Читать книгу Ратники князя Лева - Петро Лущик - Страница 9

Тугар здригнувся. Він гарячково завертів головою, чим викликав сміх у дітей. Але чоловік не зважав на це. Тугар намагався відшукати з-поміж людей, що висипали на подвір’я, жінку, чий голос він чув. Або хоча б Гійома, зустріти якого він і не сподівався. Напевне, ратник, який постійно крутив головою навсібіч, виглядав не надто серйозно, тому Ратибор якось суворо подивився на свого підлеглого.

І тут Тугар побачив… Злату!

Жінка спускалася сходами з бічної галереї і дивилася не на приїжджих, а кудись на середину квадратного майдану. За ці роки Злата зовсім не змінилася: залишилася така ж тендітна, граційна і золотоволоса, як тоді, коли він бачив її востаннє. Тугар простежив за Златою і зустрівся поглядом з одним з хлопців. Лише тепер він зауважив, що хлоп’як дивовижно схожий на знайомого йому командора тамплієрів.

«Але ж це неможливо!» – подумав Тугар, але тут на майдані з’явився літній чоловік, у якому всі впізнали Світозара. Роки, проведені у походах то проти монголів, то з тими ж монголами проти литвинів, не могли не позначитися на ньому. Воєвода змужнів, юнацька безпосередність, яку ще юний Тугар помічав у Світозарові, з роками зникла, поступившись місцем досвіду і впевненості.

– Вітаю Ратибора у Тустані! – голосно сказав Світозар і на знак привітання підняв руку. – Як доїхали?