Читать книгу Пошук - Павло Пташинський - Страница 2

Після результату аналізу Капітан був занурений у думки і вирішив прогулятись до моря. Йти треба було далеко до місця, де прірва входить у пісок пляжу. Матрос запропонував скласти компанію. Вони рушили разом.

– От би був тунель з прохолодним повітрям і дахом від спеки. Щоб були стіни скляні, – йдеш, милуєшся природою, – почав мріяти Матрос.

– І щоб вів до моря. – підтримав Капітан.

В його уяві швидко вималювались розгалуження до різних куточків континенту.

Капітан згадав свої думки в лабораторії.

– Осмій, – то лайно зірок.

Матрос усміхнувся на правду.

– А там де одне лайно, – має бути й інше.

Капітан мав на увазі процеси, що відбуваються всередині зірок,і розмірковував, якщо тут існує така кількість важкого металу, мають поряд бути й інші метали, що на Землі називаються дорогоцінними.

Пройшовши далі, Матрос побачив, що у воді щось виблискувало, і повідомив про це Капітанові.

– Б’юсь об заклад, – це воно, – сказав Капітан підводячись.

Матрос радісно посміхнувся.

Стоячи по коліна у морі, вони тримали у долонях золото. Що робити далі, вони вирішили по дорозі.

Ввечері усі спостерігали за дійством, що розгорталось перед їх очима.

Зграя засмаглих і ледь одягнених людей та усміхнена команда стали свідком утворення величезних прозорих труб.

Чотири електромагніти особливої конструкції утворювали силове поле і підігрівали пластик, який рідким виблискував прямо в повітрі.

Великий запас його тримався на шатлі для виготовлення необхідних конструкцій, за розрахунками інженерів. Та в них не було необхідності. Команда мешкала разом з поселенням, хтось іноді на шатлі. Було погоджено використати пластик для побудови тунелю, який би захищав від спеки в дорозі.

Потрохи перемішуючись, пластик змінював форму і дивував оточуючих.

Інженерна думка перетворила процес на видовище. Єдина жінка на борту, – Марія, ніяк не могла полишити думку про розгадку питання: як Капітанові вдалося змусити пластик слухатись магнітного поля. Та він все гарнішав, ставав схожим на величезного кита, що прямує невідомо куди, потім на іншу дивовижну істоту, яка могла лише наснитись, а далі то був вже восьминіг, а далі – щось інше.

Та місцеві бачили там своє, і кіт міг їм здатись істотою зі сновидінь, а у якомусь проміжному вигині був впізнаний місцевий хижак.

Можливо ті моменти, які ніхто не впізнав, лишились такими, бо не було потрібного свідка, який міг би впізнати в ньому щось близьке.

Коли сонце змінило відтінок блиску, Капітан повідомив про фінал.