Читать книгу Пошук - Павло Пташинський - Страница 1

Переліт закінчувався. У товсте скло зазирали сиві хмари. Попереду вимальовувалась голуба поверхня мілкого моря. Команда з радістю відкоркувала би не одну пляшку шампанського, та дозволена кількість була вичерпана за вісім тижнів перельоту.

Крізь яскраво-прозору поверхню води проступав жовтявий пісок. Він хвилею вбігав на суходіл і ховався в зелених хащах. Знову із хащів пірнав у воду, доки острови лишились позаду, і перед очима команди постав Континент.

Шатл торкнувся глини; заспокоїв своє ревіння, і тоді нога Капітана, ступивши вниз, зняла легеньку куряву.

Попереду були хащі, що переходили в густий ліс, який вкривав пагорби й високу гору.

– До сутінок маємо розбити табір. – наказав Капітан.

Потріскували гілки. До цих звуків приєднався звук шурхотіння, ніби крапель.

Усі прислухались. Звук спинився. Капітан рушив на нього. Тоненька стежинка вела в хащі. Розгорнулась галявина.

Жінки й чоловіки неквапливо займалися своїми справами, хтось гострив палицю, хтось ніс екзотичні фрукти. Без зайвого подиву вони запросили Капітана і команду до себе. Полум’я розгорілось. Засмажили м’ясо. Місцеві розповіли, що це була дуже спритна тварина і, навіть, з людиною вона могла позмагатись. Шаман розкурив люльку і жестом запропонував її Капітанові. Дим був гіркий і приємно тяжкий. Капітан звернув увагу, що його будинок побудований із бивнів тварин.

– Ніхто не хоче бути небезпечним увесь час, – промовив він. І вони далі сиділи в тиші. Її розфарбовувало легке шурхотіння вітру. Спалахом визирало цвірінькання пташки. Шаман запитав, чи користується він записником. Відповідь була – ні.

– Тоді я тебе навчу. – Записник треба тримати при собі і просто пам’ятати про нього – продовжував він. А зараз заплющ очі і подумай, що тобі потрібно найближчим часом. Це має бути щось корисне і тобі, і, бажано, оточуючим. Капітан сидів із заплющеними очима і слідував голосу, що лунав в голові.

– Коли картина готова, – вів він далі – запиши її у записник. – А тоді, – він зробив драматичну паузу і хитро усміхнувся – танцюй. Для Капітана здивування було ледь помітною хвилею серед плаского штилю. – Танцюй і зазирай у свій блокнот, щоб пам’ятати про свої бажання. У його простягнутій долоні виблискували металеві наконечники ніби для стріл. Ледь помітні отвори пропускали нитку.

Капітан одразу звернув увагу, що вони, зважаючи на розмір, дуже важкі. Пізніше, на кораблі, він вирішив перевірити свої припущення.

Шматком ребристого металу з металевою ручкою він пошкодив поверхню подарунка. Доки пил розігрівався у печі, він занурився в думки.

Одна думка чіпляла іншу, та їхнє коло було розірване сигналом про закінчення аналізу.

І він для Капітана був невтішним – цим металом був Осмій – найдорожчий метал на Землі.