Це можуть бути різні речі, ти маєш їх відчути, це дуже велике вмістилище енергії. – він глянув на Гриця, задуманими очима, ніби хотів угадати чи він усе зрозумів. – Хоча за розмірами це може бути, що завгодно. Як тільки знайдеш це, зламай, розбий, розтрощи, знешкодь, зроби все, що б воно більше не працювало. Знешкодиш усі, і їхній телепорт стане занадто слабкий, або взагалі непридатний.

Гриць ступив у провалля, сон був правдивий. Тільки при чому тут був той лісник, Гриць поки-що не міг второпати. У тому сні лісник тягнув його за собою у провалля, а Гриць опирався. Та тепер опиратися немає сенсу, він або шукає ті штуки, або йде додому, де його все одно знайдуть ці тварюки. Гриць уже не на диво злякався всіх його снів адже вони збувались. Він думав, що це може бути та хвороба, яка була у його сестри, може з-за неї в нього ці сни. Або ця реальність сон, або ще щось дивніше. Він тепер жалів, що не спитав про хворобу у батьків, та тепер вертатись було пізно. Хлопець подумав про батьків, про те, як він з ними розстався, а потім несподівано для себе сказав:

– Мене будуть шукати батьки. Можна мені якесь спорядження, що б я змінив свою зовнішність. Я впевнений, що вони мене вже шукають. – твердо сказав Гриць.

– Так, звісно. Я дам тобі найкраще споряджання, яке тільки є для твоїх пошуків. Це й комплект був спеціально зроблений для такої місії. Він у мене вдома. Їдьмо?

– Вперед. – мляво з-задуми сказав хлопець і встав, мов ошпарений. Він досі спам'ятовув ті сни.

– Хлопче, якщо тобі погано, можемо зачекати? – піднявши брови, схвильовано сказав дід. – Це дуже складне завдання, я розумію. Можеш обмізкувати все пару днів, перетравити думки, або що, якщо хочеш.

– Та ні, часу немає. А в мене є, і я його не змарную. – наче крізь сон сказав Гриць, і дивився кудись крізь вікно, наче в космос. Дід уважно поглянув на нього, почухав потилицю і теж подивився у вікно, а потім на Гриця.

– А ще одне. Тобі потрібні будуть гроші. Будинський передав мені картку і пін-код. Він казав, що там всі гроші, які могли зібрати в Русі Опору. Вони покладали на тебе велику надію, судячи з грошей.

– Не на мене, а на останнього вцілівшого. – заперечив Гриць.

– Ну може й так, але ним виявився ти. Ну то їдьмо, як ти кажеш часу немає!

Вони вийшли з дому й пішли до машини. Гриць досі був у тяжкій задумі з приводу цих снів і лісника. Він ніяк не міг зрозуміти, чому він йому являвся. Вони йшли по ґрунтовій стежці, по боках росли два старих дуба, тільки зараз Гриць роздивився, що це за дерева. Він дивився й розумів, що може вже ніколи сюди не повернеться, як ніколи не повернеться додому. «Війна, проклята війна».

Дід був за кермом. Вулиці тягнулись нескінченним потоком розмитих ліній, машини сигналили всюди, стояв набридливий гучний гамір. Місто дуже швидко набридло Грицю, так набридло, що він уже й не думав про всі свої проблеми. Він дивився на всю цю метушню з дивною відразою, мабуть тому, що мав рятувати людей, а воно йому було якесь остогидле. Було остогидле, бо все це зробили люди, а саме люди боялись визнати цих прибульців.

За годину вони доїхали до дому старого, який не сказав Грицеві свого ім'я. Він не хотів називатися, мовляв, що це непотрібно. В нього був простий будинок, який нічим не відрізнявся від інших. Вони зайшли й дід відразу потягнув його до входу в підвал під будинком. Старий пірнув перший й щось клацнув, підвал залило світлом. Гриць спустився і був дуже здивований, такого в підвалі він, ще не бачив. Це не було просте, темне звалисько різного непотребу, або запасів. Комірчина схожа на лабораторію, чи що – по центру стояв квадратний стіл, а стінки були заставлені поличками з різними книжками й журналами. На столі лежали ручки й олівці, та описані розкриті журнали.

