Читать книгу Книга джунглів - Редьярд Киплинг - Страница 6

Закон Джунглів – найстаріший з усіх законів на землі – створювався крок за кроком, з урахуванням усіх звичаїв та особливостей життя Народу Джунглів, аж доки, нарешті, не досягнув практично цілковитої досконалості.

Мауглі провів більшу частину життя в Сіонійській Зграї, і, нарівні з іншими вовченятами, Закону його навчав Балу, бурий ведмідь. Він не раз говорив дитинчаті: Закон Джунглів схожий на міцну ліану, яка обвиває кожного, і ухилитися від нього неможливо.

– Коли проживеш стільки, скільки я, Маленький Брате, ти, можливо, пізнаєш, як усе в джунглях підкоряється єдиному Закону. Не скажу, що це приємне видовище…

Слова вчителя влетіли в одне вухо непосидливого хлопчака й вилетіли через інше – Мауглі у той час думав лише про їжу і про те, як би подовше поспати; його ніщо не тривожило, і він не здогадувався про нещастя, з яким міг зіткнутися щомиті. Але настав час переконатися в слушності Балу, і Мауглі побачив, що у джунглях усі живуть за одним Законом.

Почалося все з того, що взимку майже не було дощів, і, зустрівши Мауглі в заростях бамбука, дикобраз Іккі поскаржився, що дикий ямс усихає. Іккі був дуже перебірливий до харчів, він завжди обирав найкраще і найстигліше. Мауглі усміхнувся:

– А мені що до того?

– Може, тобі й однаково, – гиркнув Іккі, непривітно потріскуючи голками, – але життя покаже… Скажи, Маленький Брате, чи можна нині пірнати в глибокій заводі біля Бджолиних Круч?

– Ні! Глибока вода зійшла, а розбити собі голову я не збираюся, – відповів Мауглі, який у ті дні був упевнений, шо знає більше за будь-якого іншого мешканця джунглів.

– Шкода… Можливо, хоча б краплина розуму всоталася б у твою розбиту довбешку! – промовивши ці слова, дикобраз миттю шмигонув у хащі, щоби людське дитинча не вхопило його за носа.

Мауглі переказав слова Іккі учителеві. Балу спохмурнів і промурмотів:

– Якби я був сам-один, пішов би полювати до інших місць, перш ніж це помітять інші… Хоча ще не відомо, як-то воно буде. Почекаємо, доки розквітне дерево Махуа.

Цієї весни олійні дерева Махуа так і не розквітли. Вершково-жовтуваті пелюстки їхніх квітів згубила спека – і вони обсипалися до ніг ведмедя, коли він струсонув деревце. А це свідчило про те, що плодів, які обожнював Балу, не буде. Виснажлива спека прокралася до самого серця джунглів, перетворивши зеленаве на жовтаве, потім на коричневе клоччя – і зрештою на попіл. Трава на схилах ущелин вигоріла й стала схожа на ламкі ниточки. Вода у ставках і болотах висохла до самого дна, залишивши шар бруду, на поверхні якого відбилися сліди, ніби чавунні. Соковиті пагони ліан, які обплутували дерева, опали, бамбук усох, зник мох на камінні – і скелі стали голими й розпеченими.