Читать книгу Метод великого пряника - Роман Тарасенко - Страница 7

Під час зустрічі з «монстром» страх швидко змішався зі здивуванням (монстри існують?!). Змішані відчуття декілька секунд не давали думати раціонально, але потім страх зник, а здивування змінилося задоволенням від розгадування загадки. Коли я зрозумів, що трапилося насправді, мені стало смішно, і я розслабився. Після цього я навіть пригадав розповіді інших людей, як вони лякалися страшних тіней від гілок дерев і підозрілого шурхотіння в кущах, якими б розумними вони не були. Те, що зі мною сталося те ж саме, розважало мене ще дужче.

Спочатку страх, потім сміх над страхом, який виявився безпричинним. Із нами таке трапляється регулярно. Послідовність реакцій є передбачуваною. Людський мозок складається з кількох частин, котрі еволюційно з’явилися в різний час і працюють як єдине ціле, та інформація до різних мозкових структур потрапляє не одночасно, а почергово.

Сигнали із зовнішнього та внутрішнього середовища до головного мозку передаються через спинний мозок. Точка «входу» міститься на ділянці потилиці, де розташована найстаріша частина мозку, котру називають мозком ящірки або рептильним мозком, тому що аналогічні мозкові структури є в усіх рептилій.Далі сигнали потрапляють до лімбічної системи, що відповідає за емоції, і лише після цього – у найновішу частину мозку, неокортекс («новий мозок»), який відповідає за усвідомлене мислення і самоконтроль. Процес може зайняти частки секунди, та все ж ми спочатку реагуємо, потім відчуваємо емоції й лише після цього думаємо раціонально.

Мозок ящірки відповідає за функціонування організму. Він виконує такі ж самі функції, як мозок звичайної ящірки чи крокодила: дихання, серцебиття, сон, активність і основні реакції (бий, тікай, завмирай). Ця частина мозку працює завжди. Коли людина спить або отримує наркоз, її тіло продовжує функціонувати.

Рис. 1. Черговість потрапляння сигналів до головного мозку через спинний мозок

Спочатку інформація (будь-яка!) потрапляє в рептильний мозок. Я не втік від монстра, хоча така думка першою промайнула в моїй голові, тому що моя внутрішня ящірка прийняла рішення завмерти на місці ще до того, як я усвідомив, що опинився в ситуації, коли треба вирішувати, як реагувати на монстра. Я зупинився автоматично. Далі я свідомо залишився стояти на місці, тому що монстр не накинувся на мене, і я мав час подумати, що робити далі.

Рептильна частина мозку – найбільш давня, найбільш швидка і найбільш ляклива. Воістину, як ящірка, для якої головне – вижити. Про вищий сенс буття і шляхетність ризику вона не замислюється. Хоча люди дуже відрізняються від рептилій, мозок улаштований так, що саме рептилія стоїть на вході. Іноді це боязка ящірка, іноді кровожерливий крокодил. Від цієї істоти залежить, яка інформація потрапить у більш нові структури мозку.

Усе незрозуміле рептильний мозок за замовчуванням вважає небезпечним. Якщо раптом виявиться, що небезпеки немає й усе в порядку, та помилка може коштувати дуже дорого. Обираючи з декількох варіантів (це монстр чи корч?), рептильний мозок про всяк випадок обирає найгірший: це монстр, рятуйся! Тобто надсилає сигнал вище, в лімбічну систему, щоб та швидко підготувала організм до боротьби за виживання.

Пройшовши через рептильний мозок, інформація потрапляє в лімбічну систему. Більша частина інформації до свідомості так ніколи й не доходить. Причина проста: можливості свідомості дуже обмежені, а мозку щосекунди треба обробляти інформацію, щоб мати найактуальніші відомості про те, що відбувається довкола. Нам не потрібно усвідомлювати більшу частину його роботи, тому мозок працює швидко й ефективно. Несвідомий розум обробляє близько 11 000 000 біт інформації за секунду, а свідомий – від 16 до 50 біт. Деякі дослідники наводять цифри до 120 біт, але різниця, як бачите, так само в мільйони разів.

Як пише Леонард Млодінов: «Еволюція нагородила нас несвідомим розумом, тому що саме завдяки йому можна вижити у світі, що вимагає приймати і засвоювати інформацію з такою швидкістю. Сенсорне сприйняття, пам’ять, щоденні рішення, оцінки та діяльність – усе це дається нам нібито без жодних зусиль, та лише тому, що необхідних зусиль докладає частина мозку, що перебуває за межами усвідомленості».

Свідомі рішення приймаються з допомогою найновішої частини мозку, та важлива інформація, котра може стати нам у нагоді як небезпечна чи корисна, оцінюється рептильним мозком. Потім ця оцінка передається в лімбічний мозок, і лише після цього інформація має крихітний шанс потрапити в новий мозок і бути усвідомленою.

Ми безкарно (тобто без загрози для виживання) можемо ігнорувати більшість інформації, що надходить іззовні. Тому ми так і робимо. Немає загрози? Ігноруємо. Нічого цікавого? Ігноруємо. Щоб нова інформація дійшла до свідомості й затрималася там, вона має привертати увагу, пробуджувати цікавість і водночас бути безпечною. Як монстр, але не біля дерева ввечері, а в клітці вдень.

Часто рептилія допомагає вижити (фізично чи соціально) або уникнути травми (фізичної чи душевної). Іноді ми кажемо: «Спинним мозком відчув» про щось, що не можна або потрібно зробити, але, оскільки мозок схильний перебільшувати загрози і про всяк випадок наганяти холоду, нам іноді трапляється втрачати шанси отримати бажане. Що робити? Приручити свою ящірку!