– Отакий от у мне підвал. – наче й весело сказав чоловік, та лице в нього виглядало стомлено. – Я тут уже давно досліджую цих ящірок і все таке інше. Отже, зараз я тобі дам список назв де найімовірніше заховані енерговмістилища. – він почав ходити біля полиць, щось виглядаючи, а потім тихо мовив. – Ось воно. – він жбурнув на стіл тоненький зошит. Потім підійшов і почав його гортати.

– Не те.. не те.. це старе.. це не потрібно.. а, ось же воно. Читай, дивись, запам'ятовуй. – він кинув розгорнутий зошит до Гриця, й хлопець почав читати, пронумеровані місця:

Острів Пасха

Піраміда Хеопса

Озеро Лох-Несс

Мачу-Пікчу

Кораловий Замок

Катакомби Їглава

Гора Кайлас

Гора Диявола

Стоунхендж

Камінне село на Житомирщині

Озеро Роопкунд

Гриць читав ці назви п'ять хвилин, вдумуючись у кожну. А потім підняв збентежені очі на старого й сказав:

– Цікавий список.

– Звісно, цікавий. Це одні з наймістичніших місць на планеті! А камінне село? я вважаю було першим місцем де з'явились ці ящірки. – якось з острахом сказав дід і потер собі чоло. – Тобі треба там всюди побувати, й знайти ті штуки. Я не знаю, як ти їх відшукаєш, але більше виходу немає, воювати уже ніхто не буде, їх набагато більше, набагато…

– Я готовий. – тихо вимовив Гриць. – Я повністю готовий.

Старий, якось дивно подивився на Гриця, наче не вірив в нього. Потім обережно запитав:

– Ти певен? Ти сам повинен літати по світу, й шукати це лайно, навіть не знаючи де. Багато чого буде суворо охоронятися, тобі можливо доведеться вбивати й ховатись. Це дуже, дуже небезпечна подорож. – Він з острахом і викликом глянув у вічі Грицю.

– Якось та буде. – почав Гриць, а потім дуже якось дивно усміхнувся, скоріше оскалився. – Тим паче, що я втрачаю? – він був готовий, вогонь подорожі запилив все його нутро. Нові місця, нові пригоди, новий світ… Ну й що, як від нього залежить доля тисяч людей? Він ще ні разу не був за кордоном. Йому стало до, навіть, цікаво.

– Ну, якщо ти так говориш, то ти, мабуть готовий. – з недовірою промовив дід, чомусь він ніяк не хотів у все це повірити. – Добре, ходімо покажу тобі твоє спорядження. Без нього ти й дня не протримаєшся.

Чоловік відкрив шафу, яка стояла в кутку, Гриць чомусь її спочатку не помітив. Шафа дуже добре злилась із стіною. Старий відкрив двері, всередині висів незрозумілий костюм.

– Це найкращий костюм для такої подорожі, як твоя. Він легкий, зручний та міцний, має багато пристосувань…

– Стоп, стоп. Я в цьому буду надто помітний. – Гриць із невдоволенням дививсь на чорний з кучею якихось карманів та різних пристосувань костюм. – Та він ще й з плащем!

– Заспокойся, все вже продумано. Ти будеш істориком, який вивчає різні дивні місця, а костюм це ніби один з твоїх атрибутів. В тебе буде дозвіл, ми з Будинським все владнали. Він мав добрі зв'язки. – дід заспокійливо глянув на Гриця. – Краще для тебе й не придумаєш. І тут є три різні розміри, ну ми ж не знали хто буде останнім. Тобі середній підійде. – старий дістав костюм і поклав на стіл. Повернувся до шафи й почав діставати звідти зброю: дивний лук та короткий стилет.

– А в мене й так була зброя. – сказав Гриць.

– Ця краща. Набагато краща. – з запалом вимовив чоловік. – Це дуже легкий, маленький лук, але в бойових якостях нічим не поступається. Він буде надійно схований в тебе під плащем. На нього буде дозвіл, як на історичну пам'ятку. В Будинського дуже добрі зв'язки. Він на все дав дозвіл. Цей стилет також буде схований в тебе за спиною, він дуже гострий, тому тримай його тільки в піхвах. Тут комплект стріл, також вішаються на спину. Все дуже добре укомплектовано. Спробуй.

Гриць почав надягати костюм. Він був на диво легкий, й добре лягав на тіло, ніде не давив і не висів. В ньому було безліч кишень, для будь-чого. Позаду був довгий плащ аж до підлоги. Чорний колір переливався по ньому, різними тонами. На вигляд, був дуже схожий на якийсь костюм мандрівника з фільму «Володар Перснів», тільки сучасніше. Так собі прикинув Гриць.

– Дуже гарний костюм. – із задоволенням сказав Гриць, оглядаючи обновку.

– І до біса практичний. – додав старий. – Спробуй сховати лук і стилет, і стріли не забудь.

Гриць взяв розмальований колчан зі стрілами в руки. Почав роздивлятись стріли, вони були чорні з опіренням на кінці такого ж кольору. Колчан був також темний. Гриць накинув його на спину під плащ.

– Дуже добре сидить. – вигукнув хлопець і почав роздивлятись лук. Лук був темний і короткий. Чорна тятива виблискувала й дуже гарним вузлом була прив'язана до дерев'яного стержня. На другому кінці вона була намотана так, що б можна було регулювати натяжку. Сам же лук був розмальований білими літерами й дивними не зрозумілими малюнками.

– А, що це за гравіювання? Воно щось означає?

– Це зробили наші предки. Колись давно, ящірки теж були на землі й люди від них відбивались. А ці картинки вони лишали на каменях, а деякі й по церквах. А сюди перенесли, бо вважалось, що цей лук буде лякати ящірок. Отака от баєчка.

– То цей лук дуже старий? На вигляд і не скажеш.

– Та ні, його зробив мій син. А малюнки попросили перенести, ще наші пращури, які передавали їх з покоління в покоління. Це такий знак останнього воїна. Твій шлях, так би мовити.

– Зрозуміло. – задумливо кинув Гриць і закинув лук на спину. – Бачу стилет теж розмалювали. – Гриць роздивився рисунки. Там було щось схоже на первісне полювання, та замість звірів, були велетенські ящірки. Дух предків чітко виявлявся на цих малюнках і давав Грицеві силу, незбагненну досі.

– Так, ти вже споряджений. Можеш вирушати. – дід дістав з поміж полиць документи і дав їх Грицеві. – Це пропустить тебе всюди, тільки покажи й скажи, що ти дослідник. Також там картка, можеш знімати Гроші де завгодно у світі. Там повинно вистачати на все. А і ще. – старий дістав з під столу новенький молоток і дав Грицеві. – Візьми знадобиться, коли знайдеш, те що треба. Сядемо на доріжку? – Гриць підняв брови на молоток, а потім засуну його за спину до лука і відказав:

– Ні. Не хочу сидіти. Треба йти. Почну з камінного села. Я знаю де це. – швидко відказав Гриць і знервовано додав. – А.. як ми можемо зв'язатись? Ну, на випадок, якщо щось піде не так, абощо.

– Коли ти знищиш всі енергозберігачі, вертайся сюди. Нажаль зв'язок підтримувати буде нерозумно й небезпечно. Тут я безсилий.

– Добре, прекрасно. Ну я пішов. Зловлю таксі. До зустрічі. – якось дуже дивно стало Грицеві після прощання. Та збентеження пройшло і він вийшов на двір. Хвилювання не було, був страх, але хлопець знав, що треба йти за ним. Йому це підказав, один розумний чоловік.