Читать книгу Палаюча рука - Павло Артонек - Страница 6

Гриць вийшов на вулицю і йому стало погано від такого гулу, в машині він був не настільки нестерпний. Він звик жити в селі, тому було доволі незручно. Ще й цей диковинний костюм привертав увагу цікавих перехожих. Першим ділом йому потрібно було зняти гроші, й він почимчикував сірою вулицею в пошуках банкомата, накинувши каптура на голову. Десять хвилин різні обличчя пливли перед ним і вуха потроху звикли до шуму. Він побачив невелику чергу. Так то був банкомат, безперечно, й став в кінець. Черга просувалася швидко, й Гриць не встиг обдивитися все навколо, як вже стояв перед банкоматом. Він всунув картку й зняв Грошей на перший час, такої суми він ще ніколи не тримав у руках – йому повинно хватити на все. Гриць відійшов від банкомата, поруч його вже чекало таксі, як на замовлення. Він сів і сказав до Житомира.

– Куди це так далеко? – грубувато спитав водій.

– Світ рятувати. – буденно відказав Гриць, й перший раз, за довгий час, посміхнувся. Щиро від душі, так як годиться.

– Це теж потрібно. – тільки й крекнув таксист і дав ходу. – А чому в такій одежині цікавій? – невгавав чоловік.

– На виставу їду, артист я. – тільки й кинув Гриць. До Житомира їхали мовчки.

Київ минув швидко. Почалися зелені здається безкінечні лісі й між ними поля. Погода була ясна, небо де-не-де були поорані хмарами від літаків. Гриць все думав, що за предмет може бути енергозберігачем, адже старий дослідник дав йому молоток, що б знищити ціль. Це наводило на деякі думки. Врешті він вирішив, що немає значення, що трощити. Але найсильніше його тривожило те, як він здогадається, що знайшов саме те?

В полоні думок Гриць доїхав до самого Житомира. Розплатився з таксистом і вийшов у центр міста. Гриць подався шукати водія який знає, як проїхати до камінного села. На щастя перший же і знав, як туди потрапити.

– Так звісно, я знаю. – відповів молодий таксист на синьому авто, на запитання Гриця. – Туди часто їдуть туристи. Сідайте, дві години і ви там. Оу, цікавий костюмчик. – осміхнувся шофер.

– Я історик-геолог, це в мене форма така. – стримано відповів Гриць і закинув свої манатки у машину. Сидіти в амуніції було не зручно тому Гриць ще в Києві сховав все в одну сіру сумку, це й було все його добро. Ландшафт шосе був такий самий, як і з Києва до Житомира. Тому Гриць заснув від нудьги. Лісі й поля вже йому трохи набридли.

– Вставайте, приїхали. – чоловік стусонув Гриця в плече. – Розплатіться за дорогу. – додав суворо.

Гриць очуняв і потер очі.

– Зараз, зараз. Не кричіть. – Гриць дістав гроші й заплатив таксисту. – А далі куди? – спитав Гриць, бо не бачив перед собою кам'яних брил, які мали утворювати таке собі село.

– Он туди. Там стежка вона веде якраз у село. – чоловік показав на звивисту стежку в лісі й усівся у авто. – Ну, на все добре.

– Ей, стій! – кинув Гриць. – Можете мене зачекати. Я тут сподіваюсь не на довго. Я за все заплачу. – додав Гриць, побачивши невдоволений вираз обличчя таксиста. – І можете привезти сюди, чогось поїсти, бо я ще не обідав. – Гриць при цих словах приклав руку до живота й той почувши про їжу буркнув, але вже не так сумно, як по дорозі.

– Добре. За ваші гроші, що завгодно. – відказав водій і почав розвертатись.

Гриць спорядився й пішов у глиб лісу. Незабаром почали з'являтись поодинокі кам'яні валуни, спочатку менші потім більші. Дивовижа! Гриць крутив головою на всі сторони, він знав, що ящірки могли поставити тут охорону. Ліс був зелений і дуже тихий, занадто тихий. Гриць не чув жодної пташки, і не бачив, що б гойдалися вітки дерев – стояв штиль. Помалу перебираючи ноги, він йшов вперед до центру села. Валуни були велетенські, іноді, як двоповерхові будинки, порослі мохом. Місцевість була дуже спокійна, поки Гриць не натрапив на гурт туристів у центрі села. Грицю стало трохи спокійніше серед людей. Він почав роздивлятися ці каменюки-доми. Вони тягли до себе, як магніт, хотілося торкнутися до них, а потім провалитись у їхнє магічне єство. В них було, щось таке, що неможна передати слова – там треба побувати. Гриць обережно ходив від каменя до каменя, обмацуючи кожен з усіх боків. Поки, що нічого суперактивно-енергійного він не знайшов. Далі він натрапив на круглу кам'яну арену, де юрмилися туристи й щось на ній розглядали